Ретельний аналіз співвідношення цін на основні товари та послуги та рівня доходів населення у різних країнах підводить до невтішного висновку.

Виходить, що українець не може покласти до споживчого кошика те, що може дозволити собі його найближчий сусід - білорус, грузин, ба, навіть молдаванин.

Бідність була і залишається однією з головних та небезпечних хвороб суспільства.

Причини лежать на поверхні, точніше - у загальній економічній ситуації, і помітити їх можна, як кажуть, неозброєним оком.

Більше 30 місяців триває падіння у промисловості. А для того, щоб були зарплати, потрібно, щоб працювало виробництво, щоб створювалася додана вартість.

А вона створюється там, де є високотехнологічна структура промисловості, де люди займаються високим рівнем переробки, вкладають свої інтелектуальні здібності, свою працю і отримують, відповідно, вищу ціну реалізації.

І навпаки - там, де економіка має сировинний характер, там і рівень додаткової вартості невеликий, отже, і про високі доходи населення можна тільки мріяти.

Третього не дано: усі розвинені країни виробляють та експортують продукцію з високою доданою вартістю, вони є винахідниками і новаторами. А країни, що розвиваються, постачають світу сировинні ресурси та аграрну продукцію.

Не варто, однак, рвати волосся, переводити розмову про безнадійно втрачені шанси - Україна все ще перебуває на роздоріжжі. Як відомому казковому лицарю, нам, зрештою, слід визначитися, у якому напрямку рухатися.

Або дрейфуємо у бік аграрної країни, яка постачатиме на світовий ринок багато пшениці, кукурудзи та олії, або стаємо на шлях розвинених країн - переробляємо щедрі дарунки ланів і експортуватимемо за кордон готову продукцію.

Нашій країні цілком реально повернути дещо втрачений за останні два десятиліття статус високотехнологічної інтелектуальної країни, як би хто не намагався записати її до загону вічних аутсайдерів.

З пам'яті ще не стерлися часи, коли Україна була і високотехнологічною індустріальною майстернею, і кузнею інтелектуальних кадрів. Тут було зосереджено багато машинобудівних - переважно військових - підприємств, де працював кваліфікований персонал, отримуючи непогані зарплати.

Найперше, для розвитку економіки потрібен ринок. В України є всі можливості, крім зовнішнього, мати внутрішній ринок. Зокрема, в сегменті продовольчих товарів ринок на 80% заповнений українськими продуктами харчування.

І виробники, і експерти сходяться на думці: голод нам не загрожує, продовольства вистачить. Чому ж тоді так швидко дорожчають харчі та інші товари? Облишмо сезонні фактори, які не відіграють вирішальної ролі у загальній ціновій ситуації.

Головна причина інфляції - це падіння національної валюти, девальвація, що набула найбільшого розмаху у лютому 2015 року. Правду кажучи, за останні 20 років я не пригадую більшого зростання цін, ніж те, що відбувається нині.

Усі фото УП

Не вдаючись у тонкощі, хотів би звернути увагу на головне: держава повинна не тільки відстежувати цінову ситуацію, а й контролювати та впливати на рівень цін. Так робиться майже в усьому світі. Насамперед, це стосується монополістів та соціально значущих товарів. У нас же в тренді інший підхід - дерегуляція.

Фактично, в державі не залишилося органу, який би контролював ціни. Наказала довго жити цінова інспекція. Пояснення - погано працювала, от її й ліквідували. Доволі дивний підхід, бо знайдіть хоч одну державну інституцію, чиєю роботою були б усі задоволені. Це все одно, що лікувати головний біль відсіканням голови.

Натомість, Антимонопольний комітет не має прямих контрольних функцій. Він, насамперед, виявляє змови між учасниками ринку з метою цінового диктату. У США, чию економіку часто беруть за приклад, існує мінімальний контроль за цінами, але там держава допомагає бідним, роздаючи їм викуплену з ринку їжу.

Загалом, у світі є два важелі цінового регулювання: економічний та адміністративний. Скажімо, є у нас так званий Аграрний фонд. У нього функція - як в Нацбанку у фінансовій сфері - регулювати ринок продовольства.

Алгоритм простий і зрозумілий: коли ціна падає, вони викуповують продовольство, щоб підтримати ціну, коли висока - виходять на ринок з інтервенціями, щоб створити пропозицію на ринку. Це - в теорії. У дійсності фонд не працює.

Тобто у нас не працюють ні економічна, ні адміністративна система впливу на ціноутворення. Але ж якщо собаку не дресирувати, вона вкусить господаря. Необ'їжджений кінь скине наїзника.

Держава мусить бути на ринку, бо вона відповідає за все, що відбувається в країні. Лозунг "Менше держави!", може, й привабливий для підприємців, але не слід забувати і про інтереси споживачів. Власне кажучи, є дві форми регулювання.

Перша - вільне ціноутворення. Якщо ринок насичений і конкурентний, то, скажімо, виробник молока, який безпідставно підняв ціну, ризикує опинитися у збитках - просто ніхто не купуватиме його продукцію. Принцип простий: якщо молоко дорожче, воно мусить бути якіснішим, ніж те, що коштує дешевше.

Друга форма - держава не веде жорсткого регулювання, але може встановити граничний рівень рентабельності. Так роблять у Франції, Іспанії, Японії, Фінляндії. При цьому на виробництво інноваційної продукції ніхто не наважиться накладати жодних обмежень. До речі, схожа система регулювання ринку раніше була і у нас.

Але, щоб система працювала, повинні бути відповідні органи.

Ще один економічний рецепт для лікування бідності - розвиток виробництва на українських територіях. Нині частка непродовольчих товарів вітчизняного виробництва на українському ринку не перевищує 30-40%. А це, між іншим, товари, які мають високу додану вартість. У чому проблема?

Як тільки у людей збільшуються доходи, вони переорієнтовуються на споживання імпортних товарів. Імпорт потребує валюти, починає "тріщати" платіжний баланс. У підсумку маємо дефіцит платіжного балансу, який потрібно покривати. Вихід один: наповнювати внутрішній ринок вітчизняними товарами.

Тобто треба, щоб ті товари, які ми купуємо за кордоном, вироблялися в Україні. Не важливо ким - іноземною чи транснаціональною компанією, але нехай вони інвестують у будівництво заводів в Україні. Деякі так і роблять, але наразі вони у меншості. Їх одиниці - компаній, які збудували тут заводи.

Україна могла б виробляти широкий спектр технологічної ліквідної продукції. Нехай це не буде повністю український автомобіль, утім, важлива сама присутність світової компанії в Україні. Там будуть працювати українські робітники.

Безумовно, політична нестабільність і війна не сприяють поліпшенню інвестиційного іміджу держави в очах інвесторів. Негативну роль відіграє і пасивність держави. Коли нема іноземних інвестицій, держава повинна продукувати внутрішні. Так свого часу робила післявоєнна Німеччина.

Також давно слід створити банк розвитку та експортно-кредитне агентство. Ці спеціальні установи стимулюватимуть внутрішній розвиток в країні.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.