Кахай свае

У нашій країні дуже люблять розмірковувати про безпеку.

Вона може бути дуже різною. Найчастіше - енергетична небезпека, яка набула статусу мантричної. Не менш часто ми турбуємося про безпеку залізних коней. У пресі достатньо матеріалів про стандарти та якість пального.

Однак є одна призабута безпека більшого масштабу. Вона стосується усіх.

Не секрет, що молоко вже давно не перетворюється на кисляк. Воно стає білою гіркою рідиною. Більшість українських сирів не відрізняються один від одного на смак. Згущене молоко за рідкісними винятками, складається з невідомих олій. Сир може спокійно прожити відкритим у холодильнику тиждень. Морозиво вже не тане.

Краще не розмірковувати, з чого виробляються м'ясні вироби. Ціни на більшість з них неухильно ростуть. Якщо не ростуть - меншає упаковка. Літр молока перетворився на 900 грамів, крупи та цукор теж полегшали.

Це призводить до того, що на величезний ринок продовольчих товарів можна вийти без надзвичайних зусиль, блискучого маркетингу і рекламних бюджетів.

Все, що треба запропонувати споживачеві, - це ГОСТ. Причому не ДСТУ, а простий, як двері, "радянський" ГОСТ. Я особисто не обізнаний, які стандарти діють в сусідній Білорусі, чи є вони справді радянськими. Але старенький ГОСТ на нашому ринку продовольства став справжньою конкурентною перевагою.

Виробництво продовольчих товарів є однією з небагатьох галузей, які впевнено тримають перевагу на полицях вітчизняних роздрібних мереж.

Хто б міг подумати, що простого тексту: "Зефир на пектине" чи "Мармелад на агаре" на склі вітрини магазину буде достатньо. Достатньо для того, щоб потихеньку відкушувати ринок і заходити в супермаркети.

Напевно, всі бачили "білоруські" продуктові кіоски. Сусіди відчувають себе впевнено. В метро вже з'явилася реклама мінського пива, що відповідає ГОСТу. Подивимось, на що здатні білоруси. Після успіху "радянської" "Зеленої марки" та ностальгічних "Жигулів" все може статися.

Фото ictv.ua

Мова не про те, щоб затягнути стару пісню про "захист вітчизняного виробника". Йдеться про те, що потенційно привабливі ринки наповнені товарами, які не зовсім відповідають очікуванням споживача. Це призводить до того, що навіть на насичені ринки, які контролюються українськими фірмами, стає легко проникнути.

Проблема навіть не в тому, що в країну можуть легко зайти білоруси чи поляки. Проблема в тому, що всі ці ТУ та інші хитрощі виробників впливають на стан людей, робочої сили. Газ може бути дешевим чи дорогим, але кувати мільярди олігархів все одно комусь потрібно. Не буде ж Ахметов пітніти біля мартена.

В Україні і так вистачає факторів, які в комплексі можуть працювати краще за зброю масового знищення. Наприклад, неякісні продукти, медична реформа, відсутність інфраструктури для спорту та нездоровий спосіб життя. До чого це призведе, складно уявити. Однак поки що це нікого не турбує.

Фото на головній molbuk.ua