Пока Пекин медлит, Москва теряет. Почему Китай не спасает "Газпром"?

Щороку "Газпром" звітує про рекордний експорт газу в Китай. Кремлівські пропагандисти використовують це для створення міфу про "велику російсько-китайську дружбу", яка замінить торгівлю з недружніми західними країнами.

Насправді ж економічні відносини Москви та Пекіна складніші, ніж здається на перший погляд. Експорт газу в Китай дійсно зростає, але лише завдяки поступовому виходу на проєктну потужність газопроводу "Сила Сибіру", який побудували у 2019 році.

"Газпром" рекламує цей газопровід уже багато років, але його максимальна пропускна потужність – 38 млрд куб м на рік і він досягне її лише у 2025 році. Щоб компенсувати втрачені через повномасштабне вторгнення в Україну постачання в Євросоюз, Москві потрібно вп’ятеро більше.

У Кремля є лише два шляхи: нарощувати експорт скрапленого газу (СПГ) або будувати нову трубу в Китай. Перший спосіб дорогий та обмежений через санкції, тож усі надії росіяни покладають на проєкт трубопроводу "Сила Сибіру-2", який дасть змогу продавати Пекіну ще 50 млрд куб м блакитного палива на рік.

Щороку від росіян чутно про плани почати його будівництво, але жодної конкретики з боку Пекіна немає. Поки Китай вичікує, "Газпром" потерпає від мільярдних збитків через втрату європейського ринку та підвищення податків.

Росії потрібен Китай

"Газпром" завжди продавав блакитне паливо за низькими цінами всередині Росії і водночас отримував надприбутки, які дозволяли йому розвиватися. Досягати такого результату компанії вдавалося завдяки експорту на світовий ринок, де ціни значно вищі, ніж в РФ.

Увесь цей час улюбленим покупцем "Газпрому" був Євросоюз. Країни блоку потребували багато газу для "озеленення" енергетики, але самі видобуток скорочували з екологічних міркувань. Цим і скористалася російська компанія. У 2019 році вона продала в ЄС рекордні 170 млрд куб м газу і збиралася надалі нарощувати постачання.

Однак у середині 2021 року "Газпром" почав "закручувати крани", зменшуючи постачання. Причин було кілька: шантаж через гальмування сертифікації російсько-німецького трубопроводу "Північний потік-2", спонукання європейців до укладання довгострокових угод та, імовірно, бажання Путіна, який готувався напасти на Україну, викликати кризу в ЄС.

Через обмеження постачань виникло ажіотажне зростання цін на ринку. "Газпром" від цього виграв та отримав рекордний прибуток – понад 2 трлн руб (близько 27 млрд дол). У 2022 році компанія скоротила постачання в ЄС до 63 млрд куб м, але все одно отримала 1,2 трлн руб (18 млрд дол) прибутку завдяки шоковому зростанню цін.

У 2023 році казка з надприбутками для "Газпрому" завершилася. Євросоюз переорієнтувався на інших постачальників, ціни впали, а трубами з Росії блок придбав лише 27 млрд куб м блакитного палива. Уперше за 25 років існування російська компанія вийшла в збиток – 629 млрд руб (6,8 млрд дол).

Враховуючи надприбутки у 2021-2022 роках, один збитковий рік не завдасть компанії великої шкоди. Проблема для "Газпрому" полягає в тому, що такий рік буде ще не один.

Річ у тім, що втрата європейського ринку – це надовго, і такою ситуація лишатиметься не один рік навіть після завершення великої війни. Ключові трубопроводи, "Північні потоки", зруйновані внаслідок диверсії, а Євросоюз тепер тричі подумає, перш ніж укладати великі контракти з Кремлем.

Російський уряд рятувати "Газпром" не буде. Скоріше навпаки: це компанія рятуватиме уряд. У 2022 році її обклали додатковими податками "на видобуток корисних копалин". У грошовому еквіваленті нові збори становлять 600 млрд руб на рік – стільки, скільки і збитки у 2023-му. Тобто "Газпром" ще міг вийти "в нуль", але держава стягнула ці кошти на фінансування війни проти України.

Корупція, лобізм та погрози. На чому тримається газова монополія режиму Путіна

На тлі фінансових проблем "Газпрому" в Росії готують рекордні з 2013 року підвищення внутрішніх цін на газ. Тобто частину збитків компенсують коштами громадян.

Щоби повністю нівелювати втрачені доходи, компанії потрібно шукати нові шляхи на світовий ринок. Одним з очевидних варіантів є експорт скрапленого газу, який можна доправити в будь-яку точку світу танкерами.

Однак виробництво СПГ – високотехнологічний процес, а через західні санкції Росія ще довго не зможе розширити експортне вікно. У 2023 році продажі російського СПГ в ЄС становили 21,7 млрд куб м, що лише на 7,5 млрд куб м більше, ніж у 2020 році.

Газовий кардинал Росії: хто стоїть за новою хвилею експортної експансії Кремля

У своїх довгострокових прогнозах російські енергетики часто згадують можливість запуску нового газопроводу в Китай "Сила Сибіру-2", який дозволить експортувати ще 50 млрд куб м газу. Особливість цього газопроводу в тому, що його планують під’єднати до родовищ Ямалу, з яких газ іде у Європу.

Будівництво такого проєкту частково вирішить проблему експортної виручки "Газпрому", дозволить продовжувати качати газ на Ямалі і не закривати свердловини. З 2021 року видобуток компанії впав на 30% або 160 млрд куб м.

Топменеджери "Газпрому" з 2020 року постійно нагадують про свою готовність до переговорів щодо цієї труби. Компанія навіть встигла підписати меморандум з Монголією, через територію якої пролягатиме газопровід. Проте Китай, головний споживач, поки що мовчить.

Чи потрібен "Газпром" Китаю

Домовитися з Китаєм про продаж додаткових 50 млрд куб м газу на рік буде непросто. Навіть контракт щодо "Сили Сибіру-1", який передбачає максимальну потужність 38 млрд куб м блакитного палива, має певні нюанси. Річ у тім, що цим трубопроводом російський газ постачається із суттєвою знижкою відносно цін для Євросоюзу. Ціна на газ для Китаю на 28% нижча, ніж для країн блоку.

Сама Піднебесна не здатна задовольнити свої потреби – попит зростає швидше, ніж власний видобуток, тож доводиться імпортувати. Проте більшу частину газу країна купує через порти в скрапленому вигляді за світовими цінами. Причому близько 25% постачань припадають на недружні США та Австралію.

"Імпортувати скраплений газ через порти зручніше, бо це надає Китаю гнучкості. Танкер можна швидко замовити, він постачає невеликі обсяги, а за потреби – відмовитися від контракту. Імпорт трубопроводами передбачає більш довгострокові зобов’язання на кшталт формули "бери або плати". Китай цього уникає", – зазначив експерт Української асоціації китаєзнавців Дмитро Єфремов.

Трубопровідний газ Пекін теж купує, але значно менше. Імпортує його з Туркменістану, Росії, Узбекистану та Казахстану. За цей газ Китай платить меншу ціну, ніж за СПГ, користуючись монопольною перевагою єдиного великого покупця в регіоні. Навіть серед цієї "ліги" російський газ виходить найдешевшим.

Головним постачальником трубопровідного газу в Китай є Туркменістан. Пекін поглиблює співпрацю з цією країною. У планах – постачати 70 млрд куб м до 2030 року. З Росією щодо "Сили Сибіру-2" перемовини йдуть складніше і цьому теж є пояснення.

За словами Єфремова, великим питанням є фінансування будівництва газопроводу. Гіпотетична труба пролягає здебільшого територією РФ. У росіян не вистачить грошей, щоб профінансувати проєкт самотужки, а китайським банкам важко надати такий великий кредит, бо вони ризикують потрапити під американські санкції.

Електромобілі штовхають ЄС на торговельну війну з Китаєм. Що відбувається?

Причиною гальмування "Сили Сибіру-2" є й економічні ризики. "Щоб побудувати такий трубопровід, знадобляться кілька років. За цей час війна може завершитися і тоді росіяни можуть збільшити ціну на газ для Китаю, бо матимуть можливість знову продавати його на західний ринок. Для китайців це ризик", – зазначив Єфремов.

Туркменістан, на відміну від Росії, більш поступливий на перемовинах. Він готовий іти на менш вигідні для себе умови, адже ця країна поки що не має доступу на європейський ринок. Саме тому Пекін фокусує свою увагу перш за все на розвитку трубопровідних проєктів з цією країною.

Зрештою, Пекін може собі дозволити зачекати. Для "Газпрому" китайський ринок значно важливіший, ніж російський газ для Китаю. Чим довше відтягується початок будівництва трубопроводу, тим більші збитки підконтрольна Кремлю компанія терпітиме і буде готова йти на поступки.

Пекін може схилити росіян до перемовин на власних умовах. За даними Financial Times, однією з таких умов може бути встановлення ціни, близької до внутрішньої російської. З іншого боку, є політичні фактори, які навпаки – штовхатимуть Китай до укладання угоди.

"Між Китаєм та західними країнами загострюються економічні відносини, що, зрештою, може призвести до нових торговельних війн. Спочатку вони стосуватимуться кінцевих товарів, а потім перекинуться і на сировину. Ітиме поділ на економічні блоки, які будуть думати перш за все про забезпечення власних потреб у товарах та ресурсах.

Тренд розгортається в цьому напрямку і поки ніхто не докладає зусиль, щоб це зупинити. Можливо, в один момент безпекова потреба переважить економічну і Китай погодиться побудувати новий газопровід з Росією, щоб не залежати від країн-опонентів", – підсумував Єфремов.

"Найкращі "чорні лебеді" прилітають від Малюка і Буданова". Що відбувається з російською економікою на третій рік великої війни?

Погодиться Китай чи ні, а часу "Газпром" уже втратив немало, тож компанію чекають складні роки. Навіть у випадку підписання контракту з Пекіном на будівництво "Сили Сибіру-2" можуть піти кілька років. Ще більше – на вихід на проєктну потужність після запуску.

Навіть якщо після 2030 року Росія постачатиме додаткові 50 млрд куб м газу в Китай, вони ніколи не зможуть замінити втрачені 170 млрд куб м у ЄС. Тим паче, що ціна на китайському ринку неминуче  буде значно нижчою.