Хвиля корпоративних злочинів

Світ потопає в корпоративному шахрайстві. Найбільші проблеми спостерігаються в багатьох країнах, у яких, імовірно, є "хороше управління".

Уряди бідних країн, ймовірно, більше беруть хабарів і чинять більше злочинів, але саме в багатих країнах розташовуються глобальні компанії, які роблять найбільші злочини. Гроші вирішують все, вони розбещують політиків і ринки в усьому світі.

Рідкісний день проходить без нової історії про неправомірні дії. За останнє десятиліття кожна фірма на Уол-стріт заплатила значні штрафи за фальшивий бухгалтерський облік, інсайдерську торгівлю, шахрайство з цінними паперами, схеми швидкого збагачення або пряме розкрадання з боку керівників.

Зараз у Нью-Йорку проходить судовий розгляд щодо масштабного кільця інсайдерської торгівлі, до якого причетні деякі провідні діячі фінансової індустрії. Цей процес відбувається після низки штрафів, які сплатили найбільші інвестиційні банки Америки, щоб врегулювати звинувачення в різних порушеннях з цінними паперами.

Таким чином, підзвітність залишається на вкрай низькому рівні. Через два роки після найбільшої фінансової кризи в історії, викликаної недобросовісною поведінкою найбільших банків Уол-стріт, жоден фінансовий керівник не сів у в'язницю.

Коли компанії штрафують за посадові злочини, їхні акціонери, а не керівники, сплачують рахунки. Штрафи завжди становлять лише невелику частку грошей, здобутих нечесним шляхом. Для Уол-стріт це означає, що корупція приносить сталий прибуток. Навіть нині банківське лобі жорстко критикує регуляторів і політиків.

Корупція присутня і в політиці. Нинішній губернатор Флориди Рік Скотт був директором великої медичної компанії Columbia/HCA. Їй пред'явлено звинувачення в розкраданні урядових коштів за допомогою завищення компенсаційних виплат. Фірму визнали винною в 14 злочинах і оштрафували на 1,7 мільярда доларів.

Розслідування ФБР змусило Скотта піти з роботи. Однак через десять років після визнання провини компанії він повернувся. Цього разу - як республіканський політик, який бореться за "вільний ринок".

Намагаючись врятувати автопром США, Барак Обама звернувся за допомогою до "ремонтника" з Уол-стріт Стівена Ратнера. Обама знав, що фінансист перебував під слідством за виплату "відкатів" чиновникам. Закінчивши роботу в Білому домі, Ратнер закрив справу і заплатив кілька мільйонів доларів штрафу.

Проте навіщо зупинятися на губернаторах і радниках президента? Колишній віце-президент Дік Чейні прийшов у Білий дім з посади генерального директора компанії Halliburton. Фірма, зокрема, займалася підкупом нігерійських чиновників для отримання доступу до нафтових багатств цієї країни на мільярди доларів.

Коли уряд Нігерії звинуватив Halliburton у хабарництві, компанія врегулювала справу, заплативши 35 мільйонів доларів штрафу. Звичайно, Чейні вийшов сухим з води. У пресі ворухнувся лише легкий вітерець.

Безкарність безмежна: більшість корпоративних злочинів - непомічені. Викриті зловживання закінчуються осудом, і компанія, тобто її акціонери, платять скромний штраф. Справжні винуватці з верхівок цих фірм сплять спокійно.

Навіть коли фірми платять величезні штрафи, керівники залишаються на посадах. Сили акціонерів настільки розсіяні, що вони мало контролюють менеджмент.

Вибухові хвилі корупції в США, Європі, Китаї, Індії, Африці порушують питання про її причини і про те, як її контролювати тепер, коли вона досягла масштабів епідемії.

Корпоративна корупція вийшла з-під контролю з двох причин.

По-перше, великі компанії багатонаціональні, тоді як уряди - національні. Великі фірми настільки фінансово сильні, що уряди бояться кинути їм виклик.

По-друге, компанії є основними джерелами фінансування політичних кампаній, а самі політики часто є співвласниками, або мовчазними бенефіціарами корпоративних прибутків. Приблизно половина американських конгресменів є мільйонерами, і багато з них мали тісні зв'язки з компаніями ще до свого приходу в конгрес.

Відтак, політики часто заплющують очі, коли корпоративна поведінка виходить за рамки пристойності. Навіть якщо уряди намагаються дотримуватися закону, компанії вирішують питання за допомогою армії юристів. Результат - культура безкарності.

Враховуючи тісні зв'язки багатства і влади з законом, стримувати корпоративну злочинність буде важко. На щастя, швидке поширення потоків інформації може стримувати беззаконня. Корупція процвітає в пітьмі, але все більше інформації виходить на світ божий за допомогою блогів та соціальних мереж.

Нам потрібен новий вид політиків, які вестимуть виборні кампанії за допомогою вільного інтернету, а не через платну пресу. Коли політики звільняться від пожертвувань з боку фірм, вони зможуть контролювати корпоративні зловживання.

Крім того, необхідно освітити темні закутки міжнародних фінансів, особливо податкових сховищ, таких як Кайманові острови і закриті швейцарські банки. Ухилення від сплати податків, незаконні платежі, хабарі проходять через ці рахунки.

Непокора законам настільки велика, що загрожує легітимності глобальної економіки, особливо в умовах безпрецедентної нерівності в доходах і бюджетного дефіциту внаслідок нездатності уряду обкласти податками багатих.

Тож наступного разу, коли ви почуєте про корупційний скандал в Африці чи в інших бідних регіонах, запитаєте, де він почався і хто керує корупцією. Ні США, ні будь-яка інша "розвинена" країна не повинна показувати пальцем на бідні держави, оскільки часто проблеми насправді створюють найвпливовіші глобальні компанії.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович