Так мені радили почати колонку, щоб привернути увагу громади та донести те, як міністерство співпрацює з приватними компаніями та потенційними інвесторами. І в чиїх інтересах реалізовує програму Уряду та програму реформ. 

Обов'язково зізнаюся чиї інтереси захищаю – наприкінці тексту. Але спочатку розповім для чого ми так багато уваги надаємо роботі з приватним бізнесом.

Ми звикли розглядати енергетику, а зокрема світло і тепло, як щось "гарантоване".

Гарантоване "державою", а отже – дешеве. Ця оманлива "гарантія" родом з радянського минулого. Під виглядом гарантованого дешевого тепла та електрики в ПЕК за останні десятки років виросли монополісти, які скупили найбільш привабливі підприємства, завели на себе грошові потоки та де-факто зупинили розвиток.

Навіщо вкладати в обленерго, облгаз чи міськгаз, якщо він все одно приносить гроші?

Навіщо здешевлювати енергоресурси чи займатися енергоефективністю, якщо за дірки в стінах, вікнах, трубах все одно заплатить бюджет?

Навіщо інвестувати в шахти, якщо зарплату шахтарям все одно заплатять з мільярдних дотацій?

Система зупинилася в розвитку, і тепер, коли бюджет країни не зміг оплачувати всі рахунки монополій, плачевний стан інфраструктури став зрозумілий усім нам — споживачам. 

Коли нам не подобається тариф оператора мобільного зв'язку – ми обираємо іншого. Як європейці.

Коли нам не подобається рівень обслуговування супермаркету, ми обираємо іншу мережу. Як європейці.

Коли перед довгими вихідними міська енергогенеруюча компанія відключила споживачам гарячу воду через борги корпорації за газ, ніхто не розумів куди звертатися і що робити.

Приймальню міністерства за порадою кол-центрів осаджували споживачі, які звикли до того, що "держава відповідає". Європейці би подали до суду і змінили постачальника. Вони мають можливість це робити. Українські споживачі – ні.

Саме можливість вибору, яка є в споживача, змушує компанії конкурувати, збільшувати якість послуг, зменшувати ціну. Саме це потрібно ринку. 

За прикладами не потрібно ходити далеко — ця логіка вже працює на міждержавному рівні. Саме можливість отримати реверсний газ дозволяє нам гідно витримувати ціновий шантаж з боку РФ, яка хоче диктувати свої правила. Ми відстояли свою позицію минулого року, зробимо це і тепер.

Це те, що прекрасно розуміє Європейське Співтовариство. Енергетична політика Європи зараз базується не просто на диверсифікації джерел.

Правила Енергетичного Співтовариства, до якого долучилася Україна (і не хоче долучатися Росія) передбачають обов'язкове розділення тих, хто добуває енергоресурси, тих хто генерує і тих хто продає їх споживачу. Налякані тим як Росія використовує енергетику в політичних цілях європейці саме в ринкових механізмах знайшли свій захист.

Це те, що має існувати і на внутрішньому ринку України. Вільний доступ споживача до постачальників електрики, тепла, газу. До цього, звісно, довга дорога, але ми почали її зі зміни правил гри.

Ухвалено і підписано Президентом закон "Про ринок газу", цього тижня ми оприлюднили для обговорення проект закону "Про електроенергетику". Від законодавства до реальних успіхів – довга дорога, яку поки не відчуєш, але ми мусимо її пройти.

Для цього потрібно також перемогти спротив монополістів, які зараз висмоктують останні соки з енергетики. Але ми зможемо переконати (не перетиснути — переконати) їх у невідворотності змін.

Для цього потрібно перемогти спротив народних обранців, серед яких всі чудово розуміють що відбувається, але не всі про це говорять публічно. Але наша позиція однакова і в публічному просторі, і на перемовинах з іноземними партнерами і в розмовах з бізнесом.

Для цього потрібна також перемогти спокусу "швидких рішень"  —  бо бездумна приватизація не лише нічого не дасть, але і дискредитує ідею.

Саме під видом приватизації не так давно одна компанія ледь не купила всю теплову генерацію країни, і лише три станції "Центренерго", які залишаються в державній власності, дають можливість вгамувати її апетити. Їх потрібно продати, але після того як заіснує ринок, регулятор, а ми отримаємо впевненість, що покупцем буде справжній інвестор. Той інвестор, що візьме на себе зобов'язання, в тому числі щодо модернізації блоків та купівлі вугілля в державних шахт. 

Для цього потрібно перемогти спротив чиновників, які обросли зв'язками, звичками а подекуди і корупційними оборудками.  Одна з причин продажу підприємств державної власності — держава ніколи не стане хорошим управлінцем. Регулятором, лідером розробки політики – так, але не управлінцем. Новий менеджмент держпідприємств, який ми ставимо зараз робить титанічну роботу з розчистки завалів і виведення їх на прибутковий рівень. Але рано чи пізно для розвитку потрібні будуть кошти, нові технології, нові системи управління.

І для цього потрібні приватні компанії, які повірять в Україну і прийдуть сюди зі своїми знаннями, ресурсами та інвестиціями. Вони готові — досвід спілкування з сотнями експертів, урядовців, керівників різного рівня дає впевненість в тому, що готовність інвестувати в країну є.

Але бізнесу потрібна допомога. Справжнім бізнесменам (як українським так і європейським, американським чи глобальним) потрібні прозорі та зрозумілі правила, де вони зможуть конкурувати. Не домовленості з першими особами, не вихід на "людей, що ухвалюють рішення" а правила. Де "Ахметов" і RWE, "Григоришин" і Shell матимуть однакові умови.

Для того щоб громадяни України мали вибір. Бо Ваша можливість вибрати і стане головною запорукою невідворотних змін.

А тепер обіцяне – назви тих підприємств, в інтересах яких готова працювати команда міністерства.

Це підприємства та компанії, до яких ми зверталися з одним і тим самим месиджем – інвестуйте в Україну, тут величезні можливості, і ми допоможемо Вам.  Ціну послуг вирішить ринок. Якщо громадяни не зможуть її сплачувати — їм напряму допоможе бюджет. Це список тих, з ким ми працюємо, і кого переконуємо розвивати свій бізнес в Україні. 

Це всі українські компанії. Іноземні — NEDO, Trailestone, Kulczyk Investments, Пол Енерджі Інтерн., KfW, Shell, GdF, EdF, HIS, McKinsey, Statoil, JCOAl, ENI, Chevron, Kinder Morgan та інші.

На весь список шкода місця — наводжу лише найбільші корпорації, з якими ми вже почали розмову. Усім їм кажемо одне і те ж: "Для Вас, інвестори, умова одна: найкраща якість послуг для наших співгромадян".