Недавня кібератака в Чехії, під час якої викрали "вуглеводневі сертифікати" з національних реєстрів, завдала ЄС збитків на 35-45 мільйонів євро.

Україні, яка володіє одним з найбільших експортних потенціалів з торгівлі квотами у Європі, важливо не тільки посилити безпеку своїх даних, але й максимально ефективно використати механізми Кіотського протоколу для екології та економіки.

Наприкінці 2010 року на моєму блозі розгорілася дискусія щодо того, яка загроза загальнонаціонального масштабу невдовзі вийде на перший план. Приводом для неї стала оновлена Національна стратегія безпеки Великобританії.

У цьому документі зазначено, що загроза кібератак на комп'ютерні мережі країни випередила тероризм, природні катаклізми, військові конфлікти та епідемії. Екстраполюючи ситуацію на Україну, учасники дискусії висловили думку, що для нас можливість кібератак видається малоймовірною.

Очевидно, що комп'ютерні мережі - одне з найбільш вразливих місць сучасного державного апарату. Єврокомісії знадобилося більше трьох тижнів на те, щоб поступово прийти до тями після серії крадіжок і відновити систему торгів державними квотами на забруднення природи вуглекислим газом.

Цікаво, що це була вже третя крадіжка "повітря" протягом кварталу у Центральній та Східній Європі, однак, поза сумнівами, найбільш резонансна. Україна не інтегрована до Системи торгівлі викидами ЄС, тож український реєстр викидів вуглекислого газу поки не приваблює хакерів. Тим не менш, нам є що охороняти.

Країна має один з найбільших "експортних" потенціалів торгівлі квотами у регіоні. За оцінками Світового банку, трійка лідерів виглядає так: Росія, Україна і з великим відривом - Румунія. Україна і Росія мають профіцит лімітів на викиди через економічний спад 1990-х років.

Реалізовувати свій "товар" держава може в двох напрямках. Перший - продаючи іншим державам так звані Одиниці установленої кількості - ОУК. Японія і країни ЄС - основні покупці українських ОУК. Під час недавнього візиту президента України офіційний Токіо дав чіткий сигнал про зацікавленість у продовженні співпраці.

Другий механізм - проекти спільного впровадження - розрахований на залучення приватних інвестицій, спрямованих на поліпшення стану природи в обмін на Одиниці скорочення викидів - ОСВ. Отримання останніх допомагає країнам та компаніям-інвесторам відповідати обмеженням Кіотських домовленостей.

У 2009 році Україна надала 73% всіх ОСВ, використаних у ЄС. Прикладом проекту спільного впровадження є реконструкція системи теплопостачання у Донецькій області. Очікуваний результат - скорочення споживання газу і вугілля, а також зменшення викидів за рахунок впровадження енергозберігаючих технологій.

Однак, незважаючи на наявність такої золотої жили, як "вільні" квоти, жоден з двох механізмів залучення інвестицій в екологію не працює на повну потужність.

У першому випадку проблема навіть не в неефективному бюджетному адмініструванні отриманих коштів, а у відсутності чітко визначених пріоритетів в екологічній політиці. Досі не зрозуміло, які саме проекти є першочерговими.

Так, у Києві є гостра необхідність модернізувати завод "Енергія" з переробки сміття. Приблизна вартість проекту - 250 мільйонів гривень. Втім, інвестиції так і не були залучені. Можливо, державну політику в цій галузі систематизує затвердження Верховною радою Стратегії державної екологічної політики до 2020 року.

Проекти спільного впровадження розгортаються надто повільно. У 2010 році проектів було 37. Здебільшого, вони стосувалися утилізації вугільного метану і модернізації комунальної теплоенергетики.

З одного боку, збільшити їх кількість не дозволяє бюрократична машина, з іншого - багато компаній тільки почали впроваджувати енергозберігаючі технології. У майбутньому, використовуючи механізми Кіотського протоколу, Україна могла б залучити сотні мільйонів доларів. Весь ринок оцінюється кількома мільярдами.

Усі ці інвестиції повинні принести користь споживачам. Додаткове фінансування проектів, наприклад, у галузі теплоенергетики, має підвищити якість послуг і пом'якшити "тарифний удар" по населенню. Нарешті, це сприятиме поліпшенню екологічної ситуації. Це - головна мета Кіотського протоколу.