Українська правда

Національна корупційна стратегія

Не пам'ятаю, де і від кого вперше почув запитання: "кому і який треба дати хабар, щоб у цій країні нарешті почалася боротьба з корупцією?". Але чітко пам'ятаю, що саме ця їдка фраза спливла в пам'яті, коли я почув про підписання президентом Національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 роки.

Не пам'ятаю, де і від кого вперше почув запитання: "кому і який треба дати хабар, щоб у цій країні нарешті почалася боротьба з корупцією?".

Але чітко пам'ятаю, що саме ця їдка і глибока у своєму безвихідді фраза спливла у мене в пам'яті, коли я почув про підписання президентом чергової і цього разу не якої-небудь, а Національної антикорупційної стратегії на 2011-2015 роки.

В черговий раз гербовий папір президентської канцелярії змушений стерпіти лицемірство моменту.

Адже це ніщо інше, як роздуми батьків української корупції над власним дітищем. Я б навіть сказав, що в цьому присутній якийсь елемент самомилування влади.

Так відразу й не зрозумієш хвалиться або скаржиться президент тим фактом, що корупція, яку дбайливо десятиліттями вирощувала нинішня влада, розрослася до масштабів національного лиха.

Із документа випливає, що він розрахований на 4 роки президентства, які залишилися Віктору Януковичу, але більшість завдань стратегії прописані так, що їх можна виконувати ще не одне десятиліття, без будь-якого конкретного результату.

Невідомо куди поділися суперпрезидентскі повноваження і рішучість господарів Банкової. Адже сьогодні у них в руках є все необхідне, щоб не просторікувати, а робити.

Але філософствувати на тему боротьби з корупцією, попутно освоюючи кошти виділені на цю саму боротьбу, куди простіше аніж урізати собі і своїм товаришам державну пайку.

От і читаємо ми президентські думки, за які не знаєш де вхопитися, про проведення інституційної реформи, вдосконалення системи відбору і підготовки, зміну критеріїв оцінки ефективності, розробку системи заходів...

І як тут не постати недоречному питанню: як конкретно влада все це збирається робити? Як завжди?

А головне питання: що не так з усіма попередніми стратегіями?

У проекті реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" є багато букв про боротьбу з корупцією.

Теж саме і в програмах уряду Януковича "Відкритість, дієвість, результативність" від 17 квітня 2003, "Послідовність. Ефективність. Відповідальність" від 16 березня 2004, "Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2007-2011 роки" уряду Януковича 2006-2007 років, "Стратегії економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки.

Вочевидь, всі попередні стратегічні висоти в питаннях корупції владою вже взято і треба рухатися далі, виходити, так би мовити, на національний або, що там розмінюватися на дрібниці, на міжнаціональний рівень! Чи не так?

А нам з вами залишається тихо "пишатися досягненнями" і вчитуватися в скупі звіти, ціна яким – три копійки в базарний день.

За 9 місяців цього року кількість зареєстрованих фактів хабарництва знизилася на 1,1%. Однак хто повірить, що знизилося саме хабарництво?

За минулий рік 34% населення зізналися соціологам "Транспаренсі Інтернешнл", що вони дають хабарі. А в позаминулому році – 21%.

Компанія "Лівела" через корупційну схему витягла з державного бюджету суму, сумірну з витратами на систему охорони здоров'я країни, з бізнесу – ще більше, і поклала комусь у кишеню.

Відбулася приватизація "Укртелекому" для одного власника.

КРУ повідомляє, що міністри нинішнього уряду зберігають всі схеми розкрадання державних коштів, кількість закупівель в одного постачальника зросла в рази.

Державний газ передається приватній компанії, ринок зерна монополізовано. Тим часом влада сором'язливо визнає, що однією з причин корупції є "несприятливий режим підприємницької діяльності та наявність економічних пільг для певних категорій підприємців". То хто цей режим створив і культивує?

Замість законів, які б боролися з корупцією в Україні, з'явився корумпогенний Податковий кодекс і абсолютно безглуздий антикорупційний закон, який цілком можна було б назвати законом з легалізації корупції.

З нього вихолостили останні раціональні зерна і перетворили на м'яку іграшку влади.

Наприклад, спочатку в проекті йшлося про 50 тисяч гривень – мінімальні витрати чиновників до декларування. Поскаржившись, що дрібнувато, депутати співчутливо вирішили підняти цю планку до 150 тисяч.

Влада максимально спростила звільнення чиновників. Але це аж ніяк не антикорупційний захід, а засіб перерозподілу грошових потоків всередині держапарату і побудови вертикалі контролю, щоб чиновники не забували ділитися з "вищестоящими".

За словами ряду послів Великої сімки, бізнесменам в Україні вже майже не залишилося сил терпіти корупцію, половина вартості державних робіт лягає в "кишені" і "ми не будемо вкладати гроші в країну до тих пір, поки хабарництво не буде припинено".

Така прямота іноземних дипломатів не тільки ілюструє масштаб проблеми, але і прямо висловлює ультиматум – "стримайте свій апетит і зробіть же хоч що-небудь для країни".

І схоже, черговий тюнінг антикорупційної стратегії відбувся саме для того, щоб потішити іноземних дипломатів – хотіли стратегії, ось вам і не займайте нас до 2015 року.

А поки Україна за рівнем корупції, згідно з дослідженням того ж "Транспаренсі Інтернешнл", зайняла "почесне" 134-е місце поруч зі Сьєрра-Леоне і Зімбабве.

Далі відступати нікуди – позаду Камерун.

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
корупція