Українська правда

Бойко витратить мільярди, аби не зменшувати споживання газу

Міністерство енергетики жодним чином не реагує на випадки продажу газу бюджетникам за завищеними цінами. До того ж, підпорядкований йому НАК "Нафтогаз" збирається в 5 разів збільшити видатки на газифікацію сіл, що є типовим передвиборчим маневром.

Незважаючи на те, що ціна імпортного газу для України складає $416 за тисячу кубометрів, а собівартість видобутку власного „блакитного” палива коливається на рівні $70-80, країною прокотилася хвиля тендерів, на яких бюджетні установи, без зайвих сантиментів, укладають угоди по ціні $700-800.

Зокрема, в січні-лютому поточного року, як повідомляє видання „Наші гроші”, відділ Овруцької райдержадміністрації Житомирської області придбав газ по ціні 6 783 грн, або по $848 за тисячу кубометрів. Таврійська міська рада купила газ по $847,5. „Харківський фізико-технічний інститут” - по $856. Ржищівський будівельний технікум – по $740.

Безумовно, купували і дешевше. Наприклад, ціна тисячі кубометрів газу для Цюрупинської спеціалізованої школи №4 склала лише $762,5. А відділ освіти Каланчацької райдержадміністрації сплатив ще набагато менше - $595.

(Цікавою була реакція Міністерство енергетики та вугільної промисловості на ці тендери. Воно заявило, що ціни на природний газ при його продажі бюджетним організаціям є фіксованими, і в разі перевищення граничного рівня треба звертатися до контролюючих органів. Тобто, до міністерства.

 Дмитро Фірташ

Проте, досі не було жодної реакції з боку Міненерго на численні публікації у ЗМІ, подібні наведеним вище. Нагадаємо, більшість облгазів  в Україні контролюються олігархом Дмитром Фірташем. Міністра енергетики Юрія Бойка, який є відповідальним в тому числі за постачання газу в Україну, вважають наближеним до Фірташа – „ЕП”).

Однак, справа не стільки в конкретних сумах, скільки в загальних підходах. Український бюрократичний апарат, як це не дивно, живе своїм життям. Або, якщо можна це виразити образно, кінцівки не слухають голову. Всі заклики і розпорядження вищого політичного керівництва до економії дорогого імпортного газу, досить часто сприймаються як фон – хай собі говорять, а ми робимо свою справу.

Це стосується не лише високих закупівельних цін, але й газификації, яка шаленими темпами проходила в останні роки. Проте, 1,5-2 млрд грн, які в 2009-2010 виділялися на прокладання газопроводів у віддалені сільські райони, - це лише квіточки. Ягідки НАК „Нафтогаз України” обіцяє в 2012 році. За планами монополіста, газифікація в поточному році обійдеться в 7,8 млрд грн. Загалом буде побудовано 1 789 об’єктів, при цьому протяжність побудованих газопроводів перевищить 11 тис км.

Цікаво, як це корелює з нашими планами по скороченню імпорту газу з Росії до 27 млрд кубометрів? Або з дорученням Президента України від 22 серпня 2011 року з промовистою назвою „Щодо запобігання негативному впливу на економіку України значного зростання ціни на імпортований природний газ”? Боюся помилитися, але жодним чином.

Проте, на носі вибори, і тут вже не до стратегій та реформ. Газифікація віддалених районів завжди була одним з вагомих аргументів в боротьбі за владу. І, судячи з усього, 2012 рік не стане виключенням. Попри важкі і туманні з точки зору перспективи перемовини з Росією, більшість представників української влади продовжує мислити одним днем. На кілька днів наперед, мало хто думає. „Сьогодні проскочимо, а завтра якось воно складеться”.

Проте, нова реальність все ж таки змушує хоча б інколи робити те, чого вимагає час. Тим більше, що Україна володіє значним потенціалом в сфері заміщення природного газу власним альтернативним паливом. Який, нагадаю, оцінюється в 98 млн тонн умовного палива на рік, або близько 40% від загального споживання.

Про що мова? Зокрема, про заміну старих котлів з низьким коефіцієнтом дії на нові, які працюють на альтернативному паливі та електроенергії. Принаймні, в комунальній сфері ця практика доводить свою ефективність. Суттєве зменшення технологічних втрат тепла дає цим проектам економіку. І навіть діючі тарифи, на які багато нарікань, не стоять на заваді.

Декілька прикладів.

Одеська область: в 20 об’єктах бюджетної сфери встановили сучасні котли на твердому біопаливі. 5 з них - це школи в Білгород-Дністровському районі загальною потужністю в 1 МВт, які в якості палива використовують пелети з дерева, насіння соняшника та соломи.

Житомирська область: на альтернативні види палива переведено 12 котелень.

Харківська область: на біопаливі працює вже близько 150 котелень.

Донецька область: в Маріуполі в трамвайному депо запустили перший котел на біопаливі. Економія, за словами заступника директора, за опалювальний сезон складе 560 тис грн. Відповідно, в цьому році планується введення в експлуатацію ще 6 котелень.

І таких кейсів в комунальній сфері з кожним роком стає все більше (за нашими даними, НАК „Нафтогаз України”, який підпорядкований Міненерго, всіляко чинить опір втіленню енергозберігаючих технологій та взагалі застосуванню альтернативних видів палива – „ЕП”). Однак, на жаль, вони все ще не є домінуючими нашій щоденній практиці. Пріоритет все ще за газовим «бізнесом». І високі ціни не є перешкодою. Радше, навпаки.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.