Какими должны быть тарифы и кто должен платить за энергоэффективность: мнения украинцев

Розруха в ЖКГ часто починається саме з розрухи в головах громадян.

Враховуючи безліч спекуляцій на тему ЖКГ, моніторинг поглядів населення на цю сферу виглядає особливо важливим. Якщо цим не займається держава, то може допомогти громадянське суспільство.

Центр екологічних ініціатив "Екодія" оприлюднив результати соцопитування "Думки і погляди населення щодо енергоефективності", проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення "Екодії" і Фонду Фрідріха Еберта.

Автори цікавилися, що українці знають про енергоефективність, чи беруть участь у державних програмах, чи готові до спільних дій з утеплення будинків, як оцінюють прозорість комунальних тарифів та ефективність субсидій.

Опитування проводилося на всій території країни і в чотирьох фокус-групах з різних регіонів. Такий зріз робився у 2015 році, тож можна простежити динаміку.

Чи готові українці до енергоефективності у своїх оселях

Співавтор дослідження та експерт з енергозбереження "Екодії" Анна Акерманн зазначає, що загалом результати виявилися неоднозначними.

"За чотири роки сталося небагато змін. Попри зусилля влади та громадських організацій, населення вважає, що енергоефективні заходи — це дорого, а відповідають за енергоефективність влада та промисловість" , — каже вона.

Так, 84% українців стверджують, що саме влада повинна взяти на себе відповідальність за впровадження програм енергозбереження в домогосподарствах. У 2015 році таких було на 2% менше.

Ті ж 84% кажуть і про нестачу коштів на придбання ощадливих технологій. Тобто потреба у частковому фінансуванні з боку держави об'єктивно існує. При цьому наявне нерозуміння українцями власної ролі в енергетичній безпеці держави.[BANNER1]

Патерналізм та завищені очікування від держави

86% опитаних вважають, що передусім слід запроваджувати енергозбереження на підприємствах, а не змушувати заощаджувати населення. У 2015 році так думали 85% громадян. Ці цифри відповідають міфу, що населення споживає незначну частку енергетичних ресурсів. Так вважають 73%. Чотири роки було 79%.

Насправді населення споживає понад третину енергоресурсів, тому ефективне споживання енергії житловими будинками — стратегічне завдання держави, не менш важливе за енергоефективність у промисловості.

Коментуючи ці цифри, експерт офісу реформ Мінрегіонбуду Валентина Гуч-Денисенко зауважує, що в суспільстві досі побутує патерналістський підхід до функцій держави. Водночас, комунікація з населенням теж неефективна.

"Понад 70% українців не знають, що держава щорічно витрачає 2 млрд грн, щоб населення стало енергоефективним. Лише 6% опитаних користуються програмами підтримки. Це проблема", — каже заступник міністра енергетики Олексій Рябчин.

Цікаво, що чотири роки тому про державні програми з енергоефективності чули 35% українців, зараз — лише 29%. Тобто відбувся суттєвий спад.

"Влада створила необхідні механізми, однак не змогла викликати до них довіру через популяризацію успішних результатів", — каже координаторка житлово-комунальних та енергетичних програм мережі "Опора" Тетяна Бойко.

Вона наголошує, що через недостатню комунікацію з людьми про те, скільки вони можуть заощадити, які мають права й обов'язки у сфері управління житлом, більшість не знає очевидних речей, тому розраховує лише на державу.

Позитивним трендом є те, що українці стали більш готовими до спільних дій із сусідами щодо утеплення багатоквартирних будинків. В ОСББ-спільноті таких стало на 5% більше (25%), у будинках без ОСББ — на 4% більше (19%). Тих, хто не готовий взяти спільний кредит, стало на 12% менше (64%).

Що українці думають про комунальні тарифи

"Українці асоціюють формування тарифів з корупційними схемами, адже лише так тема тарифів роками висвітлювалася у медіа. Хоча вони платять більше, але жодних змін у наданні послуг не бачать", — коментує результати Акерманн.

Корупцію на найвищих щаблях влади при формуванні комунальних тарифів вбачають 83% громадян. Для 88% механізм формування тарифів непрозорий і незрозумілий. Лише 9% вважають, що рівень тарифів обумовлений об'єктивними причинами. За чотири роки ці цифри майже не змінилися.

На думку Бойко, варто звернути увагу на закриту роботу органів влади та порушення регламентів громадського обговорення документів, що регулюють відносини між споживачами та виконавцями ЖКП.

У фокус-групах серед причин підвищення тарифів називали монополію приватних постачальників, яких держава слабко контролює, корупцію високопосадовців та зовнішні причини — вимоги МВФ та відсутність дешевої сировини з Росії.

Ставлення до підвищення тарифів в опитаних було б кращим, якби ринок був більш конкурентним і можна було самостійно обирати компанію-постачальницю.

Крім того, люди не бачать, що підвищення тарифів допомагає модернізувати сферу ЖКГ. Ключовою проблемою у питанні тарифів є недовіра до влади.

"Гроші з тарифів йдуть в кишені окремих людей. Колись то були золоті батони і унітази, а тепер не знаю що. Як би я сприймала тарифи? Якби я мала офіційну зарплату понад 15 тис грн, ті тарифи, які є зараз, я би сприймала нормально", — говорить жінка із села Бірки Львівської області.

Скепсис щодо монетизації та фіктивні розлучення заради субсидій

Із субсидіями ситуація ще більш показова. З 2015 року систему субсидій суспільство стало сприймати більш скептично. 66% українців вважають, що надання субсидій не полегшить адаптацію до нових тарифів. Це на 5% більше, ніж чотири роки тому. Серед отримувачів субсидій скептиків побільшало на 8% (63%).

Опитані нарікають на жорсткіші критерії відбору, ніж були раніше. За їх словами, це призводить до того, що більше половини колишніх отримувачів субсидій тепер відсіяні. "Якщо в тому році давали багатьом, то в цьому році половині відмовили", — каже чоловік з Чугуєва Харківської області.

Подекуди це змушує людей приховувати доходи або навіть вдаватися до фіктивних розлучень. "Багатьом не дають. Я знаю деяких людей у Львові. Щоб отримувати субсидію, вони "розводяться", — каже чоловік з Бірок.[L]

На думку опитаних, монетизація може бути ефективною лише тоді, коли субсидіанти доклали певних зусиль для підвищення енергоефективності житла.

Водночас, якщо субсидіантам не вистачає коштів на задоволення базових фізичних потреб (купівлю продуктів харчування або ліків), то існує ризик, що монетизовану субсидію вони витратять саме на це, кажуть респонденти.

Загалом такі результати, на думку Акерманн, можуть свідчити як про неефективність системи субсидій, так і про неналежну комунікацію з населенням.

Якби влада розробила чітку стратегію соціального захисту, то ставлення до субсидій було б іншим, переконана Бойко.

"Ми пам'ятаємо, наскільки були завищені соціальні нормативи. Субсидіанти не були зацікавлені економити. Виправляти помилки тепер складно", — каже вона.

Загалом, якщо серед представників влади хтось думав, що у сфері енергоефективності, субсидій чи тарифів зроблено багато і люди це бачать, то це дослідження повинне їх освіжити. У питанні комунікації роботи — непочатий край.