Соучредитель Холдинга эмоций !FEST Андрей Худо: Мы наивно думаем, что о нас знают в мире

Андрій Худо зустрічає журналістів в офісі, розташованому на колишньому склозаводі у Львові. У сусідній кімнаті хтось грає на барабанах. "Це мій партнер Юрко (Юрко Назарук, один із співзасновників холдингу емоцій !FEST. — ЕП) божеволіє", — жартує Андрій.

На склозаводі бізнесмени розвивають креативний простір !FESTrepublic. Територія вражає. Старе приміщення заводу реконструювали. Тепер тут є пивоварня, концерт-хол, книгарня "Старого Лева", реберня, кав'ярня, гончарня. Фестивалі, вечірки та конференції, що відбуваються тут, відвідують і львів'яни, і туристи.

Усього в бізнес-портфелі холдингу емоцій !FEST понад 20 проектів.Якщо раніше основний фокус власники робили на розвитку ресторанного бізнесу, то тепер він змістився. "Емоційний холдинг" планує розвивати мережу креативних готелів у Львові, інвестувати в нерухомість і продавати хорошу каву, яку шукає хаб в Нікарагуа.

Важливим для компанії залишається освітній проект "Школа вільних і небайдужих". Бізнесмен вірить, що зможе відкривати такі школи в інших містах.

Коли у Києві відкриється реберня, де в Нікарагуа можна відпочити в українському готелі та як конкурує Львів за туристів — далі в інтерв'ю.

Про ресторани емоцій

— Коли відкриєте "Реберню" у Києві?

— Київ достатньо складний. Нам затримали більш ніж на півроку введення в експлуатацію будинку, у якому ми маємо відкрити "Реберню". Це будинок на Андріївському узвозі біля "Львівської майстерні шоколаду". У нас там буде така собі львівська амбасада. Київська "Реберня" — це перспектива ліга.

— Дуже вигідна локація. Поділ — найбільш туристичне місце Києва.

— Зажди треба вибирати найкращі місця. У Чернівцях аналогічний заклад ми відкрили у квітні. В Києві розглядаємо ще одне місце під "Реберню".

— Скільки закладів нараховує мережа холдингу емоцій !FEST?

— Понад сто. Активно працюємо за кордоном. "П'яна вишня", наприклад, пішла у Варшаві, у Кракові — вже дві, навесні буде у Вроцлаві. Це наш камбек у Польщу після невдалого запуску "Львівської майстерні шоколаду".

Поляки люблять вишнівку, "потусити". Це видно по їх туристах. Молодняк польський часто приїжджає. Вони стали більше заробляти, їм до Львова "по кайфу" приїхати і витратити гроші. Вони люблять у нас "козу поводити" (пройтися по барах. — ЕП).

— На яких умовах можна отримати франшизу для закладів вашої мережі?

— По-перше, для цього треба мати непереборне бажання займатися цим бізнесом.

Це головне. Гроші, звичайно, теж потрібні. Франшиза для "П'яної вишні" коштує 15 тис дол. Для цього закладу не потрібне велике приміщення. Таким форматом займатися простіше, ніж відкривати "Львівські пляцки". Для кав'ярні треба шукати постачальників, кухарів, офіціантів, переживати за вартість оренди...

Люди зараз, особливо молодше покоління, хочуть легкого, великого і швидкого заробітку. Вони не дуже хочуть брати на себе відповідальність.

— Яка частка ваших закладів відкрита за франшизою?

— У Львові всі заклади — це наш власний бізнес. Тут ми не працюємо за франшизою, але по Україні понад 70% закладів працюють за франшизою.

Крім того, ми практикуємо не лише продаж франшиз, а й партнерство за деякими бізнес-проектами. Тобто в деяких франшизних проектах ми інвестуємо від 51% у статутний капітал компанії. На місці маємо операційного партнера, який буде пильнувати бізнес, бо він теж поклав туди свої гроші.

Це основний принцип інвестування. Коли ти розглядаєш будь-який проект, ти маєш покласти свої гроші, чимось ризикувати, щоб воно стало тобі цінним.

Коли ми залучаємо франшизних партнерів, то робимо це на довірі. Якщо ти не довіряєш, то нема чого починати бізнес. Ми не шукаємо інвесторів. Ми шукаємо людей, які хочуть займатися цим бізнесом і тратити на це свої час і життя.

Холдинг емоцій !FEST — це мережа креативних ресторанів та проектів з оригінальними концепціями, заснована 2007 року у Львові трьома підприємцями: Андрієм Худо, Дмитром Герасімовим та Юрком Назаруком.

Серед найбільш відомих закладів — "Криївка", "Мазох-café", "Львівська копальня кави", реберня "Під Арсеналом". Мережа нараховує понад 100 закладів у 32 містах України та світу.

У Львові компанія володіє креативним простором FESTrepublic, розташованим на території колишнього склозаводу. Крім того, холдинг емоцій займається трейдингом кави, шиє одяг, виробляє пиво, інвестує в нерухомість, освітні проекти, організовує фестивалі.

— Як ви контролюєте якість їжі у своїх закладах? Після випадку з отруєнням у ресторані "Театр пива "Правда" виникають питання.

— Для нас цей випадок став дуже великим "челенджем". Ніколи у таких речах не можна зловтішатися, тому що кожен бізнес має ризики.

Звичайно, випадок з отруєнням дуже сильно по нас вдарив. Після цього ми багато чого змінювали в нашій мережі. У себе в холдингу ми створили посади санітарних інспекторів, які контролюють якість їжі. Крім того, ми придбали обладнання для мобільної лабораторії, що дозволяє самим проводити тестові перевірки.

Основна причина таких ситуацій — людський фактор, проте ми додатково посилили контроль температурних режимів при приготуванні їжі та контроль якості продуктів при надходженні до ресторанів. На жаль, в Україні не працює інститут медоглядів, бо довідку можна просто купити. Хтось може хворим прийти на роботу і не повідомити про це. Гігієна — банальний фактор, але за ним постійно треба пильнувати.

— Скільки заробляють ваші офіціанти?

— Офіціанти заробляють відсоток від продажу. Рекорд 2019 року був у "Реберні під Арсеналом" в піковий місяць. Людина заробила 40 тис грн з чайовими, але вона має працювати нон-стоп і дуже добре обслуговувати. Крім того, це питання популярності закладу і потоку людей. Пасивний офіціант може заробити і 4 тис грн.

— Ваші заклади орієнтовані на туристів. Львів'яни скаржаться, що змушені через це оминати центр. Конфліктуєте з городянами?

— Ні. Половина наших гостей — це львів'яни. Ми можемо їх ідентифікувати за картками лояльності LOKAL. Вони до нас ходять і ніякого конфлікту тут нема. Останнє відкриття в холдингу — реберня на !FESTrepublic на Підзамче, фактично для львів'ян, щоб не стояти в черзі в реберню "Під Арсеналом" в центрі.

— Чи просто оформити оренду у центрі Львова? Частина ваших закладів розташована в будинках, які є в переліку пам'яток ЮНЕСКО.

— Оформлення дозволів на роботу в будинку, який належать до культурної спадщини ЮНЕСКО, — це купа проблем. От візьми будь-який будинок і піди зроби проект. Думаю, що в Києві те саме. Ти зразу стикнешся з усіма принадами ведення бізнесу в Україні. Ми говоримо про спрощення ведення бізнесу в Україні.

Так, фірму можна зареєструвати за 24 години, але це вже must be, про це навіть ніхто говорити не має. А ти зроби дозвіл на роботу в будинку з культурної спадщини ЮНЕСКО, навіть якщо він розвалюється. Ти матимеш відносини з такою прекрасною установою як Міністерство культури. Крім того, окремо стоїть ще ДАБІ України...

— Чи виросла оренда у Львові за останні два-три роки?

— На ринку гуляють дуже агресивні ставки, є далеко за 100 дол за метр.

Якщо говорити про нашу бізнес-модель, то з кожним орендодавцем, якого я теж вважаю партнером, ми підписуємо договір оренди на десять років у гривні. У нас гривневий бізнес і ми не отримуємо дохід в доларах. Орендні ставки індексуємо щорічно на рівень інфляції. По більшості закладів у Львові ми викупили приміщення.

— "Дім легенд" закрили через закінчення терміну оренди приміщення?

— Так, власник має інші плани на приміщення. "Дім легенд" — сентиментальний проект, хороший. Я вдячний команді, що його реалізувала, але час покаже. Може, він трансформується деінде з якимось іншим цікавим продуктом. Хто знає.

Коли ми починали бізнес, то підписували орендні договори на десять років. Я думав, що це так багато, що за цей час заклад окупиш не раз. Проте ми в бізнесі 12 років, у нас закінчуються десятирічні контракти. Це означає, що за якимись договорами ти домовляєшся повторно, а з якимись партнерами прощаєшся.

— Плануєте запуск нових форматів у 2019 році?

— Звичайно, ми їх всі апробуємо у Львові. У нас дуже багато проектів. Ми купили ресторан у ратуші під ще один "солодкий" проект. Біля ратуші у нас будуть майданчики з окремим форматом, який ми думаємо запропонувати людям.

"Пошту на Друкарській" хотів би перетворити на щось цікавіше і більш прибуткове. Перезапустили "Дзиґу". У нас в холдингу 20 різних проектів в роботі.

— Які регіони у фокусі для розвитку?

— Київ — пріоритетне місто, там наші формати добре сприймають і люблять. Колишніх львів'ян у Києві багато, тому шукати партнерів для франшизи найлегше.

Інший фокус інтересів — Харків, Дніпро, Одеса. Там вища купівельна спроможність у людей і більший попит. Ми бачимо потенціал у Чернівцях, це достатньо туристичне місто. Треба об'єднувати креативні й активні класи таких міст і "промоутити" себе за кордоном. Навіть Львів має питання з "промоушном" за кордоном.

Ми наївно думаємо, що всі про нас знають. В Україні знають, але якщо поїхати в Австрію, Німеччину і далі, то з упізнанням Львова є проблеми. Нас знають як "в Україні йде війна". От такими зараз образами мислять закордонні туристи. Я тобі конкретний приклад наведу: військовий стан, який ввели 1 грудня.

— Це вплинуло на ваш бізнес?

— Так, військовий стан негативно вплинув на туристичний сезон у Львові на це Різдво. Українці мають альтернативу, вони можуть лоукостами полетіти за кордон, це плюс-мінус ті самі витрати, а туристи з-за кордону мало приїжджали.

Ми конкретно недозаробили за сезон. Це перший сигнал за останні роки. Він дав розуміння, що з такими заявами треба бути обережними, бо це має важкі наслідки.

Треба розуміти, що Львів конкурує за туристів на глобальній карті світу. Ми вже конкуруємо не тільки з Одесою і Києвом за туриста. Львів конкурує з Краковом, Прагою, з європейськими містами, які теж мають непогані пропозиції.

Українці хочуть бачити щось нове, бо у Львів вони вже поїздили, а де зовнішнє "промо" для закордонного туриста? Я не бачу активного "промо". Можна взяти Facebook, Instagram, почати там робити системну рекламу Львова. Для цього треба об'єднуватися владі, бізнесу і разом досягати високих цілей.

Про девелоперський бізнес

— Холдинг емоцій !FEST зробив революцію в ресторанному бізнесі Львова. Завдяки вам збільшився туристичний потік. Чи варто чекати революцій в інших сферах?

— Я не знаю, куди нас занесе в найближчі кілька років, але те, над чим ми зараз працюємо, це проект готелю. Спробуємо зробити креативні готелі.

— Не один?

— Почнемо з одного. У нас вже є 18 апартаментів у центрі Львова. До кінця 2019 року будемо мати у місті близько 50 апартаментів.

— Ваш батько викладав економіку в університеті ім. Івана Франка. Він долучався до розробки бізнес-стратегії компанії? Дає поради?

— Ні. Коли ми створювали компанію, то були самодостатніми хлопцями. Але, наприклад, рік тому я домовився з батьком, який має досвід в готельному бізнесі, що він стане проектним менеджером нашого готелю на вулиці Лемківській.

Це буде фактично перший готель в нашому холдингу. Якщо все буде так креативно і класно, як ми плануємо, то наш готель швидше окупиться, ніж звичайні готелі. Ми комплексно працюємо з гостями: їм є де поїсти, розважитися і відпочити.

— Тобто ви активно інвестуєте в нерухомість?

— Девелоперський бізнес у нас має різні напрями. Інвестуємо в приміщення, де розташовані наші ресторани або де є перспективні приміщення. Це портфель цікавої нерухомості, яку ми можемо здавати в оренду переважно своїм компаніям. Вони зазвичай розташовані в центрі і ми таким чином отримуємо капіталізацію.

Інший портфель — "Майстерня будинків "Квітка", який є класичним девелоперським бізнесом. Зводимо будинок і продаємо квартири. Зробили вже три проекти будинків.

— Ринок нерухомості Львова росте?

— Ринок росте. У майбутньому я б старався заробляти не так на масштабі, як на унікальності житлового проекту, який несе унікальне смислове навантаження і має перспективу бути капіталізованим у майбутньому. Ми ще зробимо клубний будинок, але не для продажу, а більше для себе. Він матиме унікальний дизайн.

Про !FESTrepublic та школу

— Кілька років тому ви придбали закинутий завод "Галичскло" і почали розвивати тут креативний простір FESTrepublic. Якою була сума угоди?

— Сам завод ми купили за суму до 1 млн дол. Питання не в тім, за скільки ми його купили, питання — скільки треба вкласти, щоб на заводі закипіло життя. Для ремонту цього простору ми намагалися триматися позначки 300-400 дол за метр.

На території працюють наш офіс, книгарня "Видавництва Старого Лева", броварня "Правда", гончарня, пекарня і концерт-хол. Ремонтуємо будівлю поблизу броварні. Там простір на тисячі метрів. Думаємо робити там музей сучасного мистецтва.

— Музей сучасного мистецтва стане як PinchukArtCentre, тільки у Львові?

— Побачимо. Маємо на заводі близько 1 тис кв м, плануємо робити там певні інсталяції.Це може перерости в масштабний проект, який буде першим в Україні. Я не митець, оцінюю такі проекти з точки зору бізнес-менеджменту. Відчуваю, що в Україні бракує сучасного мистецтва і ця сфера має розвиватися.

При музеї буде створена художня рада, яка буде відбирати картини і твори, а також спільнота інвесторів, які будуть вкладати свої гроші в музей. Якщо вони будуть виставлятися в цьому музеї, то природно, що з часом ставатимуть дорожчими.

Крім того, музей буде створювати додатковий потік людей. Це тривалий проект, окупиться він нескоро, як і "Школа вільних і небайдужих". Проте з точки зору капіталізації, напевно, він має сенс і хороші перспективи.

— Що залишилося доробити на території заводу, крім музею?

— Уже відкрилася "Реберня". Думаємо над продовженням реконструкції концерт-холу, бо проведені фестивалі показують попит на такі події. Це приміщення старе, доведеться укріпляти стіни і стелю, замінити вікна. На це потрібно близько 2 млн дол.

Ми постійно відкладали ремонт, бо завжди є якісь актуальніші проекти, але це треба колись нарешті починати. На фестивалі у 2018 році прийшло 17 тис людей.

— Розкажіть про проект "Школа вільних і небайдужих".

— Це початкова креативна школа, де вчаться 320 дітей. Перше й основне, чого варто навчитися дитині, — уміти відповісти на питання "Що означає бути людиною". Розуміти, що таке добро і зло, вміти зробити правильний вибір в житті.

У нас є нульовий, перший, другий і третій класи. Школа розташована у Львові на Клепарівській, 39. Ми орендували для неї старий офіс "Київстару", платимо комерційну оренду — понад 300 тис грн щомісяця.

— Скільки коштує навчання у такій школі?

— У нашій школі доступне навчання. Воно коштує 6 500 грн на місяць. Там не вчаться тільки діти багатих батьків. Коли ми відбираємо дітей, ми проводимо співбесіди з дітьми і батьками. Дуже важливо мати правильне середовище.

Поблизу школи є басейн і спортивний клуб. Поруч відкрили школу мистецтв, де будемо вчити дітей театрального мистецтва і музики. Ми багато вклали в обладнання їдальні і кухні, щоб привчати діток їсти здорову їжу.

— Яка рентабельність такого проекту?

— Хочу, щоб ми вийшли на 10% рентабельності. На 10% треба вийти, щоб проект став цікавим для інших людей, які скоро дійдуть до того, що треба інвестувати в освіту. Ми зможемо відкрити такі школи в різних містах України, де шукатимемо партнерів, інвесторів, а самі надаватимемо їм бізнес-методологію.

— Уже шукаєте інвесторів для запуску школи в інших містах?

— Думаю, у 2020 році будемо готові пропонувати цю бізнес-модель з прибутком. Кожен проект має бути самодостатнім. Якщо в ньому нема прибутковості, якщо він не заробляє, то рано чи пізно він закінчиться. Він просто помре. Гроші — це інструмент виміру твоєї успішності в проекті, твоєї конкурентоздатності.

Ти мусиш грішми міряти результат. Я рахую гроші, але як ми можемо запропонувати проект за франчайзингом чи бізнес-модель школи, якщо ми тут не заробляємо? На що ми людей підписуємо? Ми маємо амбітну мету: зробити сто таких шкіл в Україні, теж за франчайзингом. Ми розуміємо, що цей проект точно вплине на зміни в країні.

— Ви є партнерами "Видавництва Старого Лева". Як воно розвивається?

— У 2010 році ми інвестували туди капітал для перезапуску проекту, підсилили менеджмент і через два роки проект вибухнув. Він почав рости у 2-2,5 разу кожен рік за виручкою. Зараз темпи не такі, звичайно, бо бізнес масштабувався, але коли приріст бізнесу становить десятки відсотків на рік — це дуже пристойно.

Розвиваємо формат книгарень-кав'ярень. Ти можеш там зустріти людей, з якими поп'єш каву. Це так, як у "П'яній вишні": офлайновий "Фейсбук". Приходиш туди, знаходиш друзів, знайомишся з новими. Маєш аудиторію, з якою хотів би провести час. Це буде стимулювати продаж книжок в книгарнях "Старого Лева".

На 2019 рік ми заклали бюджет на відкриття п'яти таких кав'ярень у різних містах. Думаю, це перспективна річ. Ми завжди "вистрілювали" на перетині галузей, шукали щось унікальне. Книгарня з кав'ярнею — це, мені здається, дуже атмосферно.

Про кавовий хаб

— Ви відкрили кавовий хаб в Нікарагуа. Десантували туди своїх людей?

— Ми десантувалися навіть самі. Зустрілися з "донами" — латиноамериканськими фермерами. Почали подорож в Сальвадорі, потім поїхали у Гватемалу, Гондурас і закінчили в Нікарагуа. З фермерами важливо було не просто познайомитися, а й встановити довіру, що є ключовим у бізнесі.

— Довіру встановлювали "п'яною вишнею"?

— Нашими історіями та репутацією. Зараз же все можна легко в інтернеті "загуглити" і подивитися, хто є хто. Справді, ти маєш рацію — ми дарували їм по пляшці "П'яної вишні" і шоколад з львівської майстерні. Знаєте, що вони нам подарували?

Вони нам подарували кавовий лікер "Тимошенко", але це не та Тимошенко, про яку ти подумала. Це генерал радянської армії Тимошенко, якого вони дуже поважають.

Чому так важливо було встановити довіру з виробниками кави? Ми спочатку мали надіслати їм грошовий аванс для перших поставок, потім вони відправляли партії товару і лише після їх отримання ми надсилали іншу частину грошей.

Зараз у нас працює повноцінний кавовий хаб з лабораторією в Нікарагуа. Наші спеціалісти контрактують нам каву, відкрили там навіть власну кав'ярню La Tostaderia і готель Estrela. Будеш в Нікарагуа — запрошую.

— Тобто ви постачаєте каву? Конкуруєте з Cargill?

— Ні, міжнародним компаніям ми не конкуренти. Ми пішли в преміальну нішу, де ринок не такий великий. Торгуємо кавою класу speciality. Компанія-лідер у сегменті має оборот близько 100 млн дол. Відчуваємо, що цей сегмент буде рости.

Люди в Україні хочуть пити добру каву. Speciality — добра річ. "Присівши" на неї, не хочеш іти вниз, а в собівартості різниця не така критична, близько 1 грн на філіжанку.

— Де реалізуєте імпортовану каву?

— Більшість наших клієнтів в Україні, але вже продали два контейнери в Німеччину і Польщу. У Львові маємо власний кавовий хаб з імпортованими зразками, клієнти можуть приїхати на капінг (дегустація кави. — ЕП) і підібрати сорт для себе.

Кава speciality в Латинській Америці збирається вручну, сушиться на спеціальних ліжках, потім зелене кавове зерно потрапляє клієнтам у світі та в Україні.

Цей бізнес робиться на обороті, але ми не конкуруємо з масовими компаніями.

З фермерами в Латинській Америці працює наш партнер Дмитро Слукін.

Він аналізує урожай в різних регіонах і відбирає найкращі партії.

Зараз складна ситуація у світовому кавовому бізнесі — ціна на біржі впала нижче 1 дол, і деякі фермери в Латинській Америці робили акції з вирізання кавових дерев.

Думаю, в майбутньому ситуація зміниться, і пружина вистрілить в іншу сторону.

Всі фото Наталки Дяченко