Монакієво
Ціль української влади - не зниження споживання імпортного пального чи підвищення енергетичної ефективності. Головна мета - побудова енергетичної імперії з надвисокими цінами.
19 січня виповниться п'ять років діючим газовим контрактам між НАК "Нафтогаз України" та ВАТ "Газпром".
Навколо них відбувалося безліч подій та було сказано багато слів.
Від першої офіційної думки тодішнього президента Віктора Ющенка, що це справедлива плата за незалежність до мільйонів заклинань про кабальні угоди.
Ще більше сталося знакових подій. Ув'язнення Юлії Тимошенко, Харківські угоди і недавні доповнення до контракту з домовленістю про придбання облігацій.
Можна по-різному розцінювати зовнішньополітичні маневри теперішніх уряду та президента, особливо з огляду на нинішній внутрішньополітичний контекст.
Можна вважати додатки до угод перемогами чи поразками. Проте якщо дивитися на події у ширшому часовому контексті, то картина стає простою і зрозумілою.
Ще в жовтні 2013 року Михайло Гончар припустив, що "компромісна" ціна за газ опиниться в коридорі 260-280 дол за тисячу кубометрів.
"У 2014 році це може виявитися впевненою європейською ціною, а через рік - надто високою. Тому "Газпром" пропонує нам "низьку" ціну, яка післязавтра буде високою", - писав експерт.
Однак 268 дол - це насправді 368 дол, сотня з яких записується у держборг за перебування ЧФ РФ. При цьому не кожна тисяча цих кубометрів призначена для населення чи соціальної сфери. Частина йде на підприємства олігархів.
А тепер про те, що за ці п'ять років не відбулося. Не став можливим судовий позов до "Газпрому" про перегляд формули ціни на газ. Він не став можливим через підтримку "добросусідських і братніх відносин".
Завдяки їх підтримці уряд України отримав в кредит 15 млрд дол, суб'єктивний коефіцієнт виведення знижки на газ і все ще по-європейськи високу ціну на газ.
Не були реалізовані заходи із заміщення газу іншими джерелами енергії. Так, вугілля стали активніше задувати в мартени, але інші проекти завмерли. Уряд не запровадив навіть елементарного субсидування енергозберігаючих лампочок.
Жодних стимулів для використання енергії, яка валяється під ногами. Жодних "зелених" тарифів чи скасування мит на ввезення обладнання. Навпаки - в альтернативній енергетиці триває війна: біомаса далі вважається сміттям, створюються нові перепони для бажаючих перейти на інші види палива.
Віктор Янукович і Володимир Путін. Фото прес-служби президента Росії |
Натомість уряд всебічно сприяє видобутку вугілля. Замість підвищення енергетичної ефективності підприємств теплокомуненерго влада залучає у Китаї кредити на синтез газу для приватних хімічних підприємств.
Експерти намагаються аналізувати закони, постанови і проекти, розмірковують про їх доцільність та рівень цін. Тимчасом ті, хто хотіли щось зробити, зробили.
До литовського нафтопереробного заводу "Орлен летува" з Росії йшла по трубі нафта. Однак якось з російського боку труба "зламалася" і "пересохла". Тодішні власники, звісно, засмутилися, але не стали шукати компромісів з братами. Вони збудували завод, який може приймати нафту з моря.
Це було дорожче, до того ж, на початку 2000-х років на заводі сталася пожежа. Однак це не заважає українським автомобілістам заправлятися литовським бензином та дизельним пальним від польського концерну.
До чого ця романтична історія? До того, що ціль української влади - не зниження споживання імпортного пального чи підвищення енергетичної ефективності.
Головна мета - побудова скромної енергетичної імперії. Вона повинна охоплювати ринок газу, видобуток вугілля, вугільні дотації та вугільну генерацію, ринки бензину та зрідженого газу. З цієї точки зору всіх видів енергії треба споживати якомога більше, а ціна на них повинна бути максимально високою.
Влада ж потрібна для того, щоб все це працювало і допомагало будувати профіти. І не треба їхати в Монако, коли воно вже збудовано тут.
* * *
Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.