Без труб и дыма. Смогут ли Львов и Житомир полностью стать "зелеными" к 2050

За підсумками Глобального кліматичного саміту у Сан-Франциско про перехід на 100% енергії з відновлюваних джерел до 2050 року оголосили лідери понад 100 великих міст і регіонів, включаючи Лос-Анджелес, Токіо і Мехіко-Сіті.

Штат Каліфорнія постав собі ще більш амбітну ціль: здійснити енергетичний перехід до 2045 року. Про це губернатор Каліфорнії Джері Браун заявив напередодні саміту. Мету досягти 100% ВДЕ також поставили собі чотири українських міста: Львів, Житомир, Чортків та Кам'янець-Подільський.

Що дає це українським містам і чого це потребуватиме на практиці?

Глобальна перспектива

Міста відповідальні за 80% світового ВВП та більшу частину кінцевого споживання енергії, яке все ще задовольняється завдяки викопним видам палива.

За оцінками міжнародної консалтингової компанії MсKinsey, до 2030 року загальний обсяг інвестицій у міську інфраструктуру, включаючи будівлі, інженерні мережі і транспорт, становитиме 53 трлн дол.

Це удвічі більше, ніж очікуваний обсяг інвестицій в сектор виробництва та постачання енергоносіїв, який, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, може становити 25,2 трлн дол. Очевидно, що майбутнє світової економіки в цілому та енергетичної галузі зокрема визначатимуть саме міста.

Життєдіяльністю міст спричинена більша частина викидів парникових газів, тому від них також залежить дещо більше, ніж економіка: стан атмосфери, темпи та масштаби змін клімату, рівень підняття світового океану, темпи втрат біологічного різноманіття та доступність прісної води на планеті.

Зміна клімату загрожує посиленням хвиль спеки, збільшенням частоти та інтенсивності ураганів і повеней. У результаті понад 200 млн людей з найбільш уразливих регіонів можуть стати кліматичними біженцями і створити такий міграційний тиск, який менш постраждалим містам буде важко витримати.

Щоб попередити або мінімізувати значну частину цих ризиків, все більше міст беруть курс на повну декарбонізацію та підтримують мету з утримання глобального потепління на рівні 1,5 градуса. Цей рух набирає нових обертів після Глобального кліматичного саміту та заяв лідерів провідних міст світу.

Міста мають і суто економічні мотиви для пост-вуглецевої перебудови. За прогнозами Програми розвитку ООН (UNDP), світова економіка до 2050 року зросте на 10%, якщо будуть вжиті амбітні заходи щодо зменшення викидів парникових газів відповідно до цілей Паризької угоди.

Ключовими інструментами для досягнення цієї мети є відновлювана енергетика та підвищення енергоефективності. За оцінкою IRENA, вони здатні забезпечити 90% скорочення викидів парникових газів у секторах, пов'язаних з енергопостачанням, включаючи транспорт, промисловість, містобудування та комунальну сферу.

Брак перспектив чи брак планування?

Понад 70% населення України живе в містах. Через брак зайнятості в регіонах урбанізаційні процеси тривають. Все більше населення зосереджується в містах, де ключова інфраструктура була побудована в середині минулого століття.

Розвиток українських міст в останні 25 років був хаотичним, в буремних політичних умовах більшість міських голів не переймалася стратегічними планами. Зараз стає очевидним, що для українських міст потрібні довготермінові плани розвитку з урахуванням усіх аспектів — економічних, енергетичних, екологічних, соціальних.

У столиці та в інших великих містах зростають багатоповерхові новобудови та масиви. Нові квартали часто віддалені від центрів зайнятості, а забудова не супроводжується розширенням ліній громадського транспорту та плануванням транспортних потоків. Через це затори на дорогах стали звичним явищем.

Разом з низькими стандартами якості пального та відсутністю належного контролю за станом транспортних засобів це призводить до того, що забруднення повітря в українських містах зростає разом з кількістю приватних авто.

Крім чистого повітря, містам бракує шкіл, лікарень, дитсадків. Генплани часто перекроюють для зручності забудовників, зелені насадження знищують без їх відновлення, що посилює дію хвиль спеки. Хаотична забудова робить нові райони схожими на гетто, а їх мешканців — більш уразливими до наслідків змін клімату.

У багатьох українських містах складно підключитися до мереж, а надійність енергопостачання украй низька. Споживче навантаження на електричні мережі зростає, а темпи їх модернізації та оновлення не встигають за зростанням попиту. У результаті перевантажень частішають аварійні відключення.

Ця проблема загострюється у найхолодніші та найбільш спекотні періоди. Влітку — через масове застосування кондиціонерів, взимку — через вмикання обігрівачів та бойлерів. Коли електромережі перевантажені, а доступ для нових споживачів обмежений, складно вести бізнес та інвестувати в економіку міста.

З теплопостачанням ситуація ще гірша. З кожним роком технічний стан систем центрального опалення погіршується, якість послуг знижується, а борги зростають. Вони вже перевищують 1 млрд дол. Все більше споживачів відключаються від централізованих систем опалення та встановлюють індивідуальні котли.

Старий житловий фонд та більшість соціальних закладів не проходили термічної модернізації і мають високі втрати тепла, а нова забудова часто не відповідає стандартам з енергоефективності. Частка вартості енергоносіїв у міських та сімейних бюджетах зростає, а ефективність їх використання залишається низькою.

Це не збіг обставин, а симптоми системної проблеми: містам бракує довготермінових планів економічного, інфраструктурного та енергетичного розвитку, а управлінцям — бачення майбутнього своїх міст. Це може зашкодити заходам з пристосування до змін клімату, які почали міста у розвинених країнах.

Бідність як стимул

При будь-яких змінах в енергетиці доводиться звертати увагу на соціальні проблеми українського населення. В українських містах вони доволі гострі, а кожне підвищення тарифу на енергоносії спричиняє незадоволення населення.

Саме тому можливості міських голів і керівників регіонів реформувати енергетичну сферу у своїх містах здебільшого обмежені політичною кон'юнктурою.

Вважається, що бідність населення є перешкодою для переходу на ВДЕ. Водночас, міські енергосистеми перебувають здебільшого у вкрай зношеному стані і потребують значних інвестицій хоча б для підтримки їх функціонування. Це означає, що інвестиції в них можуть створити додаткові робочі місця.

Перехід на відновлювані джерела енергії та збільшення ефективності використання енергії потребуватиме більше таких робочих місць, створить можливості для тисяч бізнесів та скоротить витрати незаможних на енергію.

Перехід на ВДЕ — це не лише питання тарифів, але й можливість покращити рівень життя мешканців міст. Масова термомодернізація може створити в містах мільйони робочих місць і різко скоротити викиди парникових газів.

Перший крок із тисячі

Українські міста вже зробили перші кроки до переходу на відновлювані джерела енергії. Житомир, Львів та Чортків недавно заявили, що планують до 2050 року повністю перейти на ВДЕ. Однак поки красиві заяви почнуть втілюватися, потрібно провести велику роботу, і ця робота не закінчується на місцевому рівні.

Багато населених пунктів почали знижувати викиди CO2. Із 173 українських міст, що долучилися до європейської Угоди мерів, 85 уже розробили або розробляють плани сталого енергетичного розвитку. Ці документи містять конкретні заходи, які міста зобов'язуються здійснювати для підвищення енергетичної ефективності.[L]

Крім того, вони дозволяють отримати доступ до європейського фінансування від Угоди мерів, яким скористалися десятки українських міст.

Однак потрібні зусилля і на національному рівні.

Там затверджуються документи, що визначають розвиток міст та обсяги споживання енергії.

Йдеться і про державні будівельні норми, документи, що регламентують роботу транспорту у містах.

Однак набагато більшим викликом для міст на шляху до використання 100% ВДЕ є те, що вони є частиною загальнонаціональних мереж — електричних та газових.

Проекти, подібні до нової комунальної сонячної електростанції у Житомирі, за своєю потужністю не можуть забезпечити потребу міст в енергії.

Міста залежні від загальнонаціонального енергетичного "міксу" та від загальнонаціонального регулювання енергетичної сфери. Звісно, якщо країна отримує електроенергію з вугільних ТЕЦ та атомних електростанцій, то велике місто не може повністю перейти на відновлювані джерела енергії.

Частковим виходом з цієї ситуації могла б стати сертифікатна система, що дозволяє споживачам купувати електроенергію в постачальників з максимальною кількістю контактів на закупівлю електроенергії з ВДЕ. Однак місто не є одним споживачем, а обмежувати жителів в їх економічній активності не вийде.

Таким чином, для повного переходу на ВДЕ міста повинні скорочувати втрати енергії, впроваджувати відновлювані джерела на місцях та лобіювати зміни на національному рівні. Енергетичний перехід окремих міст, приєднаних до Об'єднаної енергетичної системи України, можливий лише разом з усією країною.