Журналіст змінює професію

Криза набирає обертів. Інфляція зростає. Гривня девальвує, долар дорожчає. Безробіття. Політичний хаос.

Комерційні банки втрачають вкладників, а останні - довіру до фінансових установ України, таким чином крокуючи слід за неминучими світовими тенденціями.

На дворі був листопад, осінь вже стала звичною для українців, так само, як і загрозливі новини з вуст та з-під пера засобів масової інформації про крах фінансових гігантів США, Європи: "фінансова криза поступово перетворювалася у кризу реальної економіки".

Ця загроза нависла над новим та старим світом. Виходу з неї немає, залишилося тільки одне - пережити. Мені зателефонував знайомий інвестбанкір і розповів, що на черзі нові часи для світового та вітчизняного фондових ринків.

"Ті українські банки, у яких сьогодні є гроші, мають унікальну можливість створити інвестиційно-банківські підрозділи із спеціалістів вищого класу, наприклад, "Lehman Brothers" та інших великих західних інвестбанків", - розповів він.

Наприклад, ходять чутки, що банк "Форум" цим якраз і займається.

Дійсно, час диктує власні умови, більшість українських інвестиційних компаній фактично збанкрутіли, залишившись без висококласних кадрів та клієнтів. А ті, що проголосили про вихід на український ринок цього року, зареклися займатися довірчим управлянням активами.

Один із топ-менеджерів новоспеченої інвесткомпанії з посмішкою на обличчі розповів мені: "Наших конкурентів з кожним днем стає все менше і менше. Ми зберемо найкращу команду в Україні із співробітників екс-лідерів ринку: "Ренесанс", "Тройка Діалог", "Драгон", "Конкорд" та інших".

Тим часом основний індикатор українського ринку акцій - індекс ПФТС - з піку 1208 пунктів знизився до рівня вище 200. Сьогодні багато експертів та аналітиків задаються єдиним питанням: коли відновиться попит на українські активи?

При цьому в усіх різні прогнози: хтось вважає, що зростання відновиться в кінці 2009 року, для інших цей час наступить тільки за два роки, а то й за всі п'ять. Загалом, ніхто насправді цього не знає.

Аби максимально відчути кризу, доторкнутися до неї, я вирішив тимчасово змінити професію з журналіста на фондовика.

Набравшись сміливості, я попередив свого редактора, що йду працювати на ринок, від чого в нього округлилися очі: "Ти що, з'їхав з глузду? Там же повний колапс!"

Мене вмовляли всією редакцією не йти, але я вже прийняв рішення. Отже, я зустрівся із своїм хорошим знайомим, власником нової інвесткомпанії, і сказав йому, що хочу спробувати себе в цьому незнайомому ремеслі.

Ми сторгувалися на рівні заробітної платні в 1300 доларів, варто відзначити, що це досить непогана зарплатня в умовах кризи.

"Добре. Тільки ти маєш знати, що на дворі криза. Якщо раніше всі заробляли на спекулятивному зростанні, то сьогодні - зовсім інша ситуація. Крім того, зараз на ринку опинилося багато професійних, безробітних кадрів, тому добре подумай", - сказав він. Не довго думаючи, я погодився, адже не хотів зійти з визначеного шляху.

Так, сказавши "до побачення" улюбленому колективу газети "КоммерсантЪ-Украина", з 4 листопада я вже був на барикадах українського фондового ринку, де володарює люта криза.

У голові ще снували свіжі думки про банкрутство "Промінвестбанку", про плани великих фінансових гравців залишити вітчизняний фінансовий ринок , - про це доводилося чути цілими днями в редакційній рутині.

Перше, що кинулося в очі, - це тиша в офісі, що було разючою відмінністю від часів бурхливого зростання вітчизняного фондового ринку.

Іноді ця тиша переростала у короткострокові вибухи перегукування між брокерами, коли комусь із них вдавалося вигідно продати або купити невеликий пакет акцій "Азовсталі" чи іншого більш-менш ліквідного емітенту на місцевій біржі ПФТС, або на позабіржовому ринку.

Міжнародні торгівельники з відчаєм видзвонювали іноземні інвестфонди з надією знайти покупця на неліквідні українські акції, однак усе даремно, - закордонні фонди у відповідь пропонували продати власні українські позиції, які з кожним днем стають все дешевше і дешевше.

Але все ж таки, як не дивно, саме в торговому департаменті якось були помітні рух та інерція. Всі завзято шукали теми для генерування коштів, тому що над кожним нависла загроза звільнення, що хвилею котиться Україною, а тим більше - інвесткомпаніями.

Чим зайнятися ніби-то було: керувати українськими недержавними пенсійними фондами і інвестфондами, однак усе це ілюзія, адже за умов ринку, що падає, сенсу купувати цінні папери немає. Тим більше, що ніхто ще не знає глибини реального дна.

Це дійсно важливо, адже, наприклад, 2000 року, придбати акції "Укрнафти" можна було за центи, а 2007 року їх ціна дійшла до 80 доларів. Мабуть, у цьому був певний комерційний зміст.

Важко було не помітити хвилювання в очах співробітників компанії. В бек-офісі було чути про невиконані угоди, що ще більше посилювало недовіру між контрагентами. Крім того, стрімке падіння курсу гривні ускладнювало роботу трейдерам.

Мені пощастило потрапити у відділ довірчого управління - нового продукту для українського ринку, адже торговці цінними паперами змогли отримувати ліцензії не надання цієї послуги тільки цього року.

Але куди можна зараз вкласти гроші, якщо немає гідного інструменту? Все ж таки, вихід знайшовся, і до останнього моменту мого перебування в цій інвестиційної компанії, це були єврооблігації українських емітентів.

Справа в тому, що коли криза прийшла на західні ринки, хеджевим фондам необхідно було покривати свої зобов'язання перед клієнтами.

Тому фонди скидали українські єврооблігації, серед яких "Київстар", Укрексімбанк і "Україна", які після цього в системі "Євроклір" торгувалися з дисконтом, що може принести прибутковість по бондах у розмірі 30-50% річних у доларах.

Інвесткомпанія, ставши учасником "Євроклір", зареєструвавши оффшор і встановлюючи схемотехніку по документації, зайнялася пошуком попиту всередині країни. "Гравці, які зможуть знайти попит серед українців, будуть на коні, коли закінчиться криза", - констатував один з моїх знайомих інвестбанкірів задовго до мого виходу з газети.

Тепер залишилося тільки знайти, хто б ризикнув придбати євробонди, чим, власне кажучи, я й займався. Моя задача полягала в пошуку покупців, з мінімальним порогом входу 100 тисяч доларів.

Після спілкування з першим клієнтом і наступною сотнею, стало зрозуміло, що фондовий ринок далекий від їхнього поля зору, а тут ще й, як на зло, розкрилися махінації з "Кінгз Кепітал", про які, до речі, було написано ще два роки тому. Люди, які погано орієнтуються у фінансах, стали жахатися усіх послуг по залученню коштів для інвестицій.

На мої плечі лягло складне завдання з урахуванням сьогоднішніх реалій: мені необхідно було знайти покупця на єврооблігації. За місяць - 10 клієнтів, які повинні були принести мінімум по 100 тисяч доларів США, разом - один мільйон доларів на місяць. Усе ніби-то й нічого, якби тільки незначна проблема: тотальна криза, в яку, завдяки постійним політичним дебатам, була загнана наша країна.

Мені надали базу потенційних клієнтів, над якою я почав активно працювати. Єврооблігації - це дуже гарний інструмент, адже саме криза зробила їх такими привабливими. Номінал бонда гарантований, плюс доходність - відмінний заробіток. Але є одне невеличке питання: що буде далі з національною валютою?

Якщо курс обвалиться до 15 гривень за долар, як напророчив один мій знайомий депутат, то Україна оголосить дефолт. І тоді всі ці зобов'язання перед інвесторами можуть бути невиконаними.

У цей момент у мене всередині виник конфлікт інтересів. Продати ці єврооблігації людям, а потім тихо піти, чи взагалі цим не займатися і дивитися зі сторони, чим це все закінчиться?

Загалом, місяць вдався на славу: я познайомився з цією унікальною кухнею, де варять гроші. Єдиний недолік - це криза, яка, за словами власника компанії, вже навесні 2009 року закінчиться й американські та європейські інвестфонди повернуться на український фондовий ринок, щоб скупити дешеві українські активи.

Незважаючи на всю цю колотнечу, аналітичний відділ, зарядившись позитивом від думки, що після спаду завжди йде розворот, запустив роботу зі складання звіту єврооблігацій. За іншими видами цінних паперів, такими, як внутрішні корпоративні облігації та акції, писати звіт сенсу не було: покупця на них немає. Таким чином, у п'ятьох аналітиків з'явилася робота.

Інвестиційно-банківський департамент сидить без діла, що не дивно: IPO та приватні розміщення згадуються, як світле минуле в далекому майбутньому. На обличчях інвестбанкірів було написано - "безробітний на невизначений термін".

Як я вже згадував вище, потенційні клієнти не хотіли нічого чути про фондовий ринок, як найбільш важливий ціноутворюючий елемент, за рахунок якого має відбуватися циркуляція інвестицій усередині країни.

В Україні фондовий ринок - це місце, де оперують спекулянти. "Наш фондовий ринок схожий на купку спекулянтів, які до нитки роздягають західні інвестфонди, які прийшли сюди інвестувати. Тепер місцеві брокери будуть чекати на чергову партію лохів", - змалював образ фондового ринку один з місцевих торговців.

Тому до цивілізованого ринку нам ще - довгі роки, і починати треба з голови, а не з кишені. Адже без радикальних реформ українського фондового ринку неможливо буде провести пенсійну реформу, яка передбачає виділення на ринок близько 8 млрд. гривень, які, якщо нічого не зміниться, підуть під управління "купки спекулянтів".

Мені пощастило почути думку сотні людей, представників середнього та вищого класів, для яких український фондовий ринок досі є чимось вигаданим і нереальним.

Місяць пройшов без поліпшень, ситуація на фінансовому ринку погіршувалася далі. Співробітники інвесткомпанії намагалися приховувати хвилювання і страх, але їх очі говорили зовсім про інше: "усіх очікують нові часи". Втратити зараз місце роботи для них прирівнювалося до втрати розуму. Я відчув це до глибини душі, тому що знав, що, при скороченні, новачки - перші, хто піде на вулицю.

Керівник інвестиційної компанії щодня нагадував усьому колективу: "Ви потенційні безробітні!". Такий тиск нагнітав обстановку, всі дивилися один на одного, як на майбутніх жертв.

І дійсно, масштаби того, що відбувається, поки що не відомі, а багато хто продовжує знаходитися під ейфорією 2007 року, коли гроші часом самі йшли до торговців.

Поки я працював, уже багато людей залишилося без роботи на вітчизняному фондовому ринку. Для власників нової інвесткомпанії це - можливість найняти кращих з кращих. Хоча, чесно кажучи, за сьогоднішніх умов для торгівлі українськими цінними паперами згодиться й бабуся з базару, яка продавала б їх кілограмами.

Для мене місяць роботи в українській інвесткомпанії став великим досвідом, який краще не повторювати, адже можна залишитися зовсім без роботи.