Як запустити приватизацію? Лот №1 - земля, лот №2 - ОПЗ

Український ринок злиття та поглинання уже два роки працює в режимі очікування.

Інвестори чекають економічної стабільності та хороших "споживчих апетитів".

Пожвавленню ринку M&A в Україні, його каталізатором може стати відкрита, публічна приватизація державних підприємств.

Прозорий приватизаційний процес став би "воротами" для іноземних стратегічних інвесторів та відновив би довіру до України.

Довіру, якої так бракує в Україні та світі, і яка давно перетворилася в економічну категорію.

Тут варто взяти собі за мантру вислів відомого грузинського реформатора Кахи Бендукідзе: "Потрібно продавати все, крім своєї совісті".

Великий інтерес для інвесторів становлять землі сільськогосподарського призначення, які перебувають у віданні Мінагрополітики. Держава не стала ефективним менеджером цих активів, тому буде правильно їх приватизувати.

Приватизація Одеського припортового заводу може не тільки стати каталізатором ринку, а й поліпшити імідж уряду та збільшити надходження до бюджету.

Звісно, за умови, якщо продаж цього перспективного підприємства пройде прозоро, на конкурсній основі, за участю максимальної кількості покупців.

В тому числі не варто боятися приватизації підприємств обороно-промислового комплексу, що є нормою у більшості країн світу.

Інвестори скаржаться, що в Україні мало проектів, де можна прорахувати їх короткострокову та довгострокову економічну вигоду. Падіння споживчого попиту призвело до низької маржинальності інвестицій.

З одного боку, бізнес, в тому числі світовий, має надлишок грошей, з іншого боку, бракує цікавих ліквідних проектів. Як кажуть інвестори, прибутковість проектів низька, а ризики залишаються високими. Чому так?

Політична та економічна нестабільність спричинила невпевненість у завтрашньому дні. Це вплинуло на низьку платоспроможність багатьох сфер економіки. Тому завдання українського уряду - стимулювати споживчий попит. Хоча це і не завжди відповідає ринковим законам, так роблять багато держав.

Крім створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання попиту, необхідно формувати точки росту в економіці. Потрібна рука держави - однієї руки ринку, яка нібито все відрегулює, недостатньо. Помірковане державне стимулювання принесе економіці користь.

Максимально швидко, враховуючи обмежені бюджетні кошти, цього можна досягнути завдяки розвитку будівництва. Варто зосередитися на розбудові інфраструктури та розвитку державних житлових програм, включаючи доступні для молоді кредити. А це - робота з бюджетом розвитку, а не бюджетом споживання.

Можна вивчати досвід розвинених країн світу. Наприклад, у США споживчий попит стимулюють через фондовий ринок, але кращого мультиплікаційного ефекту, як розвиток будівництва, не отримати. Якщо ми ще рік витратимо на балачки і не приступимо до реальних дій, то жодного позитивного результату не буде.

Німеччина планує виділяти кошти у вигляді дотацій громадянам на придбання електромобілів. Такі програми повинні запрацювати і у нас.

Україна поступово входить у відкритий економічний простір, де існує жорстка конкуренція. Це змагання не стільки за продукти і послуги, скільки за бізнес-моделі, включаючи продуктивність праці, яка у нас в рази нижча, ніж в Європі, та рівень енергетичних затрат, який також в рази вищий. Чим будемо конкурувати?

Дешевою робочою силою - довго не вийде. Посткризова економіка буде іншою, більш прагматичною та інноваційною. Тому необхідно створювати конкурентні переваги, які є запорукою успіху. Гайда до роботи - клопіткої, системної, орієнтованої не на політичні дивіденди, а на економічний результат.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.