Фінансова поліція: подолати історію
Як і багато інших речей, за назвою яких у нас насправді ховаються зовсім інші функції, українська податкова є службою тільки номінально.
Насправді це суто репресивна структура, до того ж з великими ознаками організованої злочинності.
Будь-яка організація має інституційну пам'ять, свою корпоративну культуру, яка склалася під впливом різних обставин.
Насамперед має значення, хто цю структуру заснував, хто і як її побудував. Сьогоднішню податкову будував пан Азаров, і зовсім не як податкову службу.
Вона мала на меті не стільки збирання податків, скільки утримання контролю над бізнесом з боку президента Кучми за допомогою вибіркового (дискреційного, на розсуд виконавця) застосування законів. Відповідно, і формували її так, аби будь-який бізнес можна було зруйнувати за вказівкою вищого керівництва.
По-перше, вона була створена не там, де ставляться завдання щодо збору доходів до бюджету — не при Мінфіні, не при Держказначействі, а безпосередньо у підпорядкуванні президента. Це, напевне, унікальний випадок у світі.
По-друге, стимулювалися співробітники цієї "служби" зовсім не так, як це мало б бути, якби вони повинні були стежити за дотриманням законів. Зазвичай будь-яка служба мотивується відповідно до задоволення тих, кого обслуговує, в даному випадку — платників податків чи, принаймні, Мінфіну або казначейства.
Азарівська ж податкова мотивувалася коштом штрафів, пені і донарахованих податків. 30% з них йшло до спеціального фонду, який використовувався для матеріального заохочення працівників установи. Тобто податківці були зацікавлені гнобити бізнес за вказівками замовника, якому, власне, і були підпорядковані.
По-третє, красномовним є сам факт, що керівником цієї служби став не відомий економіст, не людина, яка зналася на податках чи хоча б отримала відповідну освіту, а Микола Азаров — геолог, який був настільки "не в темі", що щиро вважав відшкодування ПДВ пільгою.
В результаті податкова довгий час, на подив фахівців, звітувала, що пільги з ПДВ перевищують надходження, а насправді більшу частину з тих "пільг" становило відшкодування ПДВ експортерам.
Не кажучи вже про корупцію, яку було закладено в тому самому відшкодуванні ПДВ: якщо це пільга, то за неї "по понятиям" належить сплачувати "відкат".
Однак усе це прощалося, бо натомість Азаров був гіперлояльним і водночас жорстким менеджером російсько-візантійського ґатунку, а саме це було найбільш потрібно замовникові на чолі такої специфічної організації.
Нарешті, за тією ж російсько-візантійсько-ординською традицією у структурі цього органу було поєднано все, що тільки можливо, без жодних "стримувань та противаг", запобіжників, або ж огляду на конфлікт інтересів.
Аби посилити репресивні функції, законодавство було розроблене у найгірших російсько-візантійсько-ординських традиціях управління шляхом вибіркового застосування законів, які неможливо виконати.
Податкова не тільки тлумачить закон, але й грає ключову роль у напрацюванні податкового законодавства, викривляючи його з певною метою. Вона мала фактичне "право вето" — цю ганебну практику не скасувала навіть Революція гідності. Її наважилася порушити тільки нинішня команда Мінфіну у 2016 році.
Кримінальну відповідальність було встановлено за ухилення від сплати податків у розмірі однієї середньої зарплати по країні. Нарешті, було створене озброєне формування — податкова міліція, бойовий підрозділ податкової. Вона поєднувала всі функції — від аналітики і початкового розслідування до силового захоплення.
Ще гірше, що така структура стає самодостатньою, "державою у державі". Набір функцій, у яких немає противаг, дозволяє їй зберігатися та відтворюватися через те, що її бенефіціари мають можливість впливати на правила, за якими працює ця структура, зокрема, блокувати спроби її реформування.
Податкова робила це завдяки згаданій можливості творити під себе закони та підзаконні акти. Проте цього недостатньо, адже за Конституцією податкова сфера регулюється законами, які приймає Верховна Рада.
Тут стає в пригоді податкова міліція, за допомогою якої податкова могла впливати на депутатів, тиснучи на пов'язаний з ними бізнес. Не секрет, що більшість депутатів залежать від тих чи інших інтересів. Це працювало дуже ефективно.
Утім, самодостатність не означає самостійності: дітище Азарова активно використовували наступники Кучми. Особливо відзначився у цьому Янукович, у руках якого цей слухняний монстр збирав з економіки "податок", "віджимав" для "сім'ї" привабливі бізнеси, "розривав" конкурентів або політичних супротивників.
Податкова остаточно перетворилася на рейдерсько-рекетирську структуру, яка працювала з "ліцензією" від держави. Умовою цієї ліцензії було виконання плану з податкових надходжень, надходжень до кишені Януковича і його сім'ї, а також участь у політичних репресіях.
Варто пригадати хоча б фірму "Просто-прінт", яку податкова міліція розгромила за футболки з написом "Спасибо жителям Донбасса за президента…", хоча там нецензурні вислови не вживалися.
Таку організацію, на жаль, можна тільки перевантажити. Це єдиний спосіб, який довів свою ефективність у реформуванні схожих корумпованих структур, наприклад, у Грузії та навіть у нас, якщо взяти патрульну поліцію.
Перед цим треба гранично зменшити корупційні можливості, закладені на законодавчому рівні, зокрема в частині дискреційних повноважень, можливості трактування закону на розсуд інспектора, суперечностей між законами, а також норм, які масово порушуються, таких як сплата податку на працю.
В іншому разі є великий ризик, що нові люди або відразу прийдуть "на кормление", або швидко корумпуються.
Але таке повноцінне перевантаження наражається на спротив тих, хто отримує вигоду від поточного стану справ. Наприклад, податкова оголосила війну дрібним масовим порушенням, таким як виплата зарплат у "конвертах", почала просувати запровадження касових апаратів і непрямі методи контролю за доходами фізосіб.
Це відкриває не тільки нескінчені горизонти в плані корупції, а й унеможливлює реформи: а хто ж на час реформування буде здійснювати мільйони перевірок?
Крім того, в разі реалізації багаторічної мрії про непрямі методи, а надто ліквідації спрощеної системи оподаткування, податківці зможуть контролювати не тільки дрібних підприємців, а й будь-яких фізичних осіб, навіть тих, які не мають жодного стосунку до бізнесу, створювати неприємності активістам, які йдуть всупереч лінії податкової чи виявляють зайву увагу до корупційних закупівель.
Тому логічно, що реформа повинна починатися з ліквідації можливостей самовідтворення та захисту від реформи. Від законотворчості податківців уже посунули, тепер черга податкової поліції і створення не на її базі, а за іншими принципами та в іншому підпорядкуванні фінансової поліції.
В ідеалі вона повинна замінити усі структури, які борються з економічною злочинністю: УБОЗ та відповідний підрозділ СБУ, які були створені приблизно в той самий час і з тими самими цілями, а отже, потерпають від тих самих проблем.
Тому логічно виглядає перевантаження усіх цих структур і створення єдиної нової за своєю культурою та інституційною пам'яттю аналітичної структури, яка би займалася полюванням за справжніми, великомасштабними економічними злочинцями, що створюють оборудки на мільярди доларів.
Хочеться сподіватися, що нова структура ніколи не займатиметься рейдерством.
Проте зробити таку реформу було б доволі важко: податкова міліція могла б тиснути на депутатів і на тих, хто намагається її реформувати. Цілком можливо, що це призвело би до затягування реформи.
Якщо закон набуває чинності, і податкова міліція розформовується тільки тоді, коли нова фінансова поліція вже створена, то затягувати створення нової структури можна дуже довго. Але, на щастя, як кажуть, бог допомагає!
Сталася помилка, яка може дозволити розрубати цей Гордіїв вузол і вийти на набагато швидші темпи реформи. Якщо вже так сталося, що податкової поліції де-юре не існує, то в усіх зацікавлених у продовженні боротьби з економічною злочинністю з'являється стимул якомога швидше створити фінансову поліцію.
Це не потрібно робити поспіхом, а повністю за законом та згідно з усіма процедурами, з ретельним відбором тих, хто буде там працювати. Як показує досвід попередніх реформ, тієї ж патрульної поліції, яка набагато більша за чисельністю, таку роботу цілком реально зробити за півроку.
За цей період нічого страшного з державними фінансами не станеться, бо з точки зору фіскального ефекту податкова міліція не виправдовувала навіть своє власне існування. Можливо, її головна роль була не в тому, аби збирати недоотримані бюджетом кошти, а в тому, аби потенційні злочинці боялися покарання.
Процес створення нової структури, покликаної боротися з економічними злочинами, повинен проходити під пильним оком громадськості: від розгляду законопроекту до набору кадрів. Доля та реформатори у владі вже зробили майже все можливе і неможливе, тепер наша черга.