Присяжні виконавці судових рішень

Практикуючі юристи та звичайні громадяни, яким довелося знайомитися з вітчизняною судовою системою, знають, що отримання судового рішення на свою користь зовсім не означає реального поновлення прав.

Судове рішення, не виконане відповідачем після набрання ним законної сили у добровільному порядку, залежно від волі стягувача може бути виконане примусово у процедурі здійснення виконавчого провадження.

Звичайно, менше проблем виникає з рішеннями про визнання порушеного права, оскільки теоретично примусового виконання вони не потребують.

Примусове виконання рішень судів здійснює Державна виконавча служба - ДВС - центральний орган виконавчої влади, діяльність якого скеровує Мін'юст.

Культура підкорення судовому рішенню в Україні досить низька. Навіть державні органи та їх посадові особи, програвши в суді, оскаржують вочевидь справедливе рішення аж до останньої інстанції та всіляко ухиляються від його виконання.

Годі й казати - більшість рішень про стягнення коштів, зобов'язання боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення виконуються примусово.

Зважаючи на ці чинники, середнє річне навантаження на одного державного виконавця становить кілька тисяч проваджень.

За одним провадженням державний виконавець може виносити низку постанов, направляти платіжні вимоги до банків, що обслуговують боржника, виявляти рухоме і нерухоме майно, описувати його і вилучати, залучати суб'єкт оціночної діяльності для його оцінки, передавати його на реалізацію, проводити уцінку.

Зарплата державного виконавця становить близько 2 тис грн. При цьому у нього можуть перебувати виконавчі провадження із стягнення мільйонних сум, а у відділі примусового виконання рішень - мільярдних обсягів коштів. Чи будуть вони стягнуті, залежить від оперативності та сумління цього державного чиновника.

Закон "Про виконавче провадження" надає державному виконавцю дискреційні повноваження, які є підґрунтям для корупції. Це не влаштовує ні бізнес, ні громадян, які роками не можуть домогтися стягнення належного їм за судовим рішенням.

Справедливості заради слід сказати, що держава як боржник за судовим рішенням поводить себе не краще за приватного боржника. Відтак, невпинно росте кількість скарг до Європейського суду з прав людини щодо невиконання рішень судів.

Статистика стягнень свідчить, що робота органів виконавчої служби вкрай неефективна. Так, у 2013 році в органах ДВС знаходилося на виконанні понад 8 млн справ на 440 млрд грн. Середній відсоток стягнення - лише 4% або 20 млрд грн.

Покращити ситуацію у цій сфері можна двома шляхами.

Перший - збільшити штат державних виконавців, підвищити їм зарплату і соціальний статус. Це шлях, яким країна йде протягом всього часу існування ДВС. Проте ці "покращення" не встигають за викликами часу і лише мінімізують проблеми.

Другий - часткове роздержавлення цієї сфери, як це свого часу відбулося у нотаріаті.

Фото z-reklama.lviv.ua

На початку червня 2014 року у Верховній раді зареєстровано законопроект народного депутата Юрія Мірошниченка "Про присяжних виконавців". Він передбачає існування уповноважених від імені держави осіб, на яких буде покладене виконання рішень судів з приватно-правових спорів, як альтернативи державним виконавцям.

Законопроект визначає вимоги до присяжних виконавців, порядок допуску їх до професії, квотування їх кількості, контроль за ними та особливості їх роботи.

Документ також передбачає низку випадків, коли примусові рішення судів виконують лише органи державної виконавчої служби.

1. Рішення, за якими боржником або стягувачем є держава, територіальні громади та юридичні особи, які фінансуються лише за кошти державного та місцевого бюджетів.

2. Рішення про відібрання дитини.

3. Рішення про примусове вселення та виселення.

4. Рішення у спорах, що виникають у корпоративних відносинах між господарським товариством та його учасником.

5. Рішення про стягнення об'єктів державної чи комунальної власності,

6. Рішення у сфері земельних відносин.

Таким чином, на присяжних виконавців може бути покладено виконання судових рішень про стягнення грошей. Рішень, за якими стягувачами або боржниками є фізособи, фізичні особи-підприємці та юридичні особи - суб'єкти приватного права.

Дії присяжного виконавця з примусового виконання рішення будуть платними. Стягувач має авансувати частину винагороди присяжному виконавцю, яка в подальшому підлягає стягненню з боржника.

Винагорода присяжного виконавця встановлюється у розмірі, виходячи із суми вимог стягнення за виконавчим документом, або у фіксованих сумах, що стягуються за вчинення виконавчих дій. Граничні ставки винагороди встановлює Кабмін.

Натомість з боржника не буде стягуватися виконавчий збір у розмірі від 10% суми, що підлягає стягненню, та який наразі стягує Державна виконавча служба.

Присяжний виконавець буде нести за свої дії та завдану третім особам шкоду цивільно-правову, адміністративну, дисциплінарну чи кримінальну відповідальність у порядку та обсягах, встановлених законом.

Судовиконавець на порозі. Фото vinnitsa.info

Для забезпечення відшкодування шкоди присяжний виконавець до початку своєї діяльності буде зобов'язаний укласти договір страхування цивільно-правової - майнової - відповідальності перед третіми особами.

Загалом законопроект прогресивний. Він може допомогти наведенню ладу у сфері виконання судових рішень. Приватні судові виконавці успішно працюють у Франції, Нідерландах, Люксембургу, Італії, Чехії, Болгарії, Словенії, Румунії, Словаччині.

На початку сторіччя такі реформи були проведені і в пострадянських країнах Балтії. Тепер там відсутні проблеми з виконанням судових рішень.

Реформування полягало не у запровадженні приватних виконавців як альтернативи судовим виконавцям, а у повному передаванні "приватникам" усіх стягнень у державі. У цих країнах до приватних виконавців для проведення примусових стягнень штрафів та зборів звертаються і дорожня поліція, і митниця.

Головною ідеєю реформування системи виконання судових рішень в Естонії було те, що судових виконавців утримували за рахунок податків усі громадяни, які жодного разу не були стягувачем чи боржником. За новою ідеологією витрати повинна оплачувати особа, з вини якої порушене виконавче провадження, тобто боржник.

Також кілька років тому приватна система виконання судових рішень, поряд з державною, була запроваджена у Грузії та Казахстані.

Очевидно, що приватні виконавці працюють набагато ефективніше, ніж їх державні колеги, а відсоток зловживань у приватних виконавців не вищий, ніж у "державників". Саме побоювання "рейдерства" є головним аргументом противників реформи.

Такі побоювання були і перед запровадженням в Україні інституту приватного нотаріату. Минув не один рік, і вже мова йде про ліквідацію нотаріату державного.

Насправді протидія має під собою інше підґрунтя: неможливість "вплинути" на незалежного професіонала - на відміну від залежного від керівництва державного службовця, яким є державний виконавець.

"Меч без терезів показував би тільки голе насильство, терези без меча - повне безсилля права", - зазначав видатний німецький юрист Рудольф фон Ієрінг.

Говорячи мовою класика, терези в Україні часто без меча, а судові рішення - без виконання. Хотілось би, щоб терези були із справжнім мечем, а не з паперовим, хоча і цей паперовий меч цупко тримає державна рука.

Фото Романа Балука

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.