Немецкий пациент. Почему самая большая экономика Евросоюза приходит в упадок

Німеччина – економічний двигун ЄС. Ця країна асоціюється з масштабним виробництвом автомобілів, важких верстатів, товарів хімічної галузі та стійкою фінансовою системою. Однак зараз її майбутнє як лідера європейської промисловості опинилося під питанням. Західні ЗМІ почали писати, що як індустріальна наддержава Німеччина доживає останні дні.

Букет протиріч немалий: непомірні амбіції уряду з "озеленення" енергетики, газова війна з РФ, інфляція, старіння населення. Усе це призводить до закриття підприємств, перетоку інвестицій за океан та програшу конкуренції китайським підприємствам, які витісняють німецьку продукцію з європейських ринків.

Зараз усі розвинені економіки переживають негаразди, однак проблеми Німеччини ризикують перерости в довгострокову кризу.

Що не так з німецькою економікою

Головним рушієм економічного зростання Німеччини роками був дешевий російський газ. Берлін будував з Москвою нові газопроводи та укладав великі двосторонні угоди на постачання блакитного палива. Газ ішов на німецькі теплоелектростанції і перетворювався на дешеву електроенергію. Її споживала промисловість, завдяки чому отримувала конкурентну перевагу.

У 2022 році ця модель зазнала краху. Після диверсії на "Північних потоках" російський трубопровідний газ майже перестав надходити в країну. Уряд Німеччини розгорнув будівництво терміналів для скрапленого газу, але залежність від Росії була настільки великою, що повністю замінити його не вийшло. Енергетичний ринок пережив найстрашніший в історії шок, який змусив Берлін витрачати сотні мільярдів євро на субсидування цін споживачам.

Погіршує ситуацію те, що все це відбувається в період високих ставок ЄЦБ. Ціни на енергоносії підвищилися, але гроші для компаній стали менш доступними, бо зросли відсоткові ставки за позиками і знизився попит на товари.

Енергетична проблема Німеччини проявилася не стільки в дефіциті газу, скільки в небажанні канцлера Олафа Шольца відступити від радикальної "зеленої" політики. У розпал дефіциту електроенергії він вирішив закрити останні АЕС, на які припадали 10% генерації. Це викликало обурення промисловців.

Шольц вважає, що Німеччина зможе перекрити закриття ядерних реакторів та втрату російського газу встановленням сонячних панелей та вітряків. Країна будує їх шаленими темпами, однак відновлювані джерела енергії залежні від погоди, тоді як корпорації вимагають стабільності та низьких цін на електрику.

Для великих підприємств це стало додатковим тягарем. Компанії і без того змушені інвестувати в модернізацію потужностей, щоб відповідати екологічним стандартам, та автоматизувати виробництво через нестачу робочої сили.

Остання проблема актуальна для всього німецького бізнесу. Середній вік населення Німеччини – 45 років. Працівники дедалі частіше виходять на пенсію, а на заміну їм ніхто не приходить. Зараз у країні відкрито 700 тис вакансій, а до 2035 року Німеччині не вистачатиме до 7 млн робочих рук.

Неможливість підприємств набрати працівників може стати гальмом для зростання економіки. Щоб пом’якшити проблему, уряд намагається проводити відкриту міграційну політику з усіма політичними ризиками.

Проте навіть це не вирішить проблему. За підрахунками Німецького інституту економіки, за умови низької міграції кількість кваліфікованих робітників до 2040 року скоротиться із 43,5 млн до 37,2 млн. За умови високої міграції (300 тис на рік) – до 39,1 млн. Саме тому країна так тримається за українських біженців.

Німеччина не існує у вакуумі. На кожен проблемний завод знаходиться китайський конкурент, який виробляє аналогічні товари із значно меншою собівартістю. У Китаї є все те, чого немає в Німеччині: дешева електрика, низькі екологічні вимоги, дешева робоча сила та значно більші державні субсидії.

Китайські товари вже потрохи витісняють німецькі. Частка Німеччини в постачанні складних промислових товарів на ринок ЄС з 2005 року скоротилася з 19% до 15%, а китайських – зросла з 5,4% до 13%. При цьому Берлін не захищає свої підприємства додатковими ввізними митами, побоюючись торговельних війн.

Ці протиріччя планували вирішити додатковими бюджетними інвестиціями в німецькі підприємства. Уряд хотів витратити на їх стимулювання 60 млрд євро, які були зарезервовані на боротьбу з наслідками пандемії, але суд визнав цей план неконституційним через порушення правил ліміту державного боргу.

Отже, багато проєктів з підтримки економіки у 2024 році можуть опинитися без фінансування або ж уряду доведеться скорочувати інші важливі видатки.

Економічні хвороби Німеччини чітко видно на макропоказниках. Індекс PMI свідчить, що ділова активність у промисловості скорочується з липня 2022 року, а промислове виробництво стрімко падало всю другу половину 2023 року.

ВВП Німеччини у 2023 році знизився на 0,3%. Прогноз на 2024 рік переглянули із зростання на 1,3% до несуттєвих 0,2%. Це найгірший прогноз серед країн G7. Міністр економіки Німеччини Роберт Хабек назвав ситуацію "вкрай поганою".

Що буде з Німеччиною

Великі компанії активно скорочують свою присутність у Німеччині. Одні – переносять заводи, інші – згортають інвестиції або штат співробітників.

У листопаді 2023 року французький виробник шин Michelin закрив три свої німецькі заводи, що зачепило понад 1 500 робітників. Компанія планує перенести потужності в Польщу, яку вважає більш перспективною для розвитку.

Про скорочення підприємств у Німеччині оголошували Volkswagen, Bosch, Continental, Miele, GEA. Особливо сильно криза вдарила по енергомісткій хімічній промисловості. Найбільший у світі представник цієї галузі, корпорація BASF, скоротив витрати на 1 млрд євро на своєму німецькому заводі в Людвігсгафені.

Усе це призводить не тільки до падіння виробництва, а й позначається на обсягах інвестицій та подальшій конкурентоздатності німецької промисловості.

Китайські заводи вже підтискають німецькі в хімічній промисловості та автопромі, а це – ключові галузі для Німеччини. З 2020 року по 2022 рік частка Китаю в імпорті Євросоюзом хімічних продуктів зросла з 4% до 8%. Електромобілі з Китаю вже займають 8% ринку з перспективою зростання вдвічі в найближчі роки.

На цьому тлі BASF скорочує потужності в Німеччині і будує завод у Китаї за 10 млрд євро. Volkswagen зрізає свої витрати на німецьких підприємствах та інвестує в китайського виробника електромобілів 700 млн дол. Такі переміщення капіталу також роблять Bosch, ZF, Mercedes та інші відомі німецькі бренди.

Німецькі компанії тікають і в США. Штати розгорнули програму субсидій на 369 млрд дол для стимулювання технологічного та промислового секторів, що зробило Америку острівцем зростання в час загальної нестабільності.

Конкурувати з американцями в обсягах субсидій та динамічності ринку Німеччині та її європейським союзникам буде складно, особливо враховуючи згадані перипетії з виділенням 60 млрд дол для промисловості з "ковідного" фонду.

Очевидно, що в довгостроковій перспективі німецька промисловість справді не виглядає фаворитом. Якими інструментами вона буде захищатися від конкурентів – велике питання, але час грає не на руку канцлеру Шольцу.

Парламентські вибори в країні пройдуть у 2025 році. Через економічні невдачі уряд втрачає рейтинг, а громадяни гостріше відчувають нерівність та все більше підтримують радикальних політиків. Хоча щодо підтримки України позиція Німеччини залишається стійкою, стан економіки головного союзника в Євросоюзі є важливим для продовження боротьби проти Росії.