Частные судебные фонды: в интересах страны или олигархов

Питання повернення вкрадених активів давно турбує українське суспільство.

Чи не вперше воно стало актуальним через справи експрем'єра Павла Лазаренка, якого засудили за відмивання коштів не в Україні, а в США. Хоча вирок щодо Лазаренка давно оголошений, вкрадені ним 270 млн дол досі не повернуті в Україну. Причина – відсутність механізму повернення.

Ще більшої актуальності це питання набуло після втечі експрезидента Віктора Януковича. Щодо нього та його оточення міжнародна спільнота застосувала санкції, заморозивши закордонні активи, а українські правоохоронці та суди досі ведуть розслідування і розглядають десятки кримінальних справ.

В Україні всі нові президенти та уряди, прийшовши до влади, обіцяють притягнути до відповідальності попередників та повернути вкрадені активи. Для цього вони намагаються змінити законодавство у сфері повернення активів.

Після Революції гідності було створене Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), вдосконалене законодавство щодо їх конфіскації.

Ще один крок зроблений за президентства Володимира Зеленського. У жовтні 2019 року Верховна Рада проголосувала за повернення в Кримінальний кодекс статті, яка передбачає покарання за незаконне збагачення.

Це інструмент цивільної конфіскації активів, походження яких чиновник не може пояснити. Однак тут ідеться лише про українські активи.

У парламенті з'явилася ще одна ініціатива: законопроєкт щодо повернення активів. Він дозволяє АРМА звертатися з позовами до іноземних юрисдикцій і залучати до таких справ так звані приватні судові фонди або Litigation Funds.

Це хороша, але ризикована ідея. Річ у тім, що судові справи щодо повернення активів за кордоном можуть тривати роками, а оплата судових зборів та роботи юристів коштує дорого. Вирішити це питання можуть приватні судові фонди.

Саме з цих фондів фінансуватиметься робота юристів в іноземних юрисдикціях, а у випадку виграшу у суді фонд отримуватиме відсоток від повернених активів. Виглядає як прийнятний і вигідний для обох сторін механізм, але є проблема.

Наприклад, олігарх Ігор Коломойський, активи якого перебувають під прицілом правоохоронців в українських та іноземних юрисдикціях, може створити "приватний судовий фонд", наприклад, у США. Саме в цій країні державний Приватбанк подав позов проти олігарха, заявивши про мільярдні збитки.

За даними позову, олігарх виводив гроші з банку на купівлю цінної нерухомості  та заводів у США. Отже, Коломойський створює фонд, з якого фінансуватиме юристів у цій справі. Теоретично юристи мали б відстоювати в судах інтереси України, але чи будуть вони це робити, якщо їх фінансує сам Коломойський?

Найімовірніше, такі правники просто затягуватимуть судовий процес або взагалі його безповоротно програватимуть. Це надзвичайно ризикована практика.

Автори проєкту, який вже пройшов перше читання у Верховній Раді, називають його найважливішою антикорупційною ініціативою року. Натомість громадськість критикує його та вказує на те, що приватні фонди в українських реаліях можуть бути використані олігархами для впливу на справи проти них.

У пояснювальній записці до проєкту щодо повернення активів йдеться про популярність таких фондів: "У світі поширений механізм, який передбачає залучення державою до фінансування цього процесу судових фондів". Чи справді "приватні фонди" є панацеєю? Наскільки вони популярні у світі?

Для отримання відповідей на ці питання ЕП звернулася до Міжнародного центру з повернення активів (ICAR) – міжнародної інституції, яка займається повернення виведених активів, а також до авторів законопроєкту.

Грета Феннер, директор Міжнародного центру з повернення активів (ICAR) 

Грета Феннер

— Розкажіть про роботу центру та його успішні кейси.

— Міжнародний центр з повернення активів є частиною Базельського інституту управління з 2006 року. Консультативна робота центру стосується довгострокових програм в Еквадорі, Кенії, Киргизькій Республіці, Малаві, Мозамбіку, Перу, Шрі-Ланці, Танзанії, Уганді та Україні.

У цих країнах ми надаємо допомогу у майже сотні справ щодо повернення активів. Тільки у 2017-2018 роках це дозволило повернути понад 70 млн дол вкрадених активів. Завдяки гнучкості та досвіду спеціалістів нашої команди ми можемо надати швидку стратегічну допомогу з низки питань.

Серед них – збір та аналіз оперативної інформації, відстеження активів, фінансове профілювання, стратегія розслідування та притягнення до відповідальності, міжнародна правова допомога, транскордонні питання.

— Що таке приватні судові фонди і наскільки часто країни використовують цей інструмент у справах щодо повернення коштів?

— Договори про фінансування судових процесів третіх сторін спонсорами дозволяють заявникам шукати справедливість за допомогою цивільних позовів, які в іншому випадку можуть бути неможливими через непомірні витрати.

Держави можуть використовувати цивільне провадження щодо стягнення активів, якщо кримінальне притягнення до відповідальності та конфіскація активів неможливі. Однак цивільне провадження може бути дорогим і нести ризик відповідальності за власні кошти і судові витрати опонентів.

Фінансування судових процесів третіх сторін спонсором стає прийнятним методом. Це домовленість між спеціалізованою компанією-спонсором та клієнтом, яким зазвичай є заявник в судовому процесі. Спонсор фінансує витрати на правові послуги клієнта в обмін на частку "виручки у справі".

Якщо справа успішна, спонсор фінансування судового процесу відшкодовує вкладений капітал плюс отримує винагороду за успіх. Якщо справа неуспішна, спонсор втрачає свої інвестиції, якщо вони не застраховані, не отримує винагороду і не має претензій щодо оплати до сторони, яка фінансується.

ICAR не брав участі в жодній справі, де були б приватні судові фонди. Нам не вдалося визначити за допомогою відкритих джерел жодного такого випадку. Це не означає, що таких випадків не було, проте відсутність широкого розголосу щодо них свідчить, що така практика не дуже розповсюджена.

— Чи відомі випадки повернення іноземних активів урядами шляхом залучення судових фондів, особливо у Великобританії та Швейцарії?

— Нам не вдалося виявити жодного такого випадку, але це не означає, що таких випадків не існує. Ми просто не можемо відповісти на це запитання.[BANNER1]

— Чи використовують уряди приватні судові фонди для ініціювання справ щодо повернення активів?

— Держава може стягнути кошти в іншій державі, або звернувшись до неї про правову допомогу, або порушивши приватний цивільний позов. Фінансування судовими фондами в іноземних юрисдикціях можливе лише в другому випадку.

— Скільки часу може тривати судовий процес щодо стягнення коштів в іноземних юрисдикціях?

— Тривалість процесу залежить від юрисдикцій, судових процедур в межах кожної країни, складності справи. Зазвичай судові процеси не проходять швидко, на їх вирішення можуть знадобитися роки.

— Як часто позови щодо повернення коштів узгоджуються з кримінальними провадженнями?

— Зазвичай кримінальні провадження та цивільні провадження ведуться окремо, особливо якщо вони проходять в різних юрисдикціях.

Кримінальні провадження вирішуються з більш високим рівнем доказів, ніж цивільні. Однак можуть виникнути труднощі, коли надходить запит про кошти як в заявах про кримінальну конфіскацію, так і в цивільних судових справах.

— Наскільки високий ризик зловживань, якщо закон в країні з високим рівнем корупції дозволяє залучати приватні судові фонди, фінансовані резидентами цієї країни без чітких критеріїв та процедур?

— Фінансування судових процесів є чинною формою фінансування дорогих цивільних судових процесів. Основні ризики зосереджені навколо вибору закордонних адвокатів та спонсорів судових процесів.

Щоб уникнути ризику використання брудних коштів для підтримки судових процесів, джерело коштів судових фондів мусить бути прозорим.

Умови договору із спонсорами процесів слід ретельно вивчати. Спонсори повинні отримувати плату лише після повернення коштів. Виплата повинна бути визначена як відсоток від стягнутої суми, а не фіксована сума, враховуючи, що повернена сума може бути меншою, ніж передбачалося спочатку.

Галина Янченко, співавтор законопроєкту,  нардеп від партії "Слуга народу"

Галина Янченко

— Розкажіть детальніше про приватні судові фонди? Це юридичні компанії? 

— Фонди – англійською Litigation funds" – це фактично міжнародні компанії, в Україні таких компаній немає. Їх є там, ну з десяток, скажім, можливо, трошки більше. Переважно базуються у Великобританії і США, тобто, в юрисдикціях, де часто арештовують, та до яких звертаються, щодо арешту активів, здобутих злочинним шляхом.

— Хто фінансуватиме приватні судові фонди? 

— Фонди керуються принципом success fee.  Тобто, якщо вдалося повернути кошти, вони отримують свій відсоток, якщо не вдалося – то вони нічого не отримують. Це їхній ризик, який вони беруть на себе.

Ми прописали чітко в законодавстві, що вони не отримуватимуть кошти від державного бюджету. Вони отримуватимуть плату винятково у випадку, якщо їм вдасться повернути кошти в Україну. В такому випадку вони отримують певний відсоток від повернутих коштів.

Зазвичай, середній рівень відсотку, який забирають собі такі litigation funds коливається в межах від 20-40%. В первинному законопроекті цей відсоток не прописаний, але ми плануємо, уже його внесли поправками. Там є кілька пропозицій, як встановити чітко в законодавстві, прописати оцей максимальний  відсоток, який може отримати litigation fund при поверненні коштів.[BANNER2]

— Щодо інформації про власників і донорів? Буде відомо, хто ними володітиме, передбачені якісь запобіжники?

— Це приватна компанія – юридична… Цих компаній дуже багато і вони, звичайно, дуже дорожать своєю репутацією, тому зрозуміло, що у них там все максимально прозоро.

Якщо колись у когось із них з’явиться думка отримати кошти якісь від людини, або там, компанії, від юридичної або фізичної особи, це буде їхньою першою і останньою справою, це великий ризик і там всі одне про одного все знають. Репутація – їхній основний капітал.

— Тобто, йдеться про визнані юридичні  компанії із світовим ім’ям. Як саме їх будуть обирати?

— В законопроекті ми даємо відсилку на Кабмін. Уряд повинен прийняти, встановити порядок відбору. Це однозначно повинно бути на конкурентних умовах, але сам цей порядок повинен бути визначений Кабміном, як і типова угода.

Ми хотіли би, щоб це була типова угода. Зрозуміло, що там юридичні компанії можуть пропонувати свої умови, але важливо, щоб все таки були захищені інтереси України.

— В проєкті закону вказано "приватні судові фонди", тому виникає питання, чи не можуть потрапити в умовний такий список, який обиратиме Україна, компанії, які матимуть серед клієнтів українських олігархів і гратимуть на їхньому боці? 

— Ні, ні – я думаю, що це виключено, і більш того – там уже є одна з правок, щодо якої ми домовились, її підтримає комітет. Вона виключає можливість українських компаній брати участь подібних процесах. Це винятково великі іноземні, визнані компанії, з репутацією, зі світовим ім’ям. Можливо ви чули про кейс повернення коштів у Казахстані?

— Так, у пояснювальній записці до законопроєкту наводиться такий приклад. А яка процедура відбору цих фондів, компаній в цій країні?

— Я не готова Вам зараз відповісти. Єдине, що знаю: вони залучали для повернення цих коштів якраз litigation fund.

Фото на головній: ua.depositphotos.com