До 100 тонн меда за сезон. Как пчеловод из Николаевщины объединился с коллегами, чтобы продавать мед дороже
Вести бізнес в Україні непросто, особливо якщо це бджільництво. Порівняно з 2020 роком гуртова закупівельна ціна на мед зросла в півтора рази, але навіть при вартості 60 грн за кг пасічники не поспішають продавати його оптовикам.
Традиційно ближче до кінця року ціна на мед зростає, адже трейдери закуповують його для експорту в ЄС за квотами без сплати мита. Як правило, річні квоти вичерпуються в перші кілька тижнів січня нового року.
Однак не кожен пасічник може продати мед на експорт навіть через трейдерів – для цього потрібні великі гуртові партії. Трейдери-посередники готові купувати мед у пасічників у невеликих обсягах, від 300 кг, але пропонують низьку ціну.
Зазвичай у цьому ланцюжку пасічники не є гравцями ринку – експортери та гуртовики встановлюють ціни на мед без їх участі.
"Гуртова ціна на мед нестабільна. У 2016 році я здав гуртовикам мед по долару за кілограм. Це нижче собівартості. Я зрозумів, що весь сезон пропрацював даремно. Потрібно було щось змінювати, щоб формувати додану вартість і впливати на ціну", – розповідає пасічник з Миколаївщини Олег Калінін.
Він вирішив об’єднатися із колегами. Сім пасічників створили кооператив, який має близько 2 тис вуликів та може виробляти щоліта до 100 тонн меду.
Пасічникам вигідно об’єднуватися, щоб формувати партії меду і диктувати трейдерам свої умови. Чим більший кооператив, тим вищу ціну він може отримати за свій продукт. Ще вигідніше – організувати лінію фасування і продавати мед у роздріб. Тоді ціна солодкого продукту зростає мінімум удвічі.
Пасіка Калініна розташована в селі Ковалівка за 50 км від Миколаєва. Основний медонос тут – соняшник. Також збирають мед з акації, ріпаку та різнотрав’я. Калінін має понад 300 вуликів, які доглядає разом з батьком.
З чого починався сімейний бізнес, як пасічники організували кооператив та які технологічні рішення вигадав підприємець для зменшення ризиків?
Від редакції
Малий та середній бізнес формує понад половину економіки України. Його представники не можуть лобіювати свої інтереси, як це робить великий бізнес, але вони пристосовуються до умов та знаходять нові шляхи для розвитку.
ЕП поділяє принципи, якими керується малий та середній бізнес в постійному прагненні зростання, тому редакція ділиться цікавими історіями підприємців.
Це не історії про приголомшливий успіх та великі статки. Це історії про те, як закохані у свою справу українці крок за кроком розвиваються, працюють самі, дають роботу іншим та діляться своїм досвідом.
Два мільйони інвестицій у пасіку
"Усе починалося десь одинадцять років тому. Я тоді був студентом і шукав додатковий дохід. Мій батько займався бджолами, тож я попросив у нього кілька вуликів і теж почав цим займатися", – розповідає Калінін.
Потім він випадково побачив відеоролик в інтернеті про професійне бджільництво в Канаді і захотів зробити промислову пасіку в Україні. Однак наростити господарство до кількасот вуликів без значних інвестицій непросто. Вартість укомплектування одного вулика – понад 100 дол.
"У 2013 році я накопичив трохи грошей і почав вкладати в бджільництво. Ми з батьком придбали понад сто бджолопакетів і все зароблене за той рік потім знову вклали в розширення пасіки", – згадує підприємець.
Через кілька років на Миколаївщині почав працювати канадський проєкт бізнес-розвитку плодоовочівництва UHBDP, і Олег став його консультантом.
Проєкт підтримував лише овочівників, але підприємець запропонував долучити пасічників як важливу складову продовольчого ланцюга. Перші спроби згуртувати пасічників Миколаївщини відбувалися в рамках UHBDP.
"Канадський проєкт надавав передусім інформаційну підтримку. Ми почали проводити конференції, привозити спікерів, популяризувати пасічництво як бізнес. До того на Миколаївщині була Спілка пасічників, до якої входив десяток міських бджолярів. Зараз це потужна організація", – розповідає Калінін.
Завдяки проєкту багато пасічників відкрили сімейні фермерські господарства, а інші об’єдналися в кооперативи. У рамках проєкту створили бізнес-калькулятор бджоляра, який дозволяє порахувати собівартість та рентабельність пасіки.
"Собівартість виробництва меду в кожного пасічника своя. У нас вона близько 34 гривень за кілограм. Ми підрахували: аби вигідно займатися бджільництвом, одна сім’я (вулик – ЕП) повинна приносити близько 50 кілограмів меду за сезон. Цього року з вулика ми зібрали в середньому 55 кілограмів", – пояснює Калінін.
У липні 2021 року він та його колеги зареєстрували торгову марку "Медова фабрика". У 2020 році запустили лінію з фасування меду. Виробництво організували в приміщенні колишнього овочевого складу.
У 2020 році тут розфасували 2 тонни меду. Решту продали трейдерам. Ціна фасованого меду вища мінімум удвічі. Банка найдешевшого соняшникового вагою 0,5 кг коштує 65 грн, тоді як при гуртовій закупівлі платять 55-60 грн за кг.
Зараз на мінізаводі йде масштабний ремонт. Калінін планує встановити нове обладнання, щоб фасувати ще більше меду. За роки пасічникування він інвестував в обладнання близько 2 млн грн. На окупність проєкт поки не вийшов, бо все зароблене постійно реінвестують у виробництво.
Він зазначає, що пасічникам складно розраховувати на недорогі позики. Якщо банк і надасть кредит, то під значно вищі відсотки, ніж для інших аграріїв.
"Банки розуміють фермерів, які займаються рослинництвом, а хто такі пасічники, вони не розуміють. Перша проблема – мед не торгується на біржі, тому складно прогнозувати ціну, немає ф'ючерсних контрактів. Через це доводиться розраховувати лише на власні інвестиції", – каже підприємець.
Мед продають поки в межах області. "Медова фабрика" має понад десять постійних партнерів. Це роздрібні торгові мережі, школи, дитсадки, заклади громадського харчування.
Об’єднання пасічників має також столярну майстерню для виготовлення вуликів і рамок, але останнім часом вона не працює. Калінін пояснює це тим, що стало невигідно купувати деревину. Об'єднання придбало спеціальну форму для виготовлення вуликів з пінополіуретану. Вони дешевші, ніж з дерева, і тепліші, тому краще підходять для зимівлі бджіл.
У 2022 році Калінін планує збільшити пасіку вдвічі до 600 вуликів. Пасіка розташована в полі. Для відкачки рамки привозять у цех. Калінін за освітою інженер, тож розробив систему контролю "Розумний вулик". Вона дозволяє віддалено моніторити вагу меду, вологість і навіть рівень сонячного освітлення.
Підприємець придбав вантажівку для перевезення вуликів та меду, а за грант від канадського проєкту придбав навантажувач. Така техніка робить пасіку більш мобільною і дозволяє підвозити вулики прямо до медоносів.
Частину пасіки Калінін сертифікував як органічне виробництво. За такий мед трейдери дають на 5 грн за кг більше. Правда, процес сертифікації коштує близько 30 тис грн, але при великих обсягах виробництва це вигідно.
Основна проблема пасічників – аграрії
Щоб захистити бджіл від аграріїв, які обробляють поля хімікатами, пасічник уклав угоду з юридичною фірмою Legal Partner. Послуга на рік коштує 200 дол.
"Фірма обдзвонила всіх аграріїв району і попередила: пасіка зареєстрована, і при отруєнні бджіл доведеться виплачувати компенсації. У 2021 році нас за кілька днів попереджали, і не було жодного випадку отруєння", – каже пасічник.
Він підкреслює, що для пасічників це одна з найбільших проблем, адже більшість ризиків у галузі пов’язані із загибеллю бджіл. Довести щось пасічнику самостійно дуже складно, адже бджоли гинуть не всі відразу.
Для встановлення факту отруєння потрібно зібрати комісію з представників влади та правоохоронців, провести аналізи, довести, що конкретний аграрій обробляв поле певною речовиною, і потім домогтися відшкодування через суд.
Калінін розповів, що у 2016 році через отруєння бджіл ледь не залишився без пасіки. Тоді зі ста сімей залишилося близько 25. Домогтися відшкодування від аграріїв не вдалося. Відновлення пасіки шляхом розмноження сімей – довгий процес. Якщо ж щороку купувати бджіл, то пасічництво буде невигідним.
"У рамках проєкту UHBDP ми розробили мобільний додаток для смартфонів, який дозволяє спілкуватися пасічникам та фермерам, щоб останні попереджали про періоди оброблення рослин засобами захисту", – каже підприємець.
За задумом, аграрій мав би формувати повідомлення з датою обробки поля, яке б отримували всі пасічники в радіусі 5 км та обмежували виліт бджіл.
"Ідея хороша, але вона погано працює, бо пасічники реєструються в програмі, а аграрії – ні. Я теж зареєстрований у програмі, але за весь час жодного оповіщення не було. Немає стимулу для аграріїв", – зазначає пасічник.
Пасічницький бізнес залежить від погоди. "У 2020 році на півдні України меду майже не було. Середній збір з вулика в нас становив 42 кілограми. Це дуже хороший результат, бо інші пасічники збирали по 15-20", – пояснює Калінін.
За його словами об’єднання пасічників планує розширюватися та експортувати мед власними силами. Для цього потрібно збирати хоча б 200 тонн меду. Зі своєї пасіки за рік він отримує до 20 тонн. Разом з колегами в рамках кооперації можна формувати партії до 100 тонн. Для експорту ж потрібно вдвічі більше.
Усі фото Ірини Рихліцької