От классической к тактической. Как семейная фабрика из Луцка начала шить обувь для военных
Перші пари взуття підприємець Іван Ковальчук шив у кімнаті гуртожитку площею 12 кв м, де жила його сім’я. За майже 30 років сімейна справа розрослася до взуттєвої фабрики на околиці Луцька із сотнею працівників.
Після початку великої війни виробництво, де шили переважно класичне взуття, переорієнтувалося на виготовлення продукції для військових.
За пів року на фабриці "Ікос" пошили понад 10 тис пар тактичного взуття. Недавно розробили осінньо-зимові тактичні черевики з мембраною, яка не пропускає воду. Взуття продають за собівартістю, а фабрика має замовлень на кілька тисяч пар.
Від вагончика-майстерні до фабрики
"У 1990-х роках я працював на взуттєвій фабриці в Луцьку. Коли перестали платити зарплати і все зупинялося, вирішив працювати на себе. У 1994 році почав шити взуття. На останні гроші придбав швейну машинку та п'ять пар підошов", – пригадує засновник взуттєвої фабрики "Ікос" Іван Ковальчук.
За тиждень він пошив до 15 пар взуття, яке продав на ринку. До справи долучилася дружина Світлана.Ковальчук узяв в оренду невелике приміщення і розширив виробництво. За день виготовляли пʼять-сім пар взуття. Згодом майстерня переїхала у вагончик, а на роботу найняли ще двох працівників.
"Я кроїв шкіру, хлопці затягували взуття, дружина шила", – розповідає майстер.
Паралельно поруч з приватним будинком Ковальчук будував майстерню площею 200 кв м. На початку 2000-х років виробництво переїхало туди.
"У майстерні ми починали з п’ятьох людей, усі зароблені гроші інвестували в нове обладнання. Коли в нас працювали 30 людей, то майстерня стала, як "рукавичка", було дуже тісно", – пригадує Ковальчук.
Пошите взуття продавали на ринках у Рівненській та Волинській областях. Власного бренду підприємство не мало. Люди купували взуття, бо бачили, що воно якісне. З’явилися постійні клієнти, і потрібно було думати, як розвиватися.
Сім’я придбала земельну ділянку в Луцьку для будівництва фабрики. Поки працювали в тісній майстерні, вечорами в зошиті в клітинку підприємець з дружиною малювали проєкт майбутньої фабрики. "Ми планували все, що виношували роками", – розповідає Ковальчук.
Приміщення фабрики було збудоване у 2010 році. Команда переїхала туди через рік. У 2012 році підприємці купили великі професійні машини чеської фірми. Це дозволило вийти на зовсім інший рівень виробництва.
"Я добре пам’ятаю той момент. Ми поїхали в чеське місто Злін, де виготовляють затяжні машини. Спочатку я хотів купити дві, а коли побачив, як вони працюють, то вирішив брати п’ять", – пригадує Ковальчук.
П’ять машин коштували 240 тис євро. Таких грошей у підприємця не було, тож він запропонував власнику фірми взяти техніку на рік на виплат. "Він добу подумав, а на ранок зробив 10% знижки і дав машини на виплат на півтора року. Гроші ми виплатили швидше і досі дружимо", – каже підприємець.
Це був перший великий перехід підприємства з ручної роботи на автоматизовану. Пізніше на виробництві з’явилися найновіші на той час розкрійні комплекси. За десять років у розвиток фабрики власники інвестували багато коштів, усю суму зараз підрахувати складно.
"Один розкрійний комплекс коштує 76 тисяч євро, у нас таких три. Ми встановили італійський конвеєр довжиною 45 метрів, який коштував близько 200 тисяч євро. Мої друзі купували для себе легкові машини, а я купував обладнання в цех", – розповідає підприємець.
Зараз на фабриці на найновішому обладнанні працюють 96 людей.
"Коли я вчилася в Італії на модельєра, і нас водили на екскурсії на виробництво, то було приємно побачити, що такі ж розкрійні комплекси встановлені там", – розповідає донька підприємця і співвласниця фабрики Іванка Ковальчук.
Лофери, оксфорди, дербі
Фабрика "Ікос" спеціалізується на пошитті класичного взуття з натуральної шкіри. У лінійці також є кеди та кросівки. Вартість взуття – 1,5-2,5 тис грн.
"Нас в Україні всі знали як фабрику, яка виготовляє класичне взуття. У нас є свій стиль. Ми обираємо дорогі натуральні шкіри, це принципово. На фабриці немає навіть шматочка замінника", – запевняє Ковальчук.
"У кожного бренду своя ДНК. У нас вона класична: лофери, оксфорди, дербі. Навіть коли беремося за кросівки, то лінії виходять класичні", – додає Іванка.
Перед війною співвідношення взуття класичного стилю і стилю "комфорт" на фабриці було 50 на 50.Виготовляли 500 пар на день. Завантаження ліній було стовідсоткове. Компанія купила матеріалів на три-чотири місяці роботи.
Взуття продавали по всій Україні. Рік тому компанія почала співпрацювати з однією з найбільших мереж взуттєвих магазинів "Інтертоп". Матеріали імпортували з Італії і Туреччини, використовували і українську сировину.
"Після початку війни ми вирішили віддавати перевагу вітчизняним матеріалам, щоб підтримати своїх виробників. Коли є вибір, то обираємо українське. В Україні багато виробників якісної шкіри", – каже Ковальчук.
Війна, волонтерство, перша військова пара
"24 лютого перші вибухи в Луцьку ми почули з вікна свого будинку. Ми попросили працівників не виходити на роботу", – згадує Ковальчук.
Вранці російські ракети прилетіли на військовий аеродром. У місті чекали наступу з Білорусі, тож швидко зорганізували блокпости. Уже наступного дня на фабриці до пізнього вечора виготовляли устілки для взуття.
"На блокпостах при температурі -8С бійці територіальної оборони стояли в літніх кросівках. У нас на складі було багато натурального хутра і картону. Усі ці матеріали ми почали витягувати і рубати для устілок. Це було важливо, бо люди відчували свою потрібність", – розповідає Ковальчук.
Виготовили 10 тис устілок. Волонтери розвозили їх на місцеві блокпости і відправляли територіальним оборонцям по всій Україні. "Ми зібрали зі своїх магазинів усе утеплене взуття і теж віднесли волонтерам. Коли взуття закінчилося, ми почали думати про його виготовлення", – пригадує Іванка.
Так з’явилася ідея пошиття тактичних черевиків для військових. Інформацію про вимоги до такого взуття збирали в інтернеті.
"Потрібно було робити все швидко. У нас були на складі гідрофобний нубук і хороша шкіра, що відштовхувала воду. Ми планували виготовляти з неї взуття для походів. Також мали багато дорогої модельної шкіри для туфель. Усе це пішло на взуття для військових", – пригадує співвласниця фабрики.
Близько 500 підошов для виготовлення взуття для військових безкоштовно передав львівський підприємець, засновник фірми "Львів-пласт" Зеновій Багрій. Спочатку взуття роздавали безкоштовно. Потім продавали по 600 грн при собівартості близько 1 тис грн, щоб платити працівникам зарплати.
"Був момент, коли виробники взуття об’єдналися. Київський бренд Kachorovska оголосив збір коштів на виготовлення тактичного взуття. Вони взяли замовлення на 5 тисяч пар і не встигали його виконати. Ми забрали частину замовлення і виготовили 370 пар взуття", – розповідає Іванка.
Потім почали приїжджати волонтери, які потребували невеликих партій взуття. "Нам замовляли 10-20 пар. Уявіть: фабрика, яка мала завантаження на три місяці, тепер збирає замовлення по крупинках", – бідкається співвласниця.
До квітня фабрика шила взуття лише для військових, але згодом повернулася і до цивільного. Це допомогло виробляти тактичне взуття за мінімальною ціною. Багато українських постачальників сировини не просили гроші наперед. Це дозволило купувати матеріали, не маючи прибутків та обігових коштів.
"Ми починали з 50 пар тактичного взуття на день, а коли вийшли на обсяг 200 пар, то нарешті з’явився спокій. Ми могли покрити зарплату працівників. У нас так заведено на виробництві, що люди щомісяця отримують аванс та зарплату вчасно, незалежно від обставин", – пояснює Іван Ковальчук.
З початку війни "Ікос" виготовила понад 10 тис пар взуття для військових. На фабриці шиють і чоловіче, і жіноче тактичне взуття. Зовні воно однакове, відрізняється лише формою підошви – у жіночому взутті вона вужча.
Новий черевик для військових
Ближче до осені почали з’являтися запити на утеплене взуття для військових, тож на фабриці вирішили розробити новий черевик. На відміну від першої моделі, часу на експерименти та замовлення матеріалів було більше.
"Якщо спочатку ми використовували матеріали зі складу, щоб взути якомога більше людей, то зараз захотілося зробити щось найкраще – вкласти всі свої знання та досвід, щоб військовий це відчув", – каже Іванка.
Так з'явилося мембранне шкіряне взуття, яке тримає тепло та не промокає. "Ми купили машину, яка по-особливому зшиває шви, щоб взуття не промокало. Шкіра частково вбирає вологу, але всередині є спеціальна панчішна підкладка, яка не пропускає вологу. Це мегазахист від води", – зазначає Іванка Ковальчук.
Іван Ковальчук каже, що прототип лежав 20 хв у воді і не промокнув. Машина, яка виконує лише одну операцію, коштує 7 тис євро. Загалом у створення утепленого тактичного взуття компанія інвестувала близько 20 тис євро.
Більшість матеріалів – українські, решта – італійські і турецькі. Пара черевиків коштує 1 900 грн при собівартості 1 700 грн. Сім працівників фабрики зараз на війні. Вони носять взуття "Ікос" і надають поради щодо його вдосконалення.
За словами Іванки, місцева влада хоче замовити на фабриці 5 тис пар взуття для 14-ї бригади імені князя Романа Великого, у якій служать військові з Волині.
Зараз співвідношення між взуттям для цивільних і військових – 70 на 30. Коли шитимуть велику партію тактичного взуття, то військового буде 100%.
Фабрика може виготовляти 300 пар тактичного взуття за добу. Після війни вона не планує йти у військовий сегмент, але тактична лінійка залишиться. "Ми хочемо, щоб у цих черевиках йшли не на війну, а в Карпати", – резюмує Іван.
Cтаття підготовлена в рамках проєкту "Реформи для свободи українського бізнесу" в партнерстві з Atlas Network