Купили завод в Польше, чтобы перевезти его в Украину. Как работает крупнейшая текстильная компания страны
За три десятилетия Александр Соколовский прошел путь от пошива женских блузок до создания компании – лидера легкой промышленности Украины. Но большим бизнесом так и не стал. (укр)
До 1991 року легка промисловість приносила до 20% українського ВВП. Зараз на неї припадає менше 1%. У країні діє лише одна фабрика з виробництва ниток, а виробників тканин можна порахувати на пальцях руки.
Лідер цього ринку – група "Текстиль-контакт", яка належить відомому в бізнес-колах блогеру Олександру Соколовському. Про історії успіху підприємців, зловживання державних органів та свавілля силових структур він регулярно пише на сторінці у Facebook і має великі охоплення.
Публічність – чудовий інструмент, каже Соколовський. Він давно відійшов від операційного управління і займається стратегічними процесами, у тому числі – лобіюванням інтересів українського виробника.
Суміш ділових здібностей, везіння та участі у великих тендерах дозволила його компанії стати гравцем №1. Проте лідерство в галузі не гарантувало "Текстиль-контакту" статусу великого бізнесу, а Соколовському – статусу мультимільйонера. Чому?
"Текстиль-контакт" – найбільший оператор текстильного ринку України. Група включає підрозділи з імпорту, виробництва і торгівлі тканинами, фурнітурою, спецодягом та аксесуарами. У групу входять 12 виробничих підприємств в Україні, роздрібні магазини, інтернет-магазин. Асортимент перевищує 30 тис артикулів тканин.
Як Соколовський продавав "самопальні" блузки
Підприємницька діяльність інженера-зварювальника Олександра Соколовського почалася в Маріуполі з продажу одягу, пошитого його дружиною Оленою. На їхнє весілля батьки подарували швейну машинку "Чайка-132". "Наприкінці 1980-х років почався кооперативний рух. Дружина добре шила для себе, ми зрозуміли, що можна шити для інших. У ті часи був великий товарний дефіцит", – каже Соколовський.
У 1989 році пара переїхала до Києва і дружина навчила чоловіка шити популярні моделі жіночих блуз. Вечорами після основної роботи і на вихідних Соколовський відшивав по 20 блузок і сам їх реалізовував.
"Зарплата інженера була 200 рублів на місяць, а продажем блуз я заробляв 800 рублів. Мої батьки також були інженерами, ми жили скромно, тому такі гроші мені тільки снилися", – згадує бізнесмен.
Спочатку підприємець пробував продавати одяг на ринках "Патент" біля "Олімпійського" і "Юність" на Перова. Не пішло. Згодом він отримав дозвіл на відкриття точки під аркою на розі вулиць Хрещатик та Лютеранської. "Я брав дерев'яні ящики в овочевому магазині, накривав їх клейонкою і розкладав блузи. Це було людне місце, поруч жодної конкуренції. Навіть бандити, які збирали данину, мною не цікавилися", – розповідає він.
Від магазину в Опішні до ринків ЄС та планів щодо IPO. Історія мережі магазинів "Аврора"
Згодом тодішній міський голова Києва Леонід Косаківський вигнав усіх торговців з Хрещатика. Соколовський перебрався на вулицю Старовокзальну, поруч з кінцевою зупинкою швидкісного трамвая. Тоді ж бізнесмен вирішив розширюватися. Узяв у помічники брата і сестру Вадима й Катерину Вечореків, перестав шити, найняв надомниць, розширив асортимент товарів, зайнявся пошуком і закупівлею тканин.
"Моєю конкурентною перевагою було те, що я знаходив хороші тканини за загального дефіциту. Щоб купувати їх дешево, треба було купувати багато. Надлишок я перепродавав іншим швачкам і кравцям", – каже він.
У 1995 році Соколовський відчув, що час індивідуального пошиву добігає кінця: в Україну почали заходити великі іноземні мережеві гравці. Настав час шукати іншу нішу. Відповідь лежала на поверхні: перепродаж тканин приносив більше, ніж продаж одягу.
Тоді Китай ще не був великим постачальником тканин. Матеріал Соколовський купував у Донецького бавовняно-паперового комбінату, Дарницького шовкового комбінату, у російському Іваново, у Білорусі та Узбекистані. Торгівля з останнім відбувалася за типовою для тих часів схемою: за бартером. Соколовський уперше відправив у Ташкент вантажівку з цукром, а назад отримав вантажівку з тканинами.
Перші кроки "Текстиль-контакту"
1 квітня 1995 року Соколовський зареєстрував фірму "Текстиль-контакт". Офіс відкрили в орендованій кімнаті в приміщенні колишнього дитячого садка на Березняках. Стартовий капітал становив 10 тис дол.
Бартерні схеми з Узбекистаном розширили: продавали яєчний порошок, гречку, бережанське скло, пожежні машини з Прилук, парфумерію, сухий кисіль. Згодом перейшли на прямі закупівлі, розширили перелік постачальників та асортимент тканин. "Ми зробили ставку на великі запаси, щоб швейникам не треба було чекати. Ми не демпінгували, мали не найнижчі ціни, але максимальний вибір товару був на складі завжди", – розповідає Соколовський.
"Текстиль-контакт" давав багатьом покупцям відстрочку платежу, фактично кредитував їх, згадує бізнесмен. Це дозволило побудувати репутацію надійного партнера.
Велике переселення матраців: як найбільший виробник України переніс виробництво з Дніпра у Львів
Поступово компанія обростала новими напрямами: власне виробництво тканин, відкриття магазинів, швейні потужності, виробництво домашнього текстилю, фурнітури та спецодягу. Пізніше Соколовський відійшов від операційного управління і в кожний новостворений підрозділ брав керівного партнера.
"Я беру на себе функції стратегічного планування, щоб допомагати менеджменту, коли виникають проблеми з великими замовленнями, тендерами, "наїздами" правоохоронних органів, з бізнес-кліматом, з внутрішніми конфліктами. Вважаю, що вдається підтримувати баланс", – каже він.
Купуй українське, плати українцям
В Україні, за оцінками Соколовського, сотні великих і тисячі середніх та малих швейних підприємств. Проте не у всіх були можливості інвестувати в організацію виробництва та розвиток. "До 2020 року ніхто не розумів, навіщо ми розвиваємо швейні підприємства. Усі казали, що США та ЄС переносять виробництва в Китай, там дешевше. А коли грянув ковід, українські виробники пережили ренесанс", – розповідає Соколовський.
Інвестиції у виробничі потужності дозволили групі забезпечити дохід завдяки замовленням Міністерства охорони здоров'я у 2020 році та Міноборони у 2022 році в той час, коли роздрібна торгівля обвалилася. Це дозволило групі розширити штат, збільшити обсяги виробництва та сплатити у 2022 році рекордні для компанії 280 млн грн податків. Податкове навантаження в групі компаній "Текстиль-контакт" становить 15% від обороту.
До 2022 року фірма імпортувала брезент з РФ через відсутність його виробництва в Україні та дорогу логістику з Китаєм. На частку росіян припадало менше 1% імпортної сировини для групи. Наразі компанія запустила власне виробництво брезенту на комбінаті в Чернігові.
Зворотна релокація
У березні 2022 року росіяни влучили в текстильну фабрику в Чернігові. Вона була побудована в орендованому приміщенні після того, як група втратила контроль над Донецьким бавовняно-паперовим комбінатом у 2014 році. Останній виробляв дві третини українських бавовняних тканин.
Внаслідок влучання ракети чернігівська фабрика суттєво постраждала: бавовна горить, як порох, тому другий поверх будівлі з обладнанням повністю вигорів. Близькість Чернігова до кордону з Росією не зупинила керівників компанії. Вони полагодили дах, докупили обладнання і збільшили випуск тканин у 1,5 разу.
Зараз "ТК-Чернігів" – виробник понад 90% бавовняних тканин у країні. До 2016 року компанія конкурувала з тернопільською фірмою "Текстерно", але після смерті власника вона занепала. Тернополяни підписали петицію про передавання будівлі заводу Ілону Маску для заводу Tesla Motors з виробництва літій-іонних акумуляторів.
На виробництво тканин припадають 15% оборотів "Текстиль-контакту", але невдовзі ця цифра зросте.
На форумі "Майбутнє українського експорту", організованому ЕП, Соколовський повідомив про купівлю закритого текстильного комбінату в Польщі та перенесення устаткування в Чернігів. Вартість угоди – 1,4 млн дол. Нове обладнання дозволить компанії створити 80 робочих місць у Чернігові, збільшити обсяг виробництва тканин утричі і виробляти полотна завширшки 260 см порівняно з нинішнім лімітом 180 см.
Ця угода нетипова для українських підприємців. В останні два роки вони диверсифікують бізнес – відкривають філії за кордоном. Що спонукало керівників "Текстиль-контакту" зробити такий крок?
Ініціатором угоди був керівний партнер Володимир Марценюк. Соколовський спочатку скептично ставився до цієї ідеї. "У нас на столі лежала опція з перезапуском заводу в Польщі, але для цього треба було переїжджати в Польщу і жити там: контролювати виробництво, шукати людей, налагоджувати поставки, ламати нашу "заточеність" на український ринок", – каже бізнесмен.
Команда компанії постала перед вибором: переїхати і працювати на економіку Польщі або залишитися в Україні. Обрали останнє. "Володя вирішив, що будемо виробляти тканини в Чернігові попри всі ризики. Врешті, це дає результати", – ділиться Соколовський.
Після монтажу обладнання, яке цими тижнями перевозять в Україну 30 вантажівок, "Текстиль-контакт" планує суттєво скоротити турецький, китайський та пакистанський імпорт постільної білизни. Придбання польського комбінату дозволить зробити імпортозаміщення на десятки відсотків.
Проблеми з тендерами Міноборони
"На словах у нас усі патріоти, у вишиванках ходять, а до допомоги українському виробникові справа не доходить. Будь ласка, за інших рівних обирайте вітчизняне. Десятиліттями ми стикалися з тим, що державі вигідно там, де є "відкат", – каже Соколовський.
У 2022 році "Текстиль-контакт", як і інші українські виробники, отримала найбільшого у своїй історії замовника – Міноборони. Гостра потреба вдягнути, нагодувати і забезпечити військових дозволила бізнесу втриматися на плаву, а державі – не колапсувати.
"Коли існувала реальна загроза окупації, державна машина працювала дуже добре, люди не боялися брати відповідальність на себе і взагалі не йшла мова про корупційні історії", – пригадує бізнесмен.
З Гонконгу в Кременець. Як американець під час війни переїхав на Тернопільщину і відкрив бізнес
Сприятлива для вітчизняного бізнесу ситуація протрималася пів року. Восени 2022 року та в першому півріччі 2023 року Міноборони почало закуповувати форму в Туреччині за завищеними цінами через посередників. "Під час війни відчуття небезпеки атрофувалося в багатьох чиновників. Вони себе поводять так, ніби не вірять у перемогу України: треба урвати сьогодні, а завтра хоч трава не рости", – обурюється підприємець.
У 2023 році легка промисловість сильно "просіла" через зменшення військових замовлень.
Соколовський покладає надію на Агенцію закупівель у сфері оборони МО та її керівника Арсена Жумаділова, який добре себе зарекомендував у ДП "Медичні закупівлі України". Наразі через скандали і призначення нових заступників міністра Міноборони майже призупинило закупівлі.
Бути поряд з ЄС, але не в ЄС
Чи може легка промисловість розвиватися без державних замовлень? Соколовський переконаний, що може, адже багато українських підприємств орієнтовані на ЄС. "Є фабрики, які не залежать від державних підрядів. Їх обладнання та кваліфікація співробітників "заточені" на західні замовлення", – каже він.
"Текстиль-контакт" шиє форму для поліції Німеччини, одяг для комерційних брендів, матраци та ковдри для країн Балтії. За словами бізнесмена, отримувати такі замовлення допомагають довіра і тривала співпраця.
Він сподівається, що загострення відносин Заходу з Китаєм пришвидшить перенесення замовлень на фабрики ближче до ЄС. "Якщо США розмістять в Україні хоча б 1% виведених з Китаю замовлень, українські швейники будуть завалені роботою на роки. Поки що на заваді стає війна", – каже Соколовський.
Українські компанії мають конкурентну перевагу: зарплати в галузі в регіонах, де працюють фабрики, одні з найнижчих у країні. За даними work.ua, мінімальна зарплата швачки у "Текстиль-контакті" становить 9,5 тис грн, середня по Україні - 14 тис грн. За словами Соколовського, у Польщі зарплати швачок не набагато більші, а інтенсивність праці – вища.
Бізнесмен додає, що уряди країн Євросоюзу часто дотують підприємства легкої промисловості, компенсують інвестиційні витрати і дають податкові пільги. При цьому він зізнається, що його бізнесу буде вигідніше, якщо Україна довгі роки буде кандидатом на вступ у ЄС.
"Польща перед вступом в ЄС підготувала до переговорів з Брюсселем три тисячі переговорників. Вони боролися з бюрократами за кожен пункт. Україна ж, на жаль, підписала все, що їй дали. Політично дуже важливо бути в ЄС, але економічно я наразі не бачу жодних переваг від вступу", – каже Соколовський.
На його думку, перебування "під боком" ЄС дозволить Україні стати виробничим хабом: "Ми будемо вільні від обмежень, при цьому залишимося цікавими для замовників. Річ навіть не в низьких зарплатах. Собівартість витрат на одиницю продукції в нас вища через видатки на антирейдерство та складну податкову систему".
Не стати "малою Росією"
Соколовський ніколи не входив до списку найбагатших бізнесменів. Він відносить "Текстиль-контакт" скоріше до середнього бізнесу, ніж до великого. У легкій промисловості не можна заробити статки? "Обсяг ринку маленький. Основне споживання продукції легкої промисловості в Україні припадає на імпорт. Причому імпорт, завезений за "сірими" і "чорними" схемами", – каже бізнесмен.
Перевагою торговців контрабандою є спрощена система оподаткування. Бізнесмен наводить приклад: десять років тому його група сплатила стільки ж податків, скільки ринок "Барабашово" в Харкові. При цьому в "Текстиль-контакті" працювало в сто разів менше людей.
Утім, досвід роботи в Україні його загартував і збавляти темп він не планує. Купівля обладнання і перевезення потужностей дозволять налагодити повний цикл виробництва тканин і зменшити залежність від імпорту.
Крім того, він запевняє, що продовжуватиме дописувати про "суддівсько-ментовську еліту" і закликатиме бізнесменів не бути "терпілами", які забезпечують цей прошарок. "Тоді ми нічим не будемо відрізнятися від Росії, а велика Росія завжди переможе маленьку", – підсумовує бізнесмен.