Скасувати земельний мораторій

Вже тривалий час точаться розмови про те, чи треба скасовувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель.

Хтось говорить - треба, це дозволить залучити інвестиції, інші - ні, це обезземелить селян.

Скасувати мораторій намагалися майже всі уряди ще з часів прийняття Земельного кодексу.

Більше десяти років проводилася організаційна робота, розроблялися законопроекти. Однак усі вони наштовхувалися на категоричне неприйняття такого кроку і політиками, і суспільством.

Майдан багато змінив у світосприйнятті українців. Ми починаємо розуміти, що намагання хапатися за минуле та штучно стримувати реформи - це шлях у нікуди. Настав час, коли необхідно розпочати відвертий діалог щодо подальших перспектив існування заборони на продаж сільськогосподарських земель.

Будь-яке обмеження прав власника не є нормальним явищем для демократичної країни. Воно може мати місце лише тоді, коли це необхідно суспільству і тільки на певний термін, доки не зникнуть негативні наслідки користування цим правом.

Автори цієї статті не належать ні до палких прихильників ідеї запровадження вільного ринку земель, ні до тих, хто вважає, що мораторій повинен тривати вічно. Ми лиш закликаємо не замовчувати проблему, а знайти оптимальне рішення.

На наш погляд, коли говорять про негативні наслідки скасування мораторію, мова йде не стільки про ймовірні прогнози, скільки про страх перед невідомим. Насправді ніхто не може точно спрогнозувати, що саме відбудеться після скасування мораторію. Усі пам'ятають гіркий досвід приватизації промисловості.

Проте так не можна тривати вічно, треба колись примати рішення. Не можна дати людині щось у власність, а потім заборонити цією власністю користуватися. Ми пропонуємо почати з продажу на аукціонах державних аграрних земель.

Розуміючи негативне ставленні суспільства до продажу землі, доцільно на першому етапі встановити для покупців жорсткі обмеження. Зокрема, продавати землі тільки громадянам України і максимум по 100 га.

Сьогодні у громадян є значні кошти. Масово знімалися депозити, гроші лежать вдома. Ці кошти можуть і повинні бути вкладені у придбання землі.

Економіка України у скрутному становищі. Пошук додаткових бюджетних надходжень актуальний, як ніколи, а продаж навіть півмільйона гектарів державних угідь за ціною хоча б 2 тис дол за гектар принесе у бюджети більше 10 млрд грн. Для нашої економіки це далеко не зайві кошти.

Суттєвих ризиків для введення в обіг земель державної власності нема. Це не угіддя селян, тому негативного соціального ефекту тут не буде. Крім того, ці землі не становлять більшості у жодній адміністративно-територіальній одиниці, тому їх продаж не призведе до надмірної концентрації і монополізму.

Фото panoramio.com. Натисніть для збільшення

Це буде своєрідним експериментом. Не ризикуючи землями селян, за рік-два ми побачимо усі тенденції, які відбуваються на ринку сільськогосподарських угідь, і зробимо аргументовані прогнози щодо повного запровадження ринку земель.

Зараз група фахівців розробляє відповідний законопроект, який найближчим часом буде поданий на розгляд парламенту.

Паралельно доцільно продавати на аукціонах право емфітевзису щодо державних земель. У нас чомусь держава не використовує це право. Що таке емфітевзис? Це право користування землею з можливістю його перепродажу. За оцінками фахівців, вартість такого права на 32 роки дорівнює вартості права власності.

На відміну від оренди, емфітевзис можна закладати і отримувати під нього кредити. Причому кредитна ставка буде значно меншою, ніж ставка, наприклад, під заставу майбутнього врожаю, адже земля - це ліквідне майно.

Крім того, придбане право емфітевзису можна буде продати, обміняти на право користування іншою ділянкою в процесі консолідації земель.

Тут і площу обмежувати не слід, і продавати можна право користування великими масивами. Що найголовніше - для цього не треба змінювати закони, бо земельні закони у парламенті завжди ідуть важко. Можна починати просто зараз.

Цьому сприяє і те, що в рамках епопеї із Земельним банком Державне агентство земельних ресурсів інвентаризувало мільйони гектарів аграрних державних угідь - те, що повинно було відійти у власність банку. Земельним ділянкам присвоєні кадастрові номери, тож ніякі землевпорядні роботи там проводити не треба.

Ці земельні ділянки майже повністю готові до продажу на аукціоні. Необхідно лиш закласти у бюджеті невеликі кошти для проведення експертної грошової оцінки.

Ще одна проблема - безплатна приватизація державних сільськогосподарських земель. Зараз безплатна приватизація перетворилася у величезний корупційний механізм. Не секрет, що часто-густо люди рвуться до влади на місцях саме для того, щоб "дерибанити" землю. Безплатною приватизація є лише на папері.

За деякими оцінками, хабар за отримання у власність гектара угідь становить мінімум 1 тис дол, тобто десь половину ринкової вартості. Невже у нас така багата держава, що дозволяє це? Чому б не покласти ці хабарі до бюджету?

Треба негайно внести зміни у земельне законодавство і скасувати можливість  безплатної роздачі державної сільськогосподарської землі. Ці наділи слід продавати винятково на аукціонах і отримувати від цього кошти у бюджет.

Фото panoramio.com. Натисніть для збільшення

Звісно, повністю безплатну приватизацію скасовувати не можна. Не варто позбавляти людину права приватизувати земельну ділянку під хатою та городом, але вільні землі повинні продаватися, а не роздаватися за хабарі.

Без вирішення цього питання процес продажу державної землі на аукціонах нормально не піде. Чиновнику вигідно не проводити аукціон, а передати землю формально безплатно, поклавши її вартість у власну кишеню.

Сподіваємося, ці пропозиції не будуть сприйняті як намагання проштовхнути чиїсь бізнес-інтереси. Це спроба почати процес залучення аграрних земель України до економічного обігу, забезпечивши при цьому паритет інтересів держави і селян.

Запропоноване не є догмою. Ми готові до діалогу і зацікавлені у ньому.

Співавтор тексту - Сергій Біленко, експерт із земельного права, член ради асоціації "Земельна спілка України"

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.