Швейная рота. Как две подруги объединили более 500 швей, чтобы шить киберодежду для раненых
Волонтерки з Дніпра Марина Пальченко та Ксенія Самойлич створили ініціативу "Швейна рота", учасники якої пошили близько 50 тис комплектів спеціального одягу на липучках і застібках для поранених військових.
На початках вони шили удвох, а за понад півтора року до ініціативи долучилися близько 600 майстринь з усіх регіонів України і навіть з-за кордону.
Усі учасники ініціативи працюють безоплатно. Одяг для захисників також віддають безкоштовно, а для купівлі матеріалів організовують збір коштів.
Як двом дівчатам вдалося організувати міжнародну мережу майстринь?
Ніша була порожня
"Я ще у 2014 році навідувалася до госпіталів і бачила, як хлопці лежали в апаратах Ілізарова чи на розтяжках і почувалися ніяково, прикриваючись простирадлом. Одягнутися не було у що, тому я перешивала їхній одяг, робила його на кнопках", – розповідає співзасновниця "Швейної роти" Марина Пальченко.
Одразу після початку великої війни волонтерка запропонувала своїй знайомій Ксенії Самойлич разом пошити балаклави й теплий одяг для військових.
Згодом до волонтерів почали надходити запити на одяг для поранених. Лікарі з госпіталю в Дніпрі повідомили про потребу в білизні на зав’язках для тих, хто лежав у реанімації. Згодом був запит з Харкова на пошиття адаптивного одягу.
"Одяг на липучках розстібається по швах і дозволяє пораненим одягатися без болю. Коли в них встановлені апарати зовнішньої фіксації, є опіки чи накладений гіпс, то вони не завжди можуть одягнути звичайний одяг", – пояснює Пальченко.
Виготовивши першу партію, волонтерки зняли майстер-клас з пошиття адаптивного одягу. Після цього почали надходити запити з медичних закладів Полтави, Миколаєва, Вінниці, Мукачева, Тернополя.
"До нас почали звертатися із стабілізаційних пунктів. Це місця, куди поранених забирають з поля бою і зрізають одяг, щоб оглянути. Після надання першої допомоги бійців потрібно переодягнути для евакуації", – розповідає Самойлич.
Масово шити адаптивний одяг та формувати спільноти почали в липні 2022 року. До ініціативи долучилися понад 600 майстринь з усіх регіонів України. Є підрозділи в Норвегії, Швеції, Швейцарії, Канаді, Великобританії, Німеччині.
Кібершорти, кіберштани, кіберфутболки
Волонтерки шиють усі види адаптивного одягу на липучках. Найбільш затребувані – білизна, штани, футболки, светри, шкарпетки, подушки-"кісточки" для фіксації. Одяг шиють з тканин з яскравими принтами. Спершу такий матеріал обирали через дефіцит звичайного, а потім зрозуміли, що це підіймає настрій.
Шиють волонтери проєкту і теплий адаптивний верхній одяг – "фліски" та худі. Його передають військовим, які вже повернулися на службу, але ще не відновили рухливість кінцівок. Такий одяг також передають військовим у госпіталях, щоб у холодну пору вони могли вийти на прогулянку чи в магазин. Загалом "Швейна рота" пошила понад 50 тис комплектів одягу.
"Наш одяг шиється вдома, у коворкінгах, школах, дитсадках, невеликих ательє. Долучаються швейні цехи. Увесь одяг безоплатно передається захисникам у госпіталях, стабілізаційних пунктах, центрах протезування", – зазначає Самойлич.
Волонтери "Швейної роти" співпрацюють з понад 90 медзакладами України.
Поранені можуть самостійно заповнити форму для отримання адаптивного одягу і взяти його в медичному закладі, де вони перебувають. Речі також відправляють "Новою поштою", гуманітарні вантажі вона доставляє безкоштовно.
"Коли захисник потрапляє у госпіталь, він може бути без свідомості, у нього може не бути телефону, він може не мати змоги заповнити форму. Про те, що він поранений, можуть не знати родичі. Тому ми надсилаємо в госпіталі певну кількість виробів і волонтери чи медсестри їх роздають", – додає Самойлич.
Це особливо актуально для медичних закладів першої лінії, наприклад, у Дніпрі, де поранені можуть перебувати менше доби.
Спільнота відкрита для майстринь, які хочуть долучитися до пошиву. Для цього слід заповнити спеціальну форму. У центральному офісі формують набори матеріалів для пошиття і відправляють їх майстриням. Деякі з них організовують власні збори коштів або благодійні ярмарки та самостійно купують матеріали. Серед волонтерів є майстрині, які вдома пошили понад тисячу виробів.
Собівартість адаптивного одягу значно нижча, ніж на ринку. Собівартість штанів на липучках – 240 грн, трусів – 70 грн. Одяг пораненим передають безкоштовно.
"Усі наші майстрині шиють з великою любов’ю і вдячністю. Це дуже важливо. Коли до них приходить пакунок і там є листівка від Марії з Полтави, Слов’янська чи Канади, то вони відчувають підтримку", – підкреслює Пальченко.
Спільнота за кордоном
Волонтери мають телеграм-канал та сторінку в Іnstagram, де публікують відеоінструкції з пошиття одягу. Конструктор одягу допомогла оцифрувати викрійки. Їх можна завантажити, роздрукувати на папері, склеїти й отримати лекала. Таким чином до спільноти долучаються майстрині навіть з-за кордону.
"Завдяки диджиталізації до нас може долучитися будь-хто. Навіть жителі сіл чи містечок. Коли тобі здається, що ніяк не можеш допомогти хлопцям на фронті, але дуже хочеш, то є "Швейна рота", – додає Самойлич.
За кордоном до спільноти долучаються переважно українки, але є приклади, коли вони мобілізували місцевих жінок і разом шиють одяг у вільний від роботи час. У Канаді осередок "Швейної роти" створили дві українки. Одна приїхала в країну рік тому, інша живе там 15 років. У хабі волонтерять і десять місцевих мешканок.
"В осередку три українки, усі інші – канадійки. Вони приходять у п’ятницю після роботи і кілька годин працюють разом. Це для них і відпочинок, і благодійність, і корисна справа, якою вони пишаються", – каже Пальченко.
У Норвегії адаптивний одяг шиють у школі в рамках соціальної програми. Група збирається в коворкінгу, який безкоштовно надає простір для роботи. Також волонтери організували ярмарок і на отримані кошти докупили оверлок.
Осередок у Німеччині передає пошиті ним речі в Україну і допомагає адаптивним одягом українським бійцям, які перебувають на лікуванні в цій країні.
Виробництво, яке не зупиняється
До спільноти постійно долучаються нові волонтерки. Також ініціативі дарують швейне обладнання. Це або люди, які вже не шиють, або магазини, які торгують обладнанням. Процес пошиття одягу не зупиняється. Час від часу волонтери оголошують збори коштів на матеріали. Їх вдається закривати доволі швидко.
"Найважче було спочатку, коли про нас ніхто не знав. Ми шукали шляхи, як заробляти кошти, щоб мати можливість шити безкоштовно. Зараз як тільки ми просимо кошти, нам їх донатять за два-три дні", – підкреслює Самойлич.
Деякі речі шиють з тканини, деякі перешивають. Штани і спідню білизну шиють "з нуля". Худі шиють з тканини і перешивають готові, футболки перешивають.
"На футболки організовуємо збір коштів, закуповуємо тисячами, розформовуємо в набори для пошиття, додаємо тканину та фурнітуру і відправляємо майстриням. Вони перешивають і відправляють у госпіталі", – пояснює Самойлич.