Нова газова афера

У понеділок, 11 жовтня, на сайті Мінпромполітики з'явилося дивне і одночасно страшне повідомлення.

"Оптимальна ціна природного газу для виробників мінеральних добрив при діючих ринкових цінах повинна становити 205 доларів за тисячу кубометрів без урахування ПДВ і транспортних витрат. Про це повідомив директор департаменту хімічної промисловості Володимир Мєшков", - йдеться у зазначеному документі.

При цьому у повідомленні відомства ніби між іншим наголошується, що зараз, згідно з постановою НКРЕ, ціна газу для промисловості, у тому числі для виробників мінеральних добрив, становить 275 доларів за тисячу кубометрів.

Далі у документі сказано, що прем'єр-міністр Микола Азаров доручив міністерству знайти способи здешевлення газу для виробників азотних мінеральних добрив. Міністерство не довго думало: запропонувало виділяти виробникам паливо власного виробництва - тобто не дорогий імпортний газ, а більш дешевий український.

Все геніальне - просте. Таке рішення, якщо воно буде прийняте, виробники добрив, основною статтею витрат у виробництві яких є газ, сприймуть з ентузіазмом.

Річ у тім, що в першому і другому кварталах 2010 року вітчизняні підприємства хімічної промисловості мали урядову пільгу за ціною на газ за рахунок держбюджету.

Причому, навіть незважаючи на таку допомогу, у другому кварталі через падіння світових цін на добрива хімічні заводи працювали із збитками. Починаючи з третього кварталу, їх становище ще більше погіршилося у зв'язку з припиненням дії державних пільг, що було зроблено на вимогу МВФ.

Якщо хімічні підприємства будуть отримувати дешевий газ, то вийдуть на достатній рівень рентабельності, не згортатимуть виробництво і, може, навіть його наростять. Отже, там не буде скорочень, а бюджети поповняться податками.

Здавалося б, що може бути краще? Проте є один маленький нюанс, який вказує на те, що насправді в країні планується чергова грандіозна афера на газовому ринку, від проведення якої постраждають держава і всі її громадяни.

Ситуація набагато складніша. Як відомо, на потреби населення і бюджетних установ, включаючи витрати палива на обігрів приміщень в опалювальний сезон і подачу гарячої води, витрачається до 30 мільярдів кубометрів газу на рік. При цьому власного газу в Україні видобувається лише близько 20 мільярдів кубометрів на рік.

Вітчизняне паливо набагато дешевше за імпортне, тому закон вимагає, аби весь газ вітчизняного виробництва йшов винятково на потреби населення. Отже, для бізнесу, включаючи хімічні заводи, має використовуватися тільки імпортний газ.

Однак найбільший добувач газу в країні - "Укрнафта" - домігся у судах права на поставку 1 мільярда кубометрів видобутого ним палива промисловості.

Правом купувати і продавати український газ володіє "ДніпроАзот", підконтрольний "Привату", і черкаський "Азот", підконтрольний Олександру Ярославському. Кожен з цих заводів отримав в НКРЕ ліцензію на 800 мільйонів кубометрів вітчизняного газу.

А якщо можна одним олігархам, то чому не можна іншим? Днями стало відомо, що віце-прем'єр Андрій Клюєв пообіцяв сєвєродонецькому об'єднанню "Азот" 2,8 мільярда кубометрів газу українського походження. Разом - 4,4 мільярда кубометрів.

У згаданому повідомленні Мінпромполітики сказано, що отримувати українське паливо будуть шість українських заводів - черкаський "Азот", "Рівнеазот", "Дніпроазот", "Стирол", Одеський припортовий завод та сєвєродонецький "Азот".

Отже, вони "з'їдять" набагато більше вітчизняного газу, ніж згадана вище цифра для трьох підприємств. До кризи 2008 року вони споживали 7,5 мільярда кубометрів газу.

Зрозуміло, що на потреби населення українського газу залишиться рівно настільки менше, наскільки його буде більше направлено хімічним підприємствам. Населенню доведеться ще більше платити за газ, опалення та гарячу воду, бо частка дорогого імпортного газу у споживанні українців істотно зросте.

Мабуть, саме цим можна пояснити рядок у меморандумі, підписаному Кабміном і МВФ, де передбачене підвищення ціни на газ для теплокомуненерго і населення на 50% у серпні 2010 року, квітні 2011 року і потім - через кожні півроку.

Навряд чи на цьому наполягав МВФ - для нього важливо лише, щоб "Нафтогаз" перестав дотуватися з держбюджету, і неважливо, як цього доб'ється український уряд.

Отже, дешевий газ вітчизняного виробництва уряд планує відібрати у населення і віддати його на потреби підприємств хімічної промисловості. Така суть схеми.

Залишилося лише з'ясувати, хто отримає прибуток хімзаводів, які завдяки цій схемі стануть рентабельними. Але і тут ніяких загадок немає. У вересні 2010 року компанія Group DF Дмитра Фірташа купила великий пакет акцій концерну "Стирол".

Тепер у бізнесмена чотири азотні підприємства: крім горлівського, це "Таджиказот", естонський "Нітроферт" і "Рівнеазот". Цілком можливо, скоро їх буде п'ять: група веде переговори про придбання черкаського "Азоту".

Крім того, Одеський припортовий завод, який зараз потрапив у згаданий перелік Мінпромполітики, напевно, скоро буде приватизований. І майже нема сумнівів, що його купить хтось з українських олігархів, близьких до нинішньої влади, яка дуже піклується про благополуччя хімічних підприємств.

Також очевидно, що подбати про добробут олігархів нинішня влада намірилася традиційним способом - за рахунок українського народу.