5 лет топтания на месте. Как сделать государство драйвером, а не тормозом экономического развития

За уточненим прогнозом уряду, після падіння у 2020 році на 4% та очікуваного росту у 2021 році на 3,5% у 2022-му економіка зросте в реальному вимірі на 3,6%.

Уже п’ять років з перервою на ковідний 2020-й зростання не може вирватися з діапазону 2-3,5%. І це після обвалу економіки у 2014-2015 роках.

Для початку треба зрозуміти, які є бар’єри на шляху економічного зростання в Україні.

За даними Світового банку, в Україні є два довгострокові стримувальні фактори потенційного зростання економіки: скорочення фізичного капіталу через тривалу нестачу інвестицій та зменшення людського капіталу.

Це означає, що державна політика має фокусуватися на цих двох напрямках.

Збільшити інвестиції через стабілізацію економіки

Перше завдання – збільшення інвестицій, обсяг яких в окремі періоди навіть менший 15% ВВП. Наприклад, Польща зростала протягом тривалих періодів набагато швидше, ніж Україна, завдяки інвестиціям 25% ВВП і більше.

Що може зробити держава для збільшення інвестицій? Ключове завдання – зменшити ризики, бо основною проблемою для інвестицій в Україні є ризики.

Жодне десятиліття Україна не проживає без фінансової кризи, яка руйнує бізнеси і добробут громадян. Тому важливо підтримувати макроекономічну стабільність, де вимірюваним критерієм є кредитний рейтинг України.

Він поки що низький. Ми бачимо, за якими високими ставками запозичує українська держава. Ці ставки навіть перевищують ставки запозичення Узбекистану, не кажучи про ставки запозичень Польщі, які близькі до нуля.

Що потрібно для забезпечення макроекономічної стабільності?

Зберігати політику таргетування низької інфляції, щоб зменшити вартість капіталу. Не повертатися до політики фіксації курсу гривні. Замість цього підтримувати низький дефіцит бюджету і стійкий фінансовий сектор, щоб не було нових фінансових криз.

Як про інфляцію кажуть – "заякорити очікування", так потрібно заякорити очікування бізнесу й громадян, що криз більше не буде.

Зменшити ризики нечесних судів та корупції

Друге джерело ризиків в Україні – відсутність правовладдя. Потрібно зробити ще кілька важливих кроків для справжньої судової реформи. Судова реформа потрібна, щоб бізнес та інвестори могли очікувати на справедливі судові рішення, бо в судах закінчуються всі конфлікти, зокрема з державою.

Також важливе швидке покарання за спроби державного рекету та рейдерства, які уможливлюються корумпованими чиновниками. Для цього потрібна цілісна інфраструктура, яку прогнила влада свідомо залишає без однієї ланки.

Спочатку не було антикорупційного суду, а вже більше року – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Водночас, чим більше корумпованих суддів опиниться за гратами, тим чесніші рішення ухвалюватиме решта суддів.

Протягом останніх двох років уповільнилася також дерегуляція. Разом з відставкою прем'єра Олексія Гончарука, який раніше очолював Офіс ефективного регулювання, з порядку денного пішла вся сфера дерегулювання й покращення регуляторної політики.

Підтримувати інвесторів у спірних ситуаціях

Повинен бути пріоритет сприйняття кроків держави інвесторами в неоднозначних ситуаціях. Останній такий випадок – донарахування компанії "Синево Україна" 1,1 млрд грн податкових зобов’язань.

До того – обшуки в фінансового директора "АрселорМіттал Кривий Ріг" за податковою справою, яку чомусь розслідують Офіс генпрокурора та СБУ. І це найкращий за всю історію незалежності покупець у ході приватизації.

Та сама ситуація з виплатами за "зеленими" облігаціями, які випустила "Укренерго" для покриття боргів "зеленій" генерації. Усім заплатили, а "зеленому" бізнесу ДТЕК – ні. 

Це так само говорить інвесторам, що в Україні немає правовладдя, і що всі рішення можуть ухвалюватися в одному кабінеті незалежно від законів.

Використовувати наявні можливості

Звісно, є не лише ризики, а й можливості. Це ширше відкриття ринку землі, заплановане на 2024 рік.

Природний капітал є єдиним недовикористаним джерелом зростання економіки. Фізичний капітал неможливо швидко наростити, і тим більше неможливо швидко збільшити людський капітал.

Потрібно максимально повно використовувати потенціал землі, збільшуючи її привабливість для інвестицій. Зокрема – для великого сільськогосподарського виробництва, де українські виробники конкурують з такими ж великими виробниками на експортних ринках у світі.

Рекордний урожай 2021 року показує, наскільки великі можливості української землі за наявності інвестицій.

Друге – це приватизація та підвищення ефективності управління державними та комунальними підприємствами. Це не лише безпосереднє залучення іноземних інвестицій під час приватизації, а й поштовх для інших інвесторів через створення хороших історій на шпальтах міжнародних ділових видань.

Результатом стане суттєве збільшення інвестицій у великій частці економіки. З двадцяти найбільших за обсягом доходу підприємств України вісім – державні. Це дуже багато. У сусідніх країнах такого немає, не кажучи про загальну кількість державних підприємств в Україні, яких понад три тисячі.

Зупинити втрату людського капіталу

Другий напрямок з цих двох проблемних – людський капітал. Як збільшити кількість та якість робочої сили? В останні роки загострилася проблема з найманням працівників. Кількість молоді за 20 років скоротилася на чверть.

Основні розмови ведуться про трудову міграцію, хоча ще більша проблема – демографічна криза.

Яма народжуваності, яка була в Україна наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років, починає впливати на ринок праці. Ці ненароджені діти, яким зараз було б 20-25 років, не виходять на ринок праці.

Народжуваність в Україні найнижча серед усіх країн колишнього СРСР.

Швидко збільшити кількість робочої сили, звісно, неможливо, але вже зараз потрібно говорити про стимулювання народжуваності. Включно з такими популістськими кроками, які роблять, наприклад, поляки. Там з 2016 року держава щомісяця виплачує 500 злотих (понад 3 тис грн) на дітей до 18 років.

Звісно, слід збільшувати доступність дитячих садочків, щоб дозволити працювати економічно активному населенню – мамам маленьких дітей.

У 2021 році окремі місцеві органи влади під час останньої хвилі пандемії закривали школи. Це виганяє жінок, які мають дітей шкільного віку, з ринку праці. На щастя, влада зрозуміла, що не треба закривати дитсадки.

Інший спосіб наповнити ринок праці молоддю – скоротити держзамовлення вищої освіти.

Молодь може працювати й збагачуватися, створювати додану вартість. Натомість 80% випускників шкіл витрачають час на низькоякісне навчання в університетах, втрачаючи чотири-шість років активного життя.

Потрібно збільшувати ефективний пенсійний вік – вік, коли люди припиняють працювати, зокрема, за власним бажанням. Це зменшення бар’єрів для зайнятості людей старшого віку, вивчення ними нових технологій. Це зміна загального сприйняття: не потрібно ставитися до людей, яким понад 55 років, як до тих, хто доживає. Вони можуть активно працювати ще 10-20 років.

Більш суперечливе питання ринку праці – залучення мігрантів.

Безпрограшне рішення – відкрити ринок праці для громадян Білорусі, Грузії, Молдови, країн Євросоюзу та інших країн Великої сімки. Щонайменше, це покращить інвестиційний клімат, бо українським компаніям з іноземним менеджментом не доведеться оформляти дозволи для своїх працівників.

Загалом, це спрощення працевлаштування іноземців.

В Україні досі побутує парадигма 1990-х років, що в державі жахливе безробіття, що потрібно берегти робочі місця для українців, хоча зараз ситуація абсолютно інша.

Відповідно, слід максимально дерегулювати трудову міграцію до України. Щоб білорус, який тікає від Лукашенка, міг легко оформити собі проживання в Україні, відкрити банківський рахунок, ФОП чи почати працювати за контрактом.

Крім кількості людського капіталу, важлива його якість.

Це інвестиції в охорону здоров’я. Чим довше і продуктивніше українець працюватиме, тим більше він зможе докластися до економічного зростання. Це розвиток дуальної професійної освіти замість тотальної вищої освіти для випускників. Це припинення зневажливого ставлення до середньої освіти.

Зробити державу здатною до сильних рішень

Можна сказати: тут багато ідей, а хто їх буде реалізовувати? Виглядає так, що, навіть погодившись з цими ідеями, українська влада не зможе їх реалізувати.

Потрібно усувати дуалізм влади. У парламентсько-президентській республіці незрозуміло, хто за що відповідає. Прем’єр-міністр на питання про бар’єри для інвестицій через відсутність правовладдя відповідає: "Це президент, я на це не впливаю". Це означає, що загальна стратегія не може бути реалізована.

З іншого боку, зараз в Україні фактично президентська республіка. Утім, досвід показує, що сильний парламент збільшує конкуренцію ідей та рівень компетентності. Колективне рішення надзвичайно важливе.

Останнє – ринкова оплата праці політиків та державних службовців.

У країні вже друга влада після Революції гідності, а політики досі вважають, що "маленький українець" цього не зрозуміє. Усе закінчується грішми в конвертах і неможливістю залучити найсильніших людей. Однак без сильних людей на службі в державі очікувати на сильну політику і сильну економіку неможливо.

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії

Фото на головній ua.depositphotos.com