Задоволення пенсійної потреби - це природна функція: старі люди були, є і будуть, бо люди старіють. Інше питання - чия це функція: суспільства чи держави?

Історично виправданою є відповідь: суспільства.

Пенсія "від держави" - це нововведення останніх десятиліть, і ще нічого не дає підстав твердити, що воно вдале. Скрізь, де є пенсія "від держави", існують величезні суспільні та економічні проблеми.

В СРСР пенсія "від держави" була введена у 1965 році. За час продуктивного життя одного покоління - через 35 років - уже не було ні самої держави, яка взяла на себе цю функцію, ні самих грошей. Надворі був 2000 рік.

А ще через вісім років Інститут демографії НАНУ дослідив, що 60% 20-літніх українців не доживуть до пенсії - тоді ще й вік не був піднятий. Відтак, стоїть питання: на що саме ці люди будуть відкладати третину надбань свого життя?

Платять саме вони, а не їх роботодавці. Останні не мають для цього джерела у структурі вартості продукції чи послуг. Джерелом є лише зарплата працівників.

Роботодавець "згідно з вимогами законодавства" відділяє від неї частину, яку перераховує у пенсійний фонд. Іншу частину після оподаткування податком на доходи фізичних осіб він виплачує працівникові.

Політики та урядовці про це не говорять. Їх більше влаштовує версія, що внески у пенсійний фонд платить роботодавець. Це шило вилазить з мішка лише на стадії глибокого статистичного опрацювання та макроекономічних узагальнень.

У таблицях "витрати-випуск" ці дві категорії належним чином об'єднуються в одну, і речі називаються своїми іменами: заробітна плата найманих працівників складається з оплати праці та єдиного соціального внеску загальною сумою.

Це дозволяє політикам та урядовцям на весь голос заявляти, що додана вартість в Україні перерозподіляється на 41-44%. Цим вони приховують - часто навіть від самих себе - реальну величину перерозподілу легально реалізованої праці. Бо суть перерозподілу така: одні заробляють - інші споживають.

Наступне питання, яке випливає з першого: яка саме структурна одиниця суспільства є носієм функції задоволення пенсійної потреби в суспільстві?

Фото УП

Історично відповідь також відома: сім'я. Саме на цьому рівні суспільної побудови найбільш природно та адекватно реалізовується зв'язок поколінь. І не у демагогічний, а у практичний спосіб.

Цей зв'язок тісно пов'язаний не просто з життям перестарілої людини, а з розвитком сім'ї в організаційному та фінансовому аспектах.

Лише сім'я може визначити пріоритети використання коштів, які, будучи не відібраними на 35 років для "забезпечення пенсійної потреби державою", можуть бути вкладеніні сім'єю в здоров'я, освіту, акції, землю чи золото.

Таке використання коштів збільшує можливості сім'ї. Це і є її інвестиції у забезпечення пенсійної потреби її членів. Вони створюють приватну власність, забезпечують розвиток сім'ї, а відтак - сприяють розвитку самого суспільства.

Ще одна грань цього "суспільного діаманта" - взаємодія пенсійних внесків у державні пенсійні фонди з податками.

Їх сукупна дія встановлює поглиблений перерозподіл основного і невід'ємного економічного ресурсу суспільства - реалізованої в економіці суспільно-корисної праці, і як наслідок - порушення її приватного характеру.

Фото УП

Сьогодні сукупна дія податків та внесків встановлює перерозподіл легально реалізованої в економіці праці на рівні 141%. Тобто поточного легального джерела фінансування державних бюджетів та фондів суспільного споживання, в тому числі й пенсійного, а також самих сімейних бюджетів, не існує.

Це є причиною численних проблем економіки і суспільства.

Ще понад 100 років тому було доведено, що гранична максимальна межа такого перерозподілу становить 32%. От до цієї межі і треба прямувати, фінансуючи набутий "солідарний" пенсійний стаж, але поступово повертаючи функцію забезпечення пенсійної потреби від держави її природному носієві - сім'ї.

При цьому перерозподіл праці треба "помістити" в нормальні межі "вже сьогодні". Держава повинна надати суспільству належний інструментарій для такого забезпечення його пенсійної потреби і подбати, щоб він ефективно працював.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.