День на минном поле. Как люди, машины и собаки делают безопасными поля Николаевщины
Сколько сантиметров земли в день обрабатывает сапер, как обнаруживают мины и как фермеры регулярно подвергают себя опасности. Репортаж ЭП с минных полей Юга.
Під час відступу з Херсона в листопаді 2022 року росіяни мінували ледь не кожен метр землі, щоб уповільнити рух Сил Оборони на південь. Зараз ці звільнені території вважаються одними з найбільш забруднених місць у країні.
Попри це, у села на Миколаївщині та Херсонщині повертаються люди, на їх вулицях можна побачити малих дітей. Місцеві громади стають прихистком для херсонців, які мусили тікати з-під російських обстрілів. Тож розмінування на півдні є одним з пріоритетів уряду.
Технології можуть пришвидшити цей процес. Для візуального й теплового аналізу полів використовують дрони, вибухівку шукають собаки та роботи. Однак навіть дива прогресу – не панацея. Після війни, яка відбувалася тридцять років тому, Боснія і Герцеговина досі вважається однією з найбільш забруднених країн світу.
Гуманітарне розмінування – це сотні людей, які сантиметр за сантиметром навколішки шукають в землі вибухонебезпечні предмети. Чимало з них ще донедавна не мали навіть віддаленого досвіду у цій сфері. До великої війни Максим Максюта розвивав власну піцерію на Херсонщині, а тепер він годинами розповідає про принципи дії мін та логіку їхнього встановлення. Піцерія втрачена, а Максим сьогодні очолює групу з розмінування у Norwegian People’s Aid.
Роботи тут вистачить не на одне покоління. Між собою розміновувачі навіть іронічно жартують, що цієї роботи вистачить навіть їхнім дітям.
З чого починається гуманітарне розмінування
На залізничному вокзалі Миколаєва журналістку ЕП зустрічає Ґері – технічно-польовий менеджер норвезької організації Norwegian People’s Aid (NPA). За 13 років своєї кар’єри у протимінній діяльності він встиг побувати в Сирії, Лівані, Зімбабве, Іраку та інших країнах. Дорогою до офісу він розповідає, що в тих країнах поля засіяні саморобними вибуховими пристроями, а в Україні все інакше.
Біля двоповерхової будівлі офісу NPA вирує життя: десятки працівників у службовій формі збираються до "паперової" роботи, адже вже знають, що сьогодні на поля вони не поїдуть. Розмінування залежить від погоди: сніг, дощ, спека чи морози зупиняють проведення робіт.
Хуртовина на півдні наприкінці листопада поставила роботи на паузу. Тому в офісі у той день вирувала метушня. Будівля була наповнена працівниками різних рівнів. Менеджери вищих щаблів – це зазвичай іноземці з тривалим досвідом у різних країнах. Як у Ґері. Демінери у більшості – місцеві без попереднього досвіду, з Херсонщини чи Миколаївщини. Вони отримали цю роботу після проходження спеціального навчання.
Гуманітарним розмінуванням в Україні мають право займатися лише сертифіковані оператори. Таких наразі 17. Norwegian People’s Aid є філією норвезької організації, та фінансується переважно коштом МЗС Норвегії. Філія почала роботу невдовзі після початку великої війни, а сертифікацію пройшла в лютому 2023 року.
Як демінери знають, де вони потрібні? Фермери – перші, хто стикається з вибухонебезпечними предметами на полях. Про підозру мінування вони повідомляють через електронну систему "Феодал", доступ до якої є у всіх сертифікованих операторів.
Разом з військово-цивільними адміністраціями (ВЦА) Центр протимінної діяльності визначає пріоритетні ділянки для роботи. Зараз такими є малозабруднені землі, відведені для посівів овочів та баштанних культур, адже овочівництво є високомаржинальною справою і постраждало через війну чи не найбільше.
Аби визначити землі, на яких почнуться роботи, представники організації зв’язуються з місцевими громадами, спілкуються з поліцейськими. Ділянки, від безпеки яких залежить доступ людей до води, освіти чи медицини, беруть у роботу в першу чергу.
Десятки років та мільярди доларів. Коли розмінують українські поля та міста?
Безпосередньо робота демінерів починається з так званого нетехнічного обстеження, у ході якого збирається вся можлива інформація про ділянку, в тому числі отримана візуально – за допомогою дронів.
У рамках такого обстеження опитують й можливих свідків. Для прикладу керівниця групи з НТО Світлана Прокопенко наводить історію одного з місцевих фермерів, який вивів на поле комбайн, де його почали обстрілювати "градами". Такі свідчення доводять, що на конкретному полі можуть бути вибухонебезпечні предмети.
Але не всі землі, внесені у "Феодал", забруднені. "Ми виявили понад 150 підтверджених небезпечних територій, які потребують технічного обстеження або розмінування", – каже Вельшина. Проте лише 15% обстежених ділянок дійсно забруднені. Решту вивільняють, підтверджуючи відсутність ризиків.
Втім не всі фермери офіційно звертаються до фахівців: хтось давно покинув своє господарство, а хтось не має доступу до Інтернету чи можливості звернутися до ВЦА особисто.
Буває і таке, що фермери не хочуть чекати, коли до них прийдуть з розмінуванням і на власний ризик працюють в полях, адже для них ця земля – єдине джерело доходу. І попри небезпеку, вони продовжують її обробляти.
Між двох вогнів
Після важких боїв, наприкінці березня 2022 року лінія фронту на півдні стабілізувалася. В окупації лишалася вся Херсонщина та частина Миколаївщини. Села в так званій "сірій зоні" стали певним буфером: контроль над ними отримували то ворог, то ЗСУ.
Одним з них стала Любомирівка, розташована на пів дороги від Миколаєва до Херсону.
За словами голови Шевченківської громади Олега Пилипенка, Любомирівка була в окупації пів року. Хоча на відкритих картах ця територія не позначена як та, що була під контролем росіян. Річ у тім, що частина громади була "сірою зоною".
Зараз у Любомирівці не знайти будівлю, яка б не була понівечена, а на вулицях не видно жодної людини. "Села, розташовані в центрі громади, бомбили з усього: і з авіації, і з РСЗВ, і з танків", – пригадує Пилипенко.
Після звільнення в Любомирівку повернулися лише 120 людей – уп’ятеро менше, ніж було до війни. Частина її мешканців приїжджають у вільний час лагодити будинки.
На території громади було багато фермерів, які вирощували переважно овочі. Масштаби їхніх господарств різко скоротились через бої – за підсумками проведеного обстеження, 20% земель громади залишаються замінованими.
Без води. Як катастрофа на Каховській ГЕС може знищити овочівництво Півдня
Громада домоглася, аби на рівні Центру протимінної діяльності її визнали першою, де пройде гуманітарне розмінування полів, додає Пилипенко. Попри це, не всі дочекалися фахівців. Для одного з фермерів усе закінчилося трагічно: міну, яку він виносив з поля, здетонувала в його руках. Людина загинула.
Іноді фермери намагаються самостійно шукати вибухонебезпечні предмети за допомогою металошукачів. Однак з цим є проблема: уже багато років міни виробляють у пластикових корпусах, тож ідентифікувати їх складно.
Тисяча й одна вибухівка
Якщо під час нетехнічного обстеження загроза на території підтверджується, то розміновувачі можуть приступати до технічного обстеження. Журналістці ЕП демонструють мінне поле, усіяне протитанковими й протипіхотними мінами, розтяжками, мінами-пастками. Його площа становить 360 тис квадратних метрів – як 50 столичних стадіонів "Олімпійський".
Поїздка дорогою вздовж ділянки зайняла близько 10 хвилин – руху автомобіля заважала багнюка після дощу. Стає очевидним, чому в таку погоду робота зупиняється.
За результатами нетехнічного обстеження, на цій ділянці біля Любомирівки може бути близько 500 мін, каже керівник групи з розмінування NPA Максим Максюта.
За два місяці фахівці організації обстежили 0,5 га, на яких знайшли 175 пластикових мін чи гранат: п’ять ВОГів, одну ПОМ-2 та 169 протитанкових мін ТМ-62. Надалі, кажуть фахівці, робота проходитиме швидше.
Це поле, додає Максюта, не надто складне. Основні вибухонебезпечні предмети на ньому – це протитанкові міни, для спрацювання яких потрібна вага близько 120 кг. Найскладнішими вважаються поля, де розкидані протипіхотні міни та встановлені розтяжки. У них мало металу і їх складно знайти. До того ж, вони чутливі – для спрацювання ПОМ-2 достатньо ваги 450 грамів.
Як прочісують поля
Спершу на полі в напрямку мінного ряду очищають проходи завширшки метр, якими рухатимуться фахівці. Такий підхід називається One-Man One Lane (OMOL), тобто одна людина перевіряє один прохід. Далі починається робота в межах проходу на 50 см уперед. Розміновувач оглядає землю та перевіряє її на наявність розтяжок – надтонких капронових ниток, помітити які складно і на пустій землі, а тим паче коли в траві чи колосках. Аби нічого не пропустити, тонку гнучку палицю, філер, повільно піднімають від самої землі догори в усіх напрямках. Якщо філер зустріне розтяжку, то прогнеться під її тиском.
Якщо розтяжок не знайдено, то після цього рослинність зрізається і землю можна перевіряти металодетектором.
У випадку отримання сигналу детектора фахівець за 15 см від його джерела починає розкопувати ґрунт знизу догори, аби не створювати зайвий тиск. Так відбувається, доки джерело сигналу не знайдене. Часто детектори реагують на шматки металу. У такому разі вони вилучаються і робота триває.
Якщо фахівець знаходить вибуховий об’єкт, цей прохід закривається, а про знахідку повідомляють у Державну службу з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Оператори гуманітарного розмінування поки що не можуть здійснювати підриви чи вилучення вибухонебезпечних предметів, знайдених на полях.
Знайшовши міну, фахівець повертає ліворуч, перпендикулярно до проходу, і рухається вздовж мінного ряду. Міни маркуються, згодом їх знешкодить ДСНС.
Зазвичай фахівці приблизно знають, як буде розташований мінний ряд. Протитанкові міни встановлюють не хаотично, а з певною послідовністю та кроками, пояснює Максюта. Під час розмінування важливо зрозуміти, за якою логікою вони викладалися, але повністю відтворити картину складно.
Логіку можна зрозуміти завдяки лише ручному інструментарію: людина навколішки перевіряє кожен сантиметр, зрізає рослинність та маркує міни. Усе це – завдяки філеру, кільком лопаткам, ножицям та детектору. Проте це не єдиний метод.
Не лише люди
Поля мають різні типи та щільність забруднення. Залежно від обставин використовують різні інструменти технічного обстеження та їх послідовність. Одним з інструментів є машини, які переорюють землю на глибину близько 30 см, аби переконатися, що в ній немає вибухонебезпечних об’єктів.
Техніка рухається значно швидше за людину. Якщо фахівець вручну може перевірити за день 10-15 метрів, то машина – удесятеро більше.
До обстеження ділянок також залучають собак, які перевіряють наявність вибухівки.
Україна не тільки розмінує землі, а й заробить на цьому. Як працюватиме новий ринок?
Наразі NPA – єдина організація в Україні, яка отримала сертифікацію ДСНС на залучення до роботи мінно-розшукових собак. На службі в них вісім бельгійських вівчарок породи малінуа. Чотири з них працюють на Миколаївщині.
За день кінолог із собакою може перевірити 600-1000 кв м поля, зазначає керівник розрахунків мінно-розшукових собак в NPA Амер Скендерагік. Собаки можуть розрізняти до восьми типів вибухових речовин. Така точність робить їх цінними співробітниками. Коли собака ідентифікує вибухівку, вона дає про це знати кінологу відповідною позою та вказує на джерело запаху носом.
Зазвичай собаки працюють на полях з двох і до дев’яти років, після чого рушають на "пенсію". Використання чотирилапих помічників має обмеження: їх не можна залучати в холодну, спекотну, дощову та вітряну погоду.
Якщо фахівці не знаходять доказів наявності вибухівки, а знайдені предмети були ліквідовані, територія вважається чистою. ВЦА отримує підтвердження від оператора протимінної діяльності і тоді фермер може працювати на землі самостійно або безпечно передати її в оренду чи користування.
Такі заходи необхідно провести на кожному полі, де побували окупанти.
А довкола – ще тисячі гектарів, які доведеться навколішки перевіряти у пошуках різних мін, розтяжок, пасток, нерозірваних снарядів та інших залишків війни.