Міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус спрогнозвав, що через 20 років ВВП України досягне 500 млрд дол.

Перед тим Наталія Яресько говорила, що за 25 років ми зможемо вийти на 600 мільярдів дол ВВП.

Цифри вражаючі, адже це означає більше 12 тисяч дол на душу населення, що у шість раз більше ніж поточні близько 2 тисячі на одну людину на рік. Чи реальні такі очікування? Спробуємо розібратись.

Спочатку трохи історії. У 1995 році ВВП України становив 36 млрд дол, що трохи менше 700 дол на душу населення.  Завдяки ресурсному буму на світових ринках цей показник за 14 років зріс більше ніж в п'ять разів і досяг свого піку на рівні 4 тисяч дол на одну людину у 2008 році.

Іншими словами при певних умовах (в нашому випадку це були ресурсні ціни) кількаразове зростання ВВП може стати реальністю. 

На жаль, подальша криза, шалені запозичення для підтримання "стабільності" та війна на сході зменшили цей показник вдвічі.

Тепер постає питання. Чи вдасться без ресурсного буму, з проблемою на сході та регулярними у нашому світі економічними циклами за двадцять років хоча б наблизитись до озвучених 500-600 млрд дол ВВП.  І саме головне – які повинні бути передумови для такого прориву?

Наші розрахунки показують, що ВВП у розмірі 500 млрд дол до 2045 року не є чимось захмарним. Більше того, такий показник досягається при середньорічному темпі росту ВВП на рівні 2,5% на рік та середньорічній девальвації національної валюти на рівні близько 3% на рік. 

Але є одна критична умова – навіть такий не самий вражаючий ріст повинен бути стійким, тобто без валютних шоків, дефолтів та інших катаклізмів.  А це вже набагато важче ніж час від часу показувати певний "плюс" по ВВП.

Для прикладу, в період 2010-2013 років нам вдалося досить швидко відновити номінальний ВВП у доларах США (див. графік), хоча фактично економіка стагнувала: 2012-й та 2013-й роки показували абсолютно нульовий ріст. 

Причиною такого "економічного дива" стали банальні запозичення – ми брали багато в борг, витрачали валютні резерви і усім здавалось, що економіка якщо не росте, то принаймні не падає.  Одним словом – стабільність.

Але зараз нам доводиться розплачуватись за тими боргами, у тому числі і девальвацією, і стрімким економічним падінням.

Постає питання, що потрібно зробити, щоб не просто рости, а уникнути в майбутньому руйнування своїх досягнень?  Рекомендації стандартні, і тут не питання в тому, що ми їх знаємо, а як ми їх виконуємо.  

Перша передумова стійкого росту – це плаваючий валютний курс.  Так, це некомфортно – немає затишної "стабільності".  Але і немає ілюзій, що хтось (не будемо показувати пальцем на Нацбанк) зможе цю курсову стабільність зберегти. 

Берете валютний кредит чи будуєте інші плани пов’язані з іноземною валютою – ви і тільки ви несете валютні ризики.  За таких умови ми позбудемось "регулярної смерті" банківської системи після кожної валютної стряски, а значить і ріст наш буде більш стійким.

Друга передумова стабільного росту – це збалансований бюджет. Ой, як важко нам зрозуміти, що витрачати можна рівно стільки, скільки заробили.  Жалко усіх, і пенсіонерів, і бідних, і освітян, і медиків, але ця жалість виливається в черговий друк гривні для покриття дефіциту, а це знову ж таки девальвація та ріст боргів. 

А тому надмірна доброта та м’якість у витрачанні громадських коштів має свою страшну ціну у вигляді дефолтів та ще більшого зубожіння тих, для кого друкувались додаткові мільярди гривень.

Третій фактор стійкого зростання – мінімізація функцій держави.  Щоб економіка росла потрібно дати свободу тим, хто примножує наш ВВП.  Це тисячі підприємців, які ще не виїхали з цієї країни. Сьогодні вони усі "під ковпаком" у якогось чиновника чи прокурора. 

Тривають розмови про лібералізацію і дерегуляцію.  Однак дії дуже сором’язливі. Якщо держава не зменшить свою роль в економіці десь до 30-35% ВВП (порівняно з поточними 45% ВВП) – чекати хорошого не варто.

Насправді, цей список – це, звичайно, лише частина того, що нам потрібно зробити.  Іншими словами, ВВП 500 млрд дол – це реально.  Але це не та ситуація, коли ми "приречені на успіх". 

Успішних країн, як і успішних людей дуже мало. Більше "середнячків" та бідних. Тому, щоб наші діти мали ВВП більше 12 тисяч дол на душу населення в Україні, а не деінде – нам знадобиться неабияка самодисципліни та багато, дуже багато зусиль.  

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.