"Путин в белом" и "обиженные турки". Экс-посол о промахе Украины с "Турецким потоком"
Бывший посол Украины в Турции Сергей Корсунский рассказал, может ли "Турецкий поток" повторить судьбу "Южного потока", и как Россия будет осуществлять энергетическую экспансию после завершения строительства первой ветки газопровода. (Укр.)
З середини 2000-х років, відколи "Газпром" почав різко збільшувати ціну на газ для України та решти країн-сусідів, Росія також активно лобіює створення альтернативних газопроводів, які б витіснили Україну з транзитного ринку.
За задумом Кремля, газ повинен іти до Європи двома маршрутами.
Перший — газопровід "Північний потік". Ним газ надходить до Німеччини по дну Балтійського моря. Його перша гілка введена в експлуатацію у 2012 році.
Другий — газопровід "Південний потік". По ньому газ повинен іти в Болгарію, а звідти — через Балкани у Центральну Європу.
Однак після початку російської агресії у Криму і на Донбасі Європейська комісія зробила жорсткішими вимоги щодо "Південного потоку".
ЄС поставив вимогу: газопровід може бути збудований за умови застосування норм Третього енергетичного пакета. Для Росії це втрачало будь-який сенс, адже вона і не думала втрачати статус монопольного власника труби. Путін закрив проект, залишивши своїх "партнерів" ні з чим.
У Кремлі знайшли інший варіант. У 2014 році Путін запропонував турецькому президентові Реджепу Таїпу Ердогану побудувати "Турецький потік" — прямий газопровід між Росією і Туреччиною сумарною потужністю 63 млрд куб м.
Це дозволило б виключити Україну, Болгарію і Румунію з транзиту газу між Росією та Туреччиною. Більше того, левова частка газу повинна була надходити у Європу. По суті, це другий "Південний потік".
Попри нетривалу "холодну війну" двох президентів після інциденту із збитим турецькими винищувачами російським Су-24 наприкінці 2015 року, "Турецький потік" швидко реанімували.
У травні 2017 року Росія почала спорудження газопроводу і, за даними компанії "Газпром експорт", швейцарська Allseas Group S.A., яка будує газопровід у водах Чорного моря, майже завершила роботи.
ЕП запитала надзвичайного і повноважного посла України у Турецькій республіці у 2008-2016 роках, а нині директора Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка Сергія Корсунського, чи може "Турецький потік" повторити долю "Південного потоку", і як Росія здійснюватиме енергетичну експансію після завершення будівництва першої гілки газопроводу.
— В одному з інтерв'ю у 2015 році ви казали, що "Турецький потік" знято з порядку денного. Це було після інциденту з російським літаком. Що змінилося з того часу? Чому "Турецький потік" повернувся?
— В першу чергу, ключова зміна відбулася у відносинах між Туреччиною і Росією. Вони не тільки поновили найтіснішу співпрацю, а й рушили уперед.
Для Росії даний проект принципово важливий. Вона завжди мріяла мати сильну присутність у Туреччині, щоб, зокрема, контролювати Босфор. Той, хто контролює Босфор, контролює Чорне море.
Коли була ідея збудувати "Південний потік", я друкував статті у турецькій пресі і зустрічався з представниками уряду та бізнесу, щоб пояснити згубність цієї ідеї. Але замість нього Путін запропонував "Турецький потік". Для турків це була несподіванка.
— Чому Путін запропонував Туреччині постачати газ напряму?
— Туреччина понад 50 років намагається вступити в ЄС. Анкара підписала угоду про асоціацію з ЄС ще у 1953 році, а з 2005 року ЄС і Туреччина ведуть переговори про членство. При цьому досі заблоковані десятки переговорних глав через позицію Кіпру.
Як кажуть турки, деякі країни давно стали членами ЄС, хоча коли Туреччина укладала угоду про асоціацію, тих країн ще не було. Вони дуже ображені. Вони хотіли безвізовий режим — і не отримали, тому відносини між Євросоюзом і Туреччиною зараз дуже напружені.
І тут на арену виходить Путін, як завжди, "у білому" і пропонує Туреччині стати транзитною країною. Він запропонував не дві гілки, як зараз, а чотири на 64 млрд куб м. З цих чотирьох гілок одна мала бути винятково для Туреччини, а три повинні були стати транзитними в Європу.
Ми намагалися пояснити безглуздість будівництва чотирьох гілок. Першу гілку, яку вони будують для Туреччини, ще можна якось виправдати. Росіяни кажуть туркам: не буде трьох транзитних країн — ми напряму будемо продавати газ. Коли ж ідеться про постачання газу в Європу, одразу виникає питання. Припустимо, труба дійде до кордону з Грецією, а далі що?
Там нема необхідної інфраструктури. Якщо газ видобули, його потрібно або використати, або закачати у сховища. Сховищ у Туреччини нема, а щоб їх побудувати, потрібні мільярди доларів.
— Скільки коштуватиме такий проект?
— Росія одразу почала відповідні переговори з ЄС. У Брюсселі заявили, що не мають планів будувати транзитну інфраструктуру в Греції. За їхніми підрахунками, на це потрібно близько 19 млрд дол.
Згодом росіяни відкинули ідею про чотири гілки і запропонували побудувати лише дві. Турки сказали, що принаймні одна буде. Однак просто так нічого не буває, турки блискуче ведуть переговори і вміють торгуватися. Вони сказали: нам потрібна 10-відсоткова знижка на газ. Росіяни їм пообіцяли, але слова не дотримали.
— Що ж вони зробили натомість?
— Місцева турецька компанія, яка займається дистрибуцією газу в Стамбулі та околицях, належала компанії "Газпром Німеччина", яка володіла 83% акцій. Решта 17% перебували у власності турецької компанії. Так от, німецький підрозділ "Газпрому" продав всі 83% турецькій компанії.
Це дуже вигідний бізнес. Ви маєте 20 млн споживачів, які стабільно платять за газ. Весь газ, який буде йти через першу гілку "Турецького потоку", а зараз проходить транзитом через Україну — 16 млрд куб м, згорає у промисловій зоні навколо Стамбула і в самому Стамбулі. Це гігантський конгломерат.
Тим більше, у Туреччині не платити не можна. Лічильники стоять у кожній квартирі. Це така велика коробка, у яку вставляється картка. Рахунок потрібно поповнити, потім вставити карту в лічильник і відповідно до ціни, яка діє на той момент, людина отримує відповідну кількість кубометрів газу.
Якщо гроші закінчилися, лічильник автоматично вимикається. Щоб його поновити, потрібно заплатити штраф. Через це у людей завжди позитивний баланс на картці. Заплатити — це святе, тому що в Туреччини взагалі нема своїх ресурсів — вони все купують.
Нема ні нафти, ні газу. Є лише низькоенергетичне вугілля. З електрикою там дуже напружено. "Віялові" відключення — нормальний стан речей і влітку, і взимку. Майже всю електроенергію вони виробляють з газу. Тому вони будують АЕС "Аккую" поблизу Анталії.
— Чому "Газпром Німеччина" продав такий вигідний бізнес?
— Треба було зацікавити турків у будівництві гілки, якою газ піде напряму з РФ у Туреччину. Росіяни кажуть туркам: ви нічого не втрачаєте, тариф залишається таким самим. Потім, коли вже збудована перша гілка, другу будувати простіше.
— Яка позиція Туреччини щодо другої гілки?
— Туреччина вважає, що це проблема Росії. Вони відмовилися брати на себе другу гілку "Турецького потоку". Хочете будувати в Грецію — будуйте. Нас це не цікавить. Ми на це витрачати гроші не будемо. Така позиція Туреччини. Турки сказали: одна гілка нас цікавить, ми будемо купувати газ без трьох транзитних країн, але ми будемо самі займатися дистрибуцією. "Газпром" на це пішов.
— У будь-якому випадку "Турецький потік" — це збитки для України. Чи можливо ще щось зробити?
— На думку експертів, нічого вже зробити неможливо. Турки чесно сказали, що одну гілку побудують. Друга їх не цікавить.
— Навряд чи Кремль відмовиться від експорту газу через Туреччину.
— У "Газпрому" є інша ідея. Він так просто не зупиняється. Вони хочуть збудувати другу гілку, яка буде заходити у Грецію, але не будувати там інфраструктуру, а підключити її до Трансадріатичного газопроводу — ТАП. Зараз росіяни роблять все, щоб їхня друга гілка ввійшла у ТАП.
Запланована потужність ТАП мала — лише 10 млрд куб м на рік. Росіяни хочуть збільшити його потужність удвічі, щоб спрямувати туди ще свої 16 млрд куб м.
ЄС вже погодив Південний транспортний коридор — проект ТАНАП-ТАП — і погодився на отримання азербайджанського газу. Тепер виходить, що значна кількість газу може бути не з Азербайджану.
Тому росіяни зараз намагаються блокувати ТАП і йдуть традиційним шляхом: створюють проблему і пропонують її вирішити.
— Про що саме йдеться?
— Для будівництва газопроводу потрібно купити землю. Місцева влада одного села в Греції, через який проходить газопровід, не дає права на землю, тому що там ростуть оливкові дерева. Консорціум ТАП запропонував селу посадити вдвічі більше олив і пересадити дерева. Село не погодилося.
Не треба мати вищу освіту, щоб зрозуміти, хто придумав цю історію. Між іншим, Греція — одна з двох країн у світі, жителі якої, за даними авторитетних опитувань, мають позитивне ставлення до Росії. Друга країна — В'єтнам. Тож у цьому нема нічого дивного.
Хочу ще звернули увагу на маршрут "Турецького потоку": він починається біля Анапи. Замість того, щоб перекинути газ у Крим, який Путін вважає "російським", і де є в цьому потреба, а вже звідти будувати газопровід за коротким маршрутом, його будують зигзагом. Відповідь проста: він обходить Крим.
Швейцарська компанія Allseas, яка будує газопровід, не може зайти в територіальні води Криму. Це доказ того, що навіть вони розуміють: Крим — це Україна, він захоплений незаконно.
— Чому тоді вся увага в Україні та у світі зосереджена навколо "Північного потоку", а про "Турецький потік" забули?
— З "Турецьким потоком" ми нічого зробити не можемо. Він іде через територіальні води Росії і Туреччини. Остання не є членом ЄС. Ми можемо вплинути тільки в рамках наших двосторонніх відносин з турками. Ми їм про це постійно кажемо, а вони нам постійно відповідають, що одна гілка буде збудована.
— Чи можемо ми їм запропонувати щось натомість?
— Свого часу відповідні пропозиції вносилися. Коли тільки починався ТАНАП, я пропонував увійти в цей консорціум, наприклад, інвестувати трубами. Якби ми увійшли у ТАНАП з турками і були частиною цього проекту, потім можна було б зробити наступний крок: запропонувати туркам зберігати газ у наших сховищах або отримувати газ з ТАНАП реверсом.
Турецькі делегації кілька разів їздили в Україну, були на наших сховищах, дивилися, як це функціонує. На жаль, не домовилися. Якби ми з ними тоді, у 2012-2013 роках, стали партнерами, можливо, зараз ситуація була б іншою. Ми формально взяли участь у тендері щодо труб і програли. Ми також не змогли знайти спільної мови у питанні використання сховищ.
До того ж, Туреччина купує в Росії 27 млрд куб м газу — понад 50% блакитного палива, яке споживає. Росія — головний постачальник нафтопродуктів. До Туреччини щороку приїжджає 4 млн російських туристів. Турецькі компанії виконують гігантський обсяг будівельних робіт у РФ. Росія також є важливим ринком для турецької сільськогосподарської продукції. Тобто, Росія для Туреччини — важливий торговельний партнер.[L]
На жаль, ми все ще не змогли домовитися про зону вільної торгівлі. Ці переговори досі тривають і прогрес дуже повільний. Я не кажу, що це чиясь провина, але є факт: ми поки що не домовилися.
З "Північним потоком" ситуація інша. Його можна зупинити, бо Європа не давала згоди. Він явно безглуздий, тому що перша гілка не працює на 100%, а друга не потрібна нікому, крім Німеччини. Я вважаю, що можна було спробувати ставити питання про обидва проекти — і про "Північний потік-2", і про "Турецький потік" у пакеті, але є real politik.
— Як тоді вдалося зупинити "Південний потік"?
— З "Південним потоком" можна було боротися, бо у нас був партнер — ЄС. У цьому проекті брали участь п'ять країн, було підписано п'ять міждержавних угод і п'ять комерційних. Він був значно складнішою системою, ніж "Турецький потік".
Ми його зупинили, тому що ЄС був на нашому боці.
Євросоюз вимагав застосувати щодо нього Третій енергетичний пакет, бо він виходив на територію ЄС у Болгарії. Це не влаштовувало "Газпром". З втратою монополії проект втрачав сенс для Москви, тому цей проект був зупинений.
Коли Путін ухвалював це рішення, він навіть не радився з партнерами. Він приїхав в Анкару і сказав: ми його зупиняємо. Всі були шоковані. Країни, які інвестували в це, ніхто не спитав. Не варто було дивуватися — це притаманно для Росії.
— Яка ситуація з ТАНАП? Коли Європа отримає азербайджанський газ?
— Він жваво будується. Його добудували вже майже до турецько-грецького кордону.
Питання ТАНАП в іншому — в ресурсі. Треба синхронізувати будівництво з інвестиціями у видобуток. Щоб отримати 16 млрд куб м газу, слід інвестувати 16 млрд дол.
Якщо компанія інвестувала у видобуток і почала його видобувати, газ потрібно продати. Видобути газ і не продати — поганий бізнес. Щоб інвестувати, потрібно точно знати графік будівництва газопроводу і бути впевненим у наявності споживачів. Саме так сконструйований ТАНАП.
Спочатку створена компанія і підписані контракти на закупівлю. Задовго до завершення будівництва весь газ уже проданий. Зараз відбувається синхронізація будівництва з видобутком. Щойно настане "день ікс", приблизно через рік, газ з Шах-Деніза через ТАНАП дійде до кордону з Грецією.
КАРТА 3
— Чи впливає LNG на турецький ринок газу? Чи можуть виробники скрапленого газу, в тому числі США, конкурувати з російським газом?
— У Туреччині є два термінали: один на південь від Босфору потужністю 2,5 млрд куб м на рік, другий — біля Ізміра потужністю 3-4 млрд куб м на рік. Разом потужності з приймання скрапленого газу становлять близько 7 млрд куб м. Термінал біля Стамбула працює на повну потужність, ізмірський — ще ні.
Взагалі Туреччина отримує газ з шести джерел. З Росії, Азербайджану та Ірану — по трубопроводах. Катар, Алжир та Нігерія постачають скраплений газ.
Туреччина прийняла один танкер LNG-газу із США як демонстрацію, що це можливо. Проте вона не уклала контракт.
— Трамп часто говорить про перетворення США на глобального експортера енергетичних ресурсів, в тому числі скрапленого газу. Чи будуть США посилювати свою присутність на ринку ЄС і Туреччини?
— Не думаю, що для американців турки є пріоритетом. Стратегія США — це Азія, а не Європа. Тому в Європу відправили лише три танкери — по одному в Туреччину, Польщу і Литву. Крім того, у США експорт регулюється ліцензіями. Вони не можуть продавати газ будь-кому, а лише тим країнам, які мають відповідний торговельний режим.
— Чи планує Туреччина будувати додаткові термінали?
— Не думаю. Якщо санкційний режим дозволить, то для них пріоритет — Іран. Приватні компанії Туреччини хочуть інвестувати у видобуток іранського газу і збільшити його постачання. Крім того, поряд братні Азербайджан, Туркменістан.
Вони купують на рік 10 млрд куб м іранського газу. У чому проблема Ірану? Весь газ в Ірані — на півдні. На півночі поблизу Туркменістану — пустеля, там дуже холодно. Газопроводи йдуть з півдня на північ і один газопровід заходить у Туреччину.
У цей же час Іран купує газ в Туркменістані, щоб опалювати свої північні території. Теоретично Туркменістан теж міг би продавати газ у Туреччину через Іран, але чомусь цей проект не рухається з місця.
Проблема в тому, що іранський газ дуже дорогий. Якщо у Росії Туреччина купувала газ по 410 дол, то в Ірану — по 510 дол. Свого часу Анкара подала на Тегеран в суд позов щодо завищеної ціни і виграла 900 млн дол компенсації.
Сьогодні РФ, Іран і Туреччина увійшли у тісний союз щодо Сирії, і питання енергетики теж присутнє. Росія також хоче інвестувати в Іран. Це вигідно Ірану. "Блакитна мрія" Ірану, щоб ТАНАП почав працювати, щоб можна було збільшити його потужність з 16 млрд куб м до 30 млрд куб м і додати туди 15-16 млрд куб м іранського газу. Аби це сталося, потрібно інвестувати в родовище на півдні Ірану і побудувати додаткову інфраструктуру.
За часів Обами це була майже реальність, а тепер Трамп говорить про повернення санкцій. Американські компанії були готові зайти в Іран, але зараз вони зупинили свої проекти. Це велика геополітика, але ні Росія, ні Туреччина не будуть на це зважати.
— Чому це вигідно для Туреччини?
— Через її територію піде не 16 млрд куб м транзиту, а 30 млрд куб м, що значно краще. Однак є нюанс: Іран хоче продавати газ у Європу напряму. Туреччина для Ірану — лише транзитна країна, а турки з цим не погоджуються. Вони хочуть купувати газ на кордоні і продавати самостійно.
Іран не погоджується на це. Турки розуміють, що Іран може продати газ лише їм, тому ціна буде відповідна. А Іран, щоб послабити санкції і бути політично міцнішим, хоче продавати напряму. Це питання, яке вони не можуть вирішити.
В основі концепції Туреччини — перетворитися на потужну газову транзитну країну. Вони хочуть отримувати газ із Азербайджану, Північного Курдистану, Ірану, Ізраїлю, Єгипту і якби не війна — із Сирії. Якби вони могли пустити весь цей газ через свою територію, Туреччина стала би міжнародним газовим хабом.
— У такому разі Туреччина сконцентрує всі альтернативні маршрути постачання газу в Європу.
Туреччина — це потенційний енергетичний хаб для всього регіону. Для Європи є два великі транзитні маршрути: Україна і Туреччина, причому вони незалежні. З точки зору транзиту, Туреччина бере на себе Іран та Азербайджан, потенційно — Туркменістан, Україна — російський газ. Якби все було нормально, то з точки зору геополітики Європа отримує альтернативу.
На ринок Центральної Європи виходили б два великі джерела газу, а це дозволяє регулювати ціну. Це також добре з точки зору США, тому що країни Кавказу і Центральної Азії відкривалися б для нормального бізнесу з Європою.
Однак Росія стала агресивною та неконтрольованою, Іран все ще розглядається як ворог для США, Туркменістан не спромігся домовитися ні з ким, крім Китаю, тож залишився Азербайджан, тому — ТАНАП і Туреччина.
— Ви ще згадали про атомну станцію, яку почали будувати місяць тому поблизу Анталії. Хто її будує? Де Туреччина буде купувати паливо? Чи не стане це черговою російською енергетичною пасткою?
— Коли питаєш у них, де візьмете паливо, що будете робити з відпрацьованим паливом, що будете робити у випадку аварії, чи є у вас фахівці, спроможні реагувати на землетрус чи витік радіації, вони на це відповіді не мають.
Вони вчать своїх фахівців у Росії, але росіяни цікаво зробили: вони вчать лише бакалаврів, а це неправильно. Фактично це означає, що операторами станції будуть російські інженери. Коли турки це збагнули, ми запропонували турецькій стороні готувати не тільки бакалаврів, а й фахівців вищого класу, операторів.
У нас є тренувальні центри. Ми єдина країна, крім Росії, яка може це зробити. Цього року укладені меморандуми з КПІ, Одеським політехнічним інститутом та Одеським університетом, "Енергоатомом". Незабаром ця програма стартує.
Спочатку росіяни повинні були інвестувати в проект "Аккую" 20 млрд дол, але зараз у Росії вже нема таких грошей. Вони про це не говорять, кажуть, що санкції не працюють, але насправді вони добре працюють, тому що "Росатом" був змушений 50% акцій станції продати Туреччині.
Раніше хотіли, щоби вся станція була у власності "Росатома". Він повинен був продавати електроенергію і лише через кілька років, коли поверне інвестиції, продати половину туркам. До закінчення будівництва ще п'ять-шість років, а половину вже продали консорціуму з трьох турецьких компаній.
Крім того, що станцію будують росіяни, там будуть російські реактори, РФ буде постачати паливо і забиратиме відпрацьоване. Однак тепер турки завдяки нам краще розуміються на всіх небезпеках, які їх очікують. Коли маєш справу з Росією, ніколи не знаєш, де підстелити, щоб не було так боляче падати.