Скрізь - від політичних заяв до пересічних кухонних розмов, - коли йдеться про реформування енергетичної галузі, мова заходить про альтернативні джерела отримання енергії.

Здається, що шлях до зменшення використання енергетичних ресурсів відкритий, і Україна повинна ним лише скористатися.

Однак у цьому питанні прості рішення - просто ілюзія, справжні справи потребують справжніх дій.

Наразі існує низка перепон, що не дозволяють упевнено говорити про радикальні зміни у галузі.

По-перше, українське законодавство досі живе в паралельному вимір, відносно усього прогресивного світу.

Свобода, яку собі може дозволити споживач, наприклад, у виборі постачальника енергії, обмежена законом. Він строго описує систему та не допускає в неї нікого, крім привілейованих компаній, які належать не менш привілейованим особам.

Припустимо, ви власник будинку в невеликому селі. Поряд живуть сусіди з однаковим достатком. Зібравшись громадою, ви порахували, що невеличка електростанція зможе забезпечити струмом кожен будинок та обійдеться для вас значно дешевше, ніж централізоване електропостачання.

Логічно, якщо модернізація галузі - це принципова ціль, то держава повинна радо підтримати подібну ініціативу. Однак це історія не про нас. Наразі українське законодавство не дає можливості використовувати такі схеми.

Ще одне проблемне питання - використання централізованих мереж для постачання енергії. Навіть якщо бізнесмен має бажання вкласти гроші та створити маленьку місцеву станцію, у нього не буде доступу до мереж, якими ця енергія передаватиметься в будинки споживачів.

Щоб отримати доступ, йому треба буде "заохотити" монополістів. Враховуючи апетити останніх, більшість проектів на цьому закінчуються. Отже, реальних важелів впливу на вартість та якість послуг українські споживачі не мають.

Якщо ви приходите на базар і вам пропонують погане сало за захмарною ціною, ви завжди можете "проголосувати ногами": піти до продавця з кращими цінами та продуктом. У реаліях української енергетики вибору нема, існує лише ілюзія, що споживач може впливати на цифри у своєму рахунку.

Інша проблема - вплив споживачів на кількість використаних ресурсів. Для цього потрібно, щоб людина мала можливість відстежувати споживання і платити за спожиту енергію, а не за стандартним розрахунком на квадратний метр, як із споживанням тепла. Цю проблему вирішує встановлення лічильників.

Фото ЕП

Більше того, повинні бути встановлені спеціальні регулятори, які дадуть людям можливість не споживати тепло, якщо воно їм не потрібне.

Не менш важлива проблема - термічна модернізація осель. Можна утеплити будинки, поставити енергозберігаючі лампи та прилади, які зекономлять ресурси. Однак на це потрібні кошти, а в країні криза, зарплата стоїть на місці. З підвищенням тарифів на енергоносії люди багатшими теж не стали.

Сумнівно, що більшість українського населення зможе знайти гроші та модернізувати власні помешкання. Сподіватися на кредити не доводиться. Умови кредитування такі, що, отримавши позику, досить легко позбутися самої оселі.

Держава повинна дати людям можливість об'єднати свої статки для створення власної ефективної системи енергозабезпечення. Однак про такі форми кооперації українці можуть лише мріяти, на відміну від японців, німців, датчан.

Це реальні проблеми, які доведеться вирішувати. Головне - не обманювати себе, а реформувати законодавство, створювати моделі для допомоги людям у модернізації їх осель, запроваджувати облік енергоресурсів та комунальних послуг, дозволити новим компаніям працювати на енергетичних ринках.

Слід створювати дієві ринкові механізми та умови для існування малих енергосистем, запроваджувати систему "розумної мережі" для сприяння розвитку альтернативної енергетики на відновлювальних джерелах.

Інакше якісних змін у функціонуванні енергетичної галузі влада не досягне.

Співавтори тексту - Марія Дупак і Олег Гетман, експерти групи з реформи енергетичного сектора "Реанімаційного пакету реформ"

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.