Они не возвращают долги. Кто задолжал Украине 56 миллиардов гривень

Галина Калачова — 18 мая 2018, 10:45

ЭП выяснила, какую сумму долгов "мертвых" предприятий повесило на себя государство через механизм государственных гарантий. Есть ли шансы на их возвращение? (укр)

"Держава готова підставити плече бізнесу" Подібні твердження часто лунають з вуст чиновників та державних управлінців, як місцевих, так і рівня прем’єра, президента.

Часто це не просто слова.

Докази — десятки мільярдів гривень державних гарантій, які уряд надає підприємствам, і не тільки державним. Механізм державної гарантії дуже простий: якщо підприємство з якихось причин не може повернути кредитору кошти, за нього це робить держава.

На останньому засіданні 16 травня Кабінет міністрів надав шістьом державним шахтам гарантій більше ніж на мільярд гривень: шахта ім. Сургая — 138,8 млн грн, ДП "Первомайськвугілля" — 276,2 млн грн, ДП „Львіввугілля" — 228,1 млн грн, ДП „Торецьквугілля" — 133,3 млн грн, ДП „Селидіввугілля" — 278,1 млн грн.

На перший погляд ці суми невеликі, а мета зрозуміла — модернізація підприємств. Однак практика минулих років свідчить, що державні гарантії були одним з найпопулярніших способів взяти кредит, а потім "повісити" його повернення на державу.

Результат вражаючий — понад 56 млрд грн простроченого богу перед державою. Або близько 1100 грн — на кожного українця.

ЕП проаналізувала дані Держказначейства і Мінфіну, і з’ясувала, за кого з позичальників заплатила держава, і чи є має бюджет шанс на компенсацію цих втрат.

Як це було

Державні гарантії — це один з видів державної допомоги. Найчастіше вони видаються під кредити від іноземних кредиторів.

Для кредитора державні гарантії — це індикатор надійності позичальника, запорука того, що за будь-яких обставин гроші повернуть.

У різні роки сума наданих державою гарантій обмежувалась певною стелею. Так, у 2010 дозволялось видати держгарантій на 45 млрд грн, у 2014 — на 25 млрд грн, цього року — на 24 млрд грн.

Останні два роки і в майбутньому планується, що щорічний ліміт державних гарантій не повинен перевищувати 3% доходів загального фонду державного бюджету.

Причин для таких обмежень кілька. По-перше, неповна вибірка. Далеко не завжди підприємства "вибирають" усю суму гарантій.

По-друге, ризики неповернення. У 90-х влада влаштовувала аукціони небаченої щедрості і роздавала державні гарантії компаніям, які потім не гасили свої борги.

"Через неспроможність підприємств виконувати своїх зобов’язання за іноземними експортними кредитами, залученими державою або під державні гарантії, у 1990-2000 роках понад 90% платежів на користь іноземних кредиторів здійснювались за рахунок коштів державного бюджету", — зазначили ЕП у прес-службі Міністерства фінансів.

За відкритими даними державної казначейської служби, сума простроченої заборгованості за залученими під державні гарантії кредити та кредити, залучені державою, перевищує 56 млрд грн. Це борги 191 підприємства. Шанси на їх повернення — мінімальні.

Чому виникали борги

Борги накопичувалися поступово і виникали з різних причин.

По-перше, через різницю планування та реалій. Частина рішень приймалась на основі застарілих програм розвитку, схвалених ще за часів СРСР.

Тоді з цими компаніями все було добре. За "плановими" документами, вони були фінансово стабільними. Проте, плани реалізації кредитних проектів не передбачали зміни економічних умов, приватизації, скорочення прибутковості від експорту та гіперінфляції.

По-друге, у деяких випадках державні гарантії видавались з порушенням процедур, без належної експертизи проектів та їх розгляду.

По-третє, зазвичай іноземні кредити під державні гарантії залучались для фінансування закупівлі обладнання. Підприємства мали їх повертати за рахунок власних коштів.

В умовах значної інфляції, фіксованого курсу гривні, непрогнозованого зростання відсоткових ставок за банківськими кредитами, підприємства-позичальники втратили обігові кошти і, відповідно, можливості повертати борги.

По-четверте, за даними Мінфіну, 16% суми заборгованості перед державним бюджетом припадає на кредити, які були надані так званим "агентам" (корпорація "Украгропромбіржа", концерн "Украгротехсервіс", Украгробіржа), які відмовились від зобов’язань погашати і обслуговувати надані їм кредити.

По-п’яте, існують випадки, коли при реорганізації підприємства-боржника просто не передбачалось правонаступництво зобов’язань за кредитом. Це випадки з Головхлібопродуктом і Головкомбікормом, які вже ліквідовані.

По-шосте, корупційна мотивація — державні гарантії отримували компанії або проекти близьких до влади осіб. В результаті проекти не виконувались, а кошти зникали в невідомому напрямку.

Так, у 2010 році пріоритетне право на держгарантії отримав Держінвестпроект та його перший керівник Владислав Каськів, який сьогодні разом зі своїми колегами фігурує в справах Генпрокуратури та НАБУ.

Один із найскандальніших проектів періоду Каськіва - "Повітряний Експрес". У 2011 році ДП "Дирекція з будівництва та управління національного проекту "Повітряний експрес" залучила у Ексімбанком КНР кредитів на суму 382,3 млн. дол. І не повернула їх.

Тоді реалізація проекту припинилась через відсутність остаточної схеми та його неокупність. Українською та Китайською сторонами в ході двосторонніх переговорів було підтверджено доцільність припинення реалізації проекту. На початку 2018 року уряд відновив свої плани побудувати залізничне сполучення між Києвом та аеропортом "Бориспіль".

Міністерство фінансів надало ЕП інформацію про ТОП-10 боржників, які не виконали свої зобов’язання за отриманими під держгарантії кредитами.

Шанси на повернення

Перспектива повернення цих боргів - дуже сумнівна. Із цих 56 мільярдів боргів - 8 млрд грн — це борги уже ліквідованих компаній. Що стосується решти боржників, то процедури банкрутства, судові процеси та довготривала санація — звична справа дня них.

Можливи варіант — визнати ці борги безнадійними та списати. Він передбачає цілий комплекс довготривалих бюрократичних процедур.

Шанси на повернення існують у випадку приватизації та виконання новим власником зобов’язань проблемного боржника перед державою. Але цей ідеальний варіант малоймовірний, адже боргове навантаження — один з перших пунктів, який опиняється у фокусі інвестора при виборі активу для покупки.