Экономист с бензопилой. Как новый президент Аргентины будет выводить страну из кризиса?

"У світі є чотири види країн: розвинені, нерозвинені, Японія та Аргентина", – так свого часу говорив лауреат Нобелівської премії з економіки 1971 року Саймон Кузнець.

Особливість Аргентини, яка дозволила їй отримати окреме місце в цій "категоризації", пояснюється просто: колись це була одна з найбагатших держав світу, але всупереч своєму потенціалу вона десятки років перебуває в стані перманентної економічної кризи. За останні 22 роки уряд країни тричі допускав дефолт, а рівень інфляції там перевищує 140% на рік.

19 листопада президентські вибори в Аргентині виграв радикальний лібертаріанець Хав’єр Мілей, який отримав понад 56% голосів. Його виборці – люди, які втомилися від хронічних проблем в економіці та спокусилися на обіцянки радикальних змін.

Мілей – людина без політичного та навіть управлінського досвіду. Він став популярним завдяки телебаченню та ексцентричній передвиборчій кампанії, символом якої була бензопила. Його рецепт порятунку Аргентини від кризи шокує традиційних економістів: "знищити" центральний банк, зробити американський долар офіційною валютою, радикально скоротити державні видатки та легалізувати продаж органів.

Хто такий Мілей і чому його обіцянкам повірили аргентинці?

Процвітання, занепад, лібертаріанство

Щоб зрозуміти, як на президентських виборах у 46-мільйонній Аргентині переміг кандидат, який називав національну валюту країни екскрементами, варто зробити короткий екскурс в історію. На межі 19-20 століть Аргентина – одна з найбагатших країн світу. Вона – "житниця" Південної Америки. Навіть зараз Аргентина є одним з найбільших у світі експортерів пшениці та продукції тваринництва.

Її помірний клімат та родючі ґрунти приваблювали інвесторів, а після винайдення холодильників аргентинське м'ясо підкорило світ. Його експортували до багатих країн Заходу, передусім США та Великої Британії. Однак залежність від експорту та іноземного капіталу зіграли злий жарт з економікою країни під час Першої світової війни, а згодом – Великої депресії. Попит на аргентинський експорт падав, місцеві компанії занепадали.

Для порятунку економіки тодішня влада вдавалася до радикальних та нестандартних заходів. Наприклад, передала всю промисловість країни у власність британцям в обмін на відкриття доступу для аргентинського сільськогосподарського експорту на британський ринок.

Однак ці кроки давали лише короткотермінове полегшення. Водночас вони підвищували градус напруги серед населення, якість життя якого постійно погіршувалася. Зрештою, це виливалося у військові перевороти, яких протягом 1930-1976 років було аж шість.

У 1946 році до влади прийшов соціаліст Хуан Перон, який запровадив в Аргентині масову націоналізацію підприємств, активно розширював державний апарат та запроваджував соціальні пільги та субсидії.

Прихильники Перона ("пероністи") правлять в Аргентині досі, збільшуючи частку держави в економіці та продовжуючи політику субсидування населення. Як і в середині 20 століття, наслідком такої політики стали розширення бюджетного дефіциту та гіперінфляція.

Аргентина живе ніби в замкненому колі: погані умови життя населення змушують державу розширювати програми субсидій. Це породжує дефіцит бюджету, який доводиться покривати "друком" місцевої валюти – песо. Емісія призводить до зростання інфляції, яке ще більше б’є по платоспроможності населення.

Аргентинці втратили віру в песо та відкладають гроші в доларах. Це створює додатковий попит на іноземну валюту, якої й так не вистачає через дефіцит зовнішньої торгівлі. Як наслідок, центральний банк країни запровадив жорсткі валютні обмеження, аби вберегти стабільність національної валюти.

Аргентина – постійний клієнт МВФ з 1956 року. За цей час уряди оформили з фондом 22 кредитні програми, а у 2018 році держава отримала рекордну позику на 57 млрд дол. Україні, яка має схожі структуру економіки та кількість населення, але перебуває в умовах війни, МВФ погодився виділити 15,6 млрд дол.

Така кількість кредитів пояснюється тим, що більше ніхто не погоджується надавати позики країні, яка за останні 200 років дев'ять разів оголошувала дефолт. Лише з 2001 року вона тричі допустила неплатоспроможність за боргами (2001, 2014 та 2020 роки) і двічі проводила масштабні реструктуризації.

Не дивно, що аргентинці втомилися від життя в умовах нескінченної кризи та підтримали на виборах кандидата з найбільш радикальною програмою. "Мілей – це щось нове. Він трохи невідомий і це страшно, але настав час перегорнути цю сторінку", – ділилися прихильники Міле в день виборів.

Хто такий Мілей?

53-річний Хав’єр Мілей – новачок в аргентинській політиці. Уперше до місцевого парламенту він потрапив у 2021 році. До цього ні політичного, ні управлінського досвіду він не мав. Викладав економіку в університетах, писав статті, книжки та працював на посадах у фінансовому секторі, зокрема у британському HSBC.

Він здобув популярність завдяки телебаченню. Аргентинці полюбляли програми, у яких він критикував владу та її економічну політику, просуваючи свої ідеї. Часто – у доволі незвичний спосіб. Наприклад, у 2018 році, на свій день народження, Мілей розтрощив піньяту у формі Центрального банку Аргентини.

Заяви Мілея сповнені суперечностей. Він може бути відданим католиком, але називати Папу Римського "брудним ліваком". Він хоче скасувати субсидії на комунальні послуги, але каже, що тарифи не зміняться. Він обіцяє скоротити держапарат, проте запевняє, що звільненим чиновникам дадуть роботу в інших відомствах.

Пораду балотуватися на посаду президента Мілею нібито дав його покійний пес Конан на сеансі в медіума. Між тим, політик зробив клонів свого собаки, яких назвав на честь економістів Мілтона Фрідмана, Мюррея Ротбарда та Роберта Лукаса (усі – прихильники вільного ринку).

Ексцентричною поведінкою, популізмом та незвичною зачіскою (за яку його прозвали "перукою", а сам він називає себе "левом") новий лідер Аргентини нагадує колишнього президента США Дональда Трампа. Останній уже привітав Мілея з перемогою на виборах побажанням "зробити Аргентину великою знову".

Схожість простежується і в їх ставленні до абортів (обидва підтримують заборону) та глобального потепління (вважають зміни клімату вигадкою). Щоправда, погляди на війну Росії проти України в політиків різні. Мілей підтримав українців ще в березні 2022 року, коли прийшов у парламент загорнутим у прапор України.

фото ambito.com

Свої погляди на економіку Мілей називає "анархо-капіталістичними", виступаючи проти співпраці з комуністичними режимами. До них він зараховує країни, які очолюють політики з лівими поглядами: Бразилію, Кубу, Венесуелу та Китай. Останній залишається найбільшим торговельним партнером Аргентини.

Також Мілей обіцяв "розвернути" курс країни на входження до БРІКС, де цьогоріч оголосили про залучення нових країн-членів. Заявку на вступ туди подав колишній уряд Аргентини. Натомість найбільшими партнерами новий лідер країни називає США та Ізраїль, куди планує свої перші візити.

Що пропонує Мілей?

Передвиборча кампанія Мілея зводиться до двох речень: "Правляча каста політиків та бюрократів лівого та правого спрямування зруйнувала країну своєю корупцією та захмарною інфляцією. Рішення – радикально скоротити державу, доларизувати економіку, замінивши знецінене песо на американський долар".

У жовтні інфляція в країні перевищила 142% відносно жовтня 2022 року. Офіційний курс долара перевищив 350 песо, а на чорному ринку американську валюту можна купити мінімум за 1 тис песо.

Замість того, щоб стримати безперервне знецінення національної валюти, Мілей пропонує просте, проте радикальніше рішення: доларизувати економіку, тобто відмовитися від національної валюти. Тим більше, що кілька країн у Латинській Америці вже мають такий досвід. Мова йде про Еквадор та Сальвадор.

Щоправда, економіка Аргентини набагато більша, тож вона потребує більше доларів для обслуговування внутрішнього обігу. За оцінками FT – 40-60 млрд дол. Члени команди Мілея стверджують, що на руках в аргентинців близько 250 млрд дол, яких вистачить для проведення доларизації.

Офіційних резервів для доларизації в країні замало – 21 млрд дол, тому перейти на долари без удару по платоспроможності населення буде складно. "Оскільки в Аргентини низькі валютні резерви, замістити ними грошову масу в національній валюті можна лише значно девальвувавши обмінний курс", – вважає директор департаменту монетарної політики та економічного аналізу НБУ Володимир Лепушинський.

Ситуацію ускладнює те, що торговельний баланс країни хронічно дефіцитний, через що з економіки виходить більше доларів, ніж приходить, а ринки капіталу для країни закриті через багаторічну історію дефолтів.

Аргентина не вперше намагається пов’язати своє фінансове життя з американським доларом.

"Аргентина демонструвала неймовірні зміни у векторах макроекономічної політики. Наприкінці 1990-х там була жорстка і, як вважалося, успішна модель "валютної ради" з прив’язкою песо до долара. У 2002 році це закінчилося жахливою валютною кризою, після якої країна ходить по колу високої інфляції", – каже завкафедри економіки та економічної теорії Західноукраїнського національного університету Віктор Козюк.

Режим "валютної ради" передбачав законодавче закріплення курсу на рівні 1 песо за 1 долар. У короткостроковій перспективі інфляцію вдалося приборкати, однак згодом в економіці почали накопичуватися дисбаланси, які мала б вирівнювати зміна курсу. У цей час валюти країн, що розвиваються, почали знецінюватися, тож аргентинський експорт втрачав конкурентоспроможність, а економіка поринула в рецесію.

Повне скасування національної валюти, на якому наполягає Мілей, відрізнятиметься від фіксації курсу та несе вищі ризики для стабільності економіки. "Я не розумію, як втілити в життя цю ідею. Якщо немає центрального банку і власної валюти, то неможливо, приміром, забезпечувати функцію кредитора останньої інстанції. Без центрального банку фінансова система стає вразливою", – додає Лепушинський.

Оскільки Аргентина збирається доларизуватися в односторонньому порядку, то ФРС не матиме перед нею та її банківською системою ніяких зобов’язань у підтримці ліквідністю. Країна не матиме додаткових джерел поповнення обігу доларами, крім зовнішньої торгівлі. Надалі брак доларів в обігу може призвести до дефляції, яка гальмуватиме подальше зростання економіки.

Ще більш радикальною пропозицією Мілея є розпуск Центрального банку Аргентини. Навіть якщо країні вдасться перейти на долар, то центральний банк все одно відіграватиме вагому роль в обігу грошей і забезпеченні фінансової та цінової стабільності.

Саме центробанк повинен забезпечувати необхідний склад банкнот та монет у готівковому обігу, підтримувати стабільність банківської системи, зокрема надавати банкам рефінансування, якщо в них виникне брак ліквідності. Не кажучи про те, що центробанк наглядає за банківським ринком та платіжними системами.

Поки незрозуміло, як Мілей розв’язуватиме проблеми, які створить ліквідація центробанку. Імовірно, деякі функції, зокрема регулювання та ліцензування, можна передати новому регулятору. Однак зробити так можна не з усіма функціями. Та й сама доцільність ліквідації однієї установи і створення іншої нелогічна.

Ліквідація центрального банку доповнює ще одну передвиборчу обіцянку Мілея: зменшити частку держави в економіці з 39% до 15%. Для цього він пропонує відмовитися від численних субсидій, зокрема на енергоносії. Виборцям новий президент обіцяє, що такий крок не вплине на їхні гаманці.

Економії державних ресурсів Мілей намагатиметься досягнути завдяки скороченню кількості міністерств з 18 до восьми. Він вважає непотрібними Міністерство туризму, Міністерство культури, Міністерство праці та соціального захисту, Міністерство освіти і навіть Міністерство охорони здоров’я.

Збиткові державні підприємства він обіцяє продати, аби вони не продукували додаткові видатки на своє утримання. Щоправда, знайти на них покупців буде непросто через їх збитковість і тривалу історію військових переворотів, дефолтів та націоналізацій в Аргентині.

Мілей також планує суттєво знизити рівень оподаткування. На його думку, це підвищить інвестиційну привабливість країни, заохотить приватне підприємництво та збільшить кількість сфер приватного бізнесу. Новий президент хоче скасувати безкоштовні освіту та охорону здоров’я, делегувавши ці функції приватному сектору. Покривати витрати на лікування громадян будуть коштом обов’язкового страхування.

Крім цього, Мілей пропонує лібералізувати трудове законодавство: знизити податки на працю та скасувати штрафи, які накладаються на роботодавця за звільнення працівника без поважної причини. Новий президент також хоче легалізувати ринок людських органів, заборонити аборти та максимально послабити обмеження на володіння зброєю. Останнє є відповіддю політика на зростання рівня злочинності в Аргентині.

Чи досягне Аргентина успіху?

Якщо не враховувати найбільш радикальні пропозиції Мілея, то його програма має право на життя. Зокрема, суттєве скорочення держапарату – не лише примха політика, а й одна з вимог МВФ. Щоправда, новий аргентинський президент набагато рішучіший, ніж того вимагає фонд.

"У Мілея доволі адекватна програма, якщо не враховувати пропозиції доларизувати економіку та скасувати центральний банк. Однак з огляду на її радикальність вона має базуватися на широкому консенсусі і відвертій комунікації про те, що в перші роки на економіку чекають потрясіння", – вважає старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай.

У першому турі президентських виборів Мілей поступився своєму конкуренту – "пероністу" Серхіо Маса. Він очолював Мінекономіки і виборці багато в чому пов’язували кризу в країні саме з його діяльністю.

Аби обійти Маса в другому турі, Мілей дещо пом’якшив риторику, не акцентуючи уваги на тих пунктах програми, які відштовхували поміркованих виборців (наприклад, щодо заборони абортів). Поки що невідомо, чи готовий він відступити від своїх економічних ідей після обрання.

Зрештою, для втілення всіх обіцянок Мілею не вистачає ні підтримки всередині парламенту, ні економічного ресурсу. Аргентина існує в умовах хронічного дефіциту зовнішньої торгівлі та жорстких валютних обмежень, скасування яких може призвести до нового витка інфляції.

Проте перші наслідки перемоги Мілея аргентинці відчувають уже зараз. Акцентуючи увагу на проведенні доларизації, політик спровокував ажіотажний попит на валюту всередині країни. Це ще сильніше штовхає вгору курс на чорному ринку та стимулює ще більше зростання цін.

Опоненти Мілея стверджують, що він робить це навмисно. "Йому потрібно все підірвати, перш ніж він прийде до влади в грудні. Йому потрібно, щоб рахунок за остаточний колапс заплатила інша сторона", – сказав колишній міністр фінансів та президент центрального банку Аргентини Альфонсо Прат-Гай.

Наразі до політики Мілея прикута увага політиків та економістів усього світу. Дехто щиро вірить у його успіх та готується адаптувати досвід із зниження частки держави в економіці в себе на батьківщині. Інші спостерігають, готуючись зловтішатися черговою кризою, дефолтом та державним переворотом в Аргентині.

Проте яким би не був результат, за наймасштабніший економічний експеримент цього століття доведеться заплатити пересічним аргентинцям, які надто сильно бажали змін.