Джон Тейлор: Если хотите что-то поддержать — поддержите образование

"Якби у нашого потоку аспірантів у Стенфорді був щорічний альбом, підпис під фото Джона міг би бути таким: "Найімовірніший майбутній автор успішного правила грошово-кредитної політики".

Так описав професора Джона Тейлора перший заступник директора-розпорядника МВФ Джон Ліпскі, який навчався разом з ним в аспірантурі.

Джон Тейлор — всесвітньо відомий економіст. У 1992 році йому вдалося створити правило для сфери, де, здавалося, правила не діяли: для грошово-кредитної політики спочатку США, а потім — багатьох інших розвинутих країн.

"До 1970-х років внутрішня робота ФРС та інших центральних банків була оповита таємницею. Грошово-кредитна політика вважалася темою тільки для посвячених, яку найкраще залишити на розсуд вузьких фахівців. Проблема полягала в тому, що така свобода дій часто призводила до помилок.

Наприклад, під час Великої депресії, коли ФРС увігнала економіку в піке, натиснувши на гальма, замість того, щоб додати газу, або в період Великої інфляції 1970-х років, коли ФРС допустила накручування інфляції вище 10%.

Якби правило Тейлора застосовувалося, 1970-ті були б кращими", — писав про Тейлора начальник відділу департаменту МВФ Пракаш Лунгані.

Правило Тейлора — це рівняння, яке описує реакції цільової процентної ставки ФРС на інфляцію та економічні цикли. Зараз ФРС не слідує правилу Тейлора напряму, але в ті періоди, коли дії центробанку збігалися з правилом Тейлора, економіка США почувалася краще, ніж коли ФРС відступала від нього.

У різні періоди життя Тейлор займався наукою, працював у Раді економічних консультантів США та очолював службу з міжнародних справ Мінфіну США. З 2005 року він викладає у Стенфорді. "Я вчитель", — так Тейлор каже про себе. Вчитель, який тримає у фокусі поведінку ФРС і час від часу її критикує.

"На жаль, комунікація ухвалення рішень з боку ФРС виглядає заплутаною. Ми не знаємо всіх причин, за якими Дадлі (Уільям Дадлі, президент Федерального резервного банку Нью-Йорка. — ЕП) і його колеги ухвалюють рішення. Ніхто не знає, що зараз відбувається всередині ФРС", — заявляв Тейлор у 2015 році.

Два тижні тому Тейлор відвідав Україну для участі в організованій Національним банком України спільно з Національним банком Польщі конференції "Роль центрального банку в забезпеченні економічного розвитку".

Під час зустрічі з ЕП науковець розповів, як правило Тейлора узгоджується з інфляційним таргетуванням, чому потрібно вибірково ставитися до державної підтримки окремих секторів економіки і що чекає на Україну після повернення на зовнішній ринок запозичень.

— Правило Тейлора зробило вас відомим. Наші читачі не дуже добре знайомі з ним. Чи не могли б ви пояснити, що це, і чому грошово-кредитна політика Нацбанку повинна орієнтуватися на нього?

— Правило Тейлора — це спосіб для центрального банку визначити рівень ключової процентної ставки. Воно враховує два основні показники. Перший — інфляція, другий — ВВП або стан економіки.

Правило полягає у тому, що коли інфляція зростає, процентна ставка повинна бути вищою, ніж зазвичай, а коли інфляція падає нижче встановленої цілі, процента ставка також повинна бути нижчою.

Аналогічний ефект щодо ВВП. Якщо економіка знаходиться на підйомі і ВВП росте швидше, ніж зазвичай, процентна ставка повинна бути вищою. І навпаки: коли економіка слабка, а інфляція занизька, процентна ставка повинна бути знижена.

Крім того, правило говорить про те, як саме процентна ставка повинна змінитися. Наскільки саме вищою або нижчою вона повинна бути. Це дуже простий та зрозумілий орієнтир для центральних банків. Коли центральні банки почали його дотримуватися, правило спрацювало дуже добре.

— В Україні центральний банк недавно перейшов до інфляційного таргетування. Чи можете ви пояснити, який зв'язок між інфляційним таргетування і правилом Тейлора? Чи можна інфляційне таргетування впроваджувати у малих країнах з відкритою економікою?

— Інфляційне таргетування фактично означає, що у вас є ціль щодо рівня інфляції. Національний банк України може сказати, що зараз це 8%, потім 6%, а потім буде 5%. У США сьогодні цільовий показник — 2%.

Інфляційне таргетування передбачає, що ви намагаєтеся вивести інфляцію на цей показник за допомогою монетарної політики. Правило Тейлора повністю узгоджується з цим. У базовому правилі Тейлора цільовий показник інфляції — 2%. Зараз багато центральних банків мають цільовий індикатор 2%.

Якщо Національний банк України також узяв курс на зниження показника інфляції, то правило Тейлора — це спосіб досягнення цієї мети.

— Існує думка, що в розвинених країнах цільові показники інфляції занадто низькі і вони повинні бути збільшені.

— Точиться велика дискусія щодо того, яким має бути найкращий цільовий показник інфляції. Гадаю, що важливо мати цільовий показник інфляції, який підходить для країни. Нема нічого незвичайного в тому, щоб у країнах, які розвиваються, цільовий показник інфляції був вищим за 2%.

Сподіваюся, ваша економіка буде розвиватися і тоді ви зможете думати про нижчий цільовий рівень інфляції.

На мою думку, в однаковому цільовому показникові інфляції для всіх країн є перевага. Звичайно, це вирівнювання не може відбутися прямо зараз, але воно забезпечить певну міжнародну стабільність. Курсові коливання будуть менш значними. Монетарна політика в кожній країні буде подібною.

Гадаю, прихід до єдиного цільового показника інфляції — хороша ідея. Зрештою, ми до цього повільно наближаємося. Тривалий час США не мали цільових показників інфляції. Був високий рівень інфляції, поступово він почав знижуватися, аж поки не з'явилася потреба встановити цільовий показник. Тепер він у нас є.

— Хто саме повинен встановлювати цільовий рівень інфляції? На базі чого потрібно обирати конкретний показник?

— Це цікаве запитання. Я можу відповісти, виходячи з правила Тейлора, у якому врахована ціль на рівні 2%. Інфляція вимірюється з певною похибкою. Як правило, при вимірюванні інфляції відбувається зміщення в більшу сторону, оскільки люди поступово переходять на дорожчі товари (які є більш якісними. — ЕП).

Тому, можливо, 2% насправді означає 1%. Таким чином, якщо є похибка, необхідно це врахувати та відкорегувати цільовий показник.

Інша проблема в тому, що ключова процентна ставка не може опуститися нижче нуля. Отже, якщо у вас трохи вищий цільовий показник інфляції, наприклад 2%, то у вас більше можливостей для того, щоб рухати процентну ставку вгору або вниз.

Думаю, показник 2% відображає позиції багатьох центробанків, занепокоєних тим, щоб цільовий показник не був занадто високим або занадто низьким. Саме тому 2% — це показник, на який часто орієнтуються. Він дуже розповсюджений.

— Від кількох економістів з центральних банків ми чули, що 2% — це занадто низький показник, що встановлення занадто низького цільового показника інфляції є причиною валютних коливань, наприклад, в Європі.

— Не згоден з цим. Показник 2% вже спрацював на відмінно. Тепер з цього приводу точиться дискусія. Одна з її причин — думка про те, що рівноважна процентна ставка насправді нижча, ніж було прийнято вважати.

Так, у базовому правилі Тейлора рівноважна процентна ставка в реальному вираженні становить 2%. З інфляційним показником це означає 4%. Два плюс два дорівнює чотири. Отже, рівноважна номінальна процентна ставка — 4%.

Говорять, що ставки насправді нижчі. Кажуть, номінальна ставка 4% — це занадто високо, повинно бути 3%. Відповідно, реальна ставка мусить бути не 2%, а 1%.

Федеральний комітет з операцій на відкритому ринку, який визначає політику ФРС, припускав, що рівноважна номінальна процентна ставка становить 4%, ще два-три роки тому. Нині він орієнтується на номінальну ставку 3% (і реальну — 1%. — ЕП).

Отже, якщо ми виходимо з того, що рівноважна номінальна ставка перебуває на рівні 3%, то, можливо, 2% — це занизький цільовий показник інфляції.

Можливо, для збереження номінальної процентної ставки на рівні 4%, відповідно до базового правила Тейлора, було б логічно отримати інфляцію 3%. Зрештою, цільовий показник інфляції 3% + 1% реальної ставки дає 4% номінальної ставки.

Це лише частина аргументів. Я не зовсім можу з ними погодитися, але ось чому обговорюється, що інфляція повинна бути вищою. У країнах, які розвиваються, особливо там, де інфляція була високою, і Україна належить до них, важливо отримати інфляцію на рівні 5%. Зробіть це і тоді подивимося, що станеться.

— У 2017 році у нас є цільовий показник інфляції 8%.

— Так, цільовий показник 8%, потім 6%, потім 5%. Як на мене, зниження мусить бути поступовим. Ви не хочете знижувати інфляцію занадто швидко.

— Ви знаєте успішні приклади країн, у яких економічне зростання було досягнуте завдяки політиці центрального банку без негативних наслідків для інфляції та валютного курсу?

— США є хорошим прикладом. У 1970-х роках ми мали дуже високий рівень інфляції, низьке зростання економіки і високий рівень безробіття. Не дуже гарне поєднання. Потім ми змінили нашу політику таким чином, щоб знизити інфляцію, і тому ФРС підвищила процентні ставки. Результатом став нижчий рівень інфляції.

Інфляція почала знижуватися на початку 1980-х років. Після цього рівень безробіття також почав знижуватися, а економіка — зростати.

Докладені для зниження інфляції зусилля підтримали економічне зростання, оскільки високий рівень інфляції не сприяє зростанню економіки. Низький рівень інфляції стимулював ріст економіки. Період 1980-х і 1990-х років люди вважають успішним. Вище зростання економіки, нижчий рівень безробіття.

— Навколо політики НБУ точаться дискусії. Коли процентні ставки сягнули 30%, деякі експерти стверджували, що це стримувало економічне зростання, а ставка 13% стримує і тепер. Є думка, що боротьба з інфляцією може мати компромісний характер заради того, щоб підтримати ріст економіки.

— Це одна з причин для того, щоб не мати високий рівень інфляції в першу чергу. Приміром, інфляція на рівні 50% — це погано, 100% — ще гірше, але і 15%, і 10% також не дуже добре. Інфляція не сприяє економічному зростанню.

Вона не підвищує рівень благополуччя людей. Іноді вона особливо шкодить людям з низьким рівнем доходів, які не можуть уникнути цих негативних наслідків. Малозабезпечені втрачають, тому що їх заощадження знецінюються.

Є багато причин, щоб мати низький рівень інфляції. Ви повинні знижувати його. Є ціна, яку потрібно заплатити, щоб знизити його швидко. (Ця ціна — повільніше економічне зростання, оскільки інструменти, які сприяють зниженню інфляції, зазвичай гальмують економічне зростання. — ЕП). Ось чому іноді так важко.

Це було важко у США. Кожна країна, яка намагалася знизити рівень інфляції, мала короткострокові витрати. Усі пройшли через це. Це одна з причин, чому ви повинні думати про політику центрального банку не лише у цю хвилину. Це довгострокова річ. Досвід показує, що ставити ціль зниження інфляції — дуже важливо.

Крім того, з правильною політикою і правильними очікуваннями цього зниження можна досягти набагато швидше. Навколо цього було багато дискусій.

Мав місце песимістичний погляд. Мовляв, знизити рівень інфляції ніколи не вдасться, він завжди буде високим, і ціна, яку потрібно заплатити за зниження, надто висока. Однак політики, яким вдалося це зробити, опинилися у виграші.

Зниження можна досягти з меншими втратами для економіки. Втім, коли інфляція дуже висока, то це як у випадку з будь-якою реформою: якщо у вас є певна політика і вона не працює, то для її реформування потрібен перехідний період.

Іноді за це потрібно дорого заплатити, але воно того варте. Це як новий режим: щоб все докорінно змінилося, ви повинні почати нині, але перехід буде важким.

— Тобто якщо рівень інфляції знизити, то економічне зростання вдасться відновити здоровим способом?

— Саме так, і це може бути дуже сильне зростання.

— Коли економічна криза вдарила по Україні, НБУ підвищив облікову ставку до 30% і закрив багато банків. Ви досліджували кризу 2008 року в США, надавали рекомендації ФРС щодо Lehman Brothers, Bear Sterns та AIG. Що ви думаєте про найкращі та найгірші політики порятунку та очищення банків?

— Перш за все, я хотів би відокремити це питання від питань щодо монетарної політики, які ми обговорювали досі. Це питання її не стосується.

НБУ хоче бути впевненим, що він не заохочує ризиковану поведінку, яка призводить до виникнення проблем у банках. Ви повинні мати хороші правила регулювання у сфері ризиків, щоби банки не потрапляли у ситуації, коли доводиться займатися їх реструктуризацією або виводити їх з ринку.

Якщо банки потрапляють у таку ситуацію, то іноді їх доводиться закривати. Я не знайомий детально із ситуацією в Україні, тому зараз говорю абстрактно. Неплатоспроможні банки і банки з поганим менеджментом повинні бути закриті. З банками, у яких відновлюється якісне кредитування, потрібно працювати.

Що я маю на увазі? Якщо банк має короткострокові проблеми з фінансуванням, центральний банк може надати йому позику як кредитор останньої інстанції. Це може стабілізувати банк. Однак найголовніше — не допустити такої ситуації.

— Результат очищення банківської системи — дуже низький рівень довіри українців до банків. Як її можна відновити?

— Люди завжди турбувалися про свої гроші, особливо якщо з фінансовими інститутами починалися проблеми. У таких випадках люди завжди хотіли їх забрати. Іноді це викликає відплив вкладів з банку.

Довіра у таких випадках дуже важлива, і є різні способи її втримати. Один з них — банк виконує усі фінансові правила. Це допоможе продемонструвати, що фінансовий баланс банку у безпеці. Люди можуть довіряти цій установі.

Другий спосіб — уряд страхує депозити, щоб запобігти відпливу коштів. У США працює механізм страхування вкладів. Якщо банк зазнає краху, люди отримують певну частину коштів. Як правило, мова йде про невеликі депозити.

Щоб втримати довіру, потрібно переконати людей у надійності банку. Це може підтвердити куратор банку чи регулятор. Вкладники повинні мати можливість проаналізувати звітність банку і переконатися, що йому нічого не загрожує. Відновлення і збереження довіри залежить від поєднання різних методів.

— У США в 2008 році ринок просто не знав, що робити і куди рухатися.

— У США під час кризи були проблеми, тому що банки надто суттєво регулює Федеральна резервна система. Багато кураторів та інспекторів ФРС перебували у той період у банках. Водночас, попри це, банки брали на себе великі ризики.

У системі регулювання була плутанина, система мала вади. Щоб попередити кризу, важливо мати професіоналів і забезпечити строге дотримання законів щодо прийняття ризиків. Після кризи у США ми маємо поліпшення у цих напрямках.

Приватний сектор, вкладники завжди стежать за банками. Іноді вони знають набагато краще про те, що добре і що погано. У будь-якій ситуації приватний сектор знаходить нові методи і цінні папери, у які можна інвестувати. Люди в приватному секторі часто знають більше про ризики, ніж люди в уряді.

— Ще одна проблема України — високий рівень проблемних кредитів. За словами голови парламентського комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності, він сягає 55%. Зараз уряд та НБУ не мають однозначного рішення, що з цим робити. Які ваші рекомендації?

— Завжди складно визначитися з тим, що робити з проблемними кредитами. У нас, в Сполучених Штатах, було кілька таких випадків, але все залежить від конкретної ситуації, традицій, від того, хто несе відповідальність.

Під час фінансової кризи установа Bear Stearns отримала значну підтримку уряду, а Lehman Brothers — ні. Ще одна фірма — AIG — отримала. Тобто політика у цьому плані була змішаною. Можливо, змішаний підхід не настільки ефективний, але це доводить, наскільки важко на практиці розв'язати цю проблему.

— Ви відомі і своїм сценарієм фіскальної консолідації у США. Сценарій передбачав поступове скорочення витрат з одночасним зменшенням дефіциту і держборгу. Як краще реалізовувати фіскальну консолідацію?

— Я прихильник фіскальної консолідації. Її корисно проводити, хоча в більшості випадків — краще поступово. Під фіскальною консолідацією я маю на увазі політику, яка поступово знижує дефіцит бюджету і вповільнює накопичення держборгу. Мета фіскальної консолідації — ліквідувати фіскальний дефіцит.

У США великий дефіцит. Нам треба знайти спосіб уповільнити зростання державних видатків, що дозволить скоротити дефіцит. Це приклад консолідації.

Якщо ви взяли прогнозований та переконливий курс на консолідацію, то переваги можна буде відчути як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективах.

Створення бюджетних моделей і фіскальна консолідація — потрібна справа. Якщо її не зробити, держборг просто вибухне, і це призведе до великих проблем.

— Україна має дефіцит бюджету і плани щодо скорочення витрат. Як ми можемо скоротити видатки, не зашкодивши економічному зростанню?

— Перш за все — поступово. Якщо скорочувати витрати, не можна робити це одразу, потрібно дати людям призвичаїтися. Якщо робити це поступово, то в економіці будуть відбуватися інші хороші речі. Через менший тиск уряду процентні ставки можуть опуститися нижче, що стимулюватиме економіку.

Своєю чергою, це позитивно вплине на очікування людей. Коли люди зрозуміють, що видатки скорочуються і підвищення податків не буде, вони починають витрачати більше. Це матиме позитивні наслідки для економічного зростання.

Ось чому так важливо, щоб фіскальна консолідація була прогнозованою.

Проблеми виникають, коли урізання видатків відбувається дуже швидко. Це має руйнівний ефект. Ви шокуєте людей, оскільки вони залежать від бюджетних видатків або трансфертів і не можуть швидко пристосуватися. Наголошу ще раз: поступове і переконливе скорочення видатків — це дуже важливо.

— Коли МВФ наполягав на жорсткій бюджетній економії, Греція та Індонезія сильно постраждали.

— Так відбувається часто, але в таких випадках складно уникнути раптових рішень. Є ще одна причина діяти швидко: не допустити, щоб ситуація взагалі вийшла з-під контролю, як у випадку з Грецією.

— В Україні триває обговорення ефективності політики МВФ — жорстких фіскальних вимог щодо запровадження економії на фоні прикладів Тунісу, Малайзії, Індонезії та Греції, які постраждали від таких заходів. Можливо, поступове скорочення було б ефективнішим?

— Так. Деякі правила МВФ хороші, деякі погані або не досконалі. Однак якщо вам потрібна консолідація, робити це слід поступово і переконливо. Сподіваюся, МВФ наполягатиме на її проведенні в такий спосіб. Проте не слід забувати, що є й інші речі, які дозволяють стимулювати економічне зростання і не збільшувати дефіцит.

— Які саме?

— Зниження регуляторного тиску на бізнес. Я говорю про позиції країни у рейтингу Doing Business. Спрощення регуляторних процедур — це спосіб отримати економічне зростання без будь-яких витрат з бюджету.

Інший спосіб — податкова реформа. Її головна ідея — не втратити доходи, знизити податкові ставки і розширити базу оподаткування. Це теж позитивно впливає на економічне зростання і не призводить до збільшення дефіциту бюджету.

Рекомендації МВФ, які передбачають проведення структурних реформ, повинні супроводжувати зміни у бюджетній політиці. Однак жодна з цих рекомендацій не є легкою для втілення з політичної точки зору. Завжди присутні певні інтереси, які проти змін, але регуляторна сторона фіскальної політики так само важлива.

— Інша актуальна для України тема — доцільність підтримки економіки коштом держбюджету. У нас сильні історичні традиції державної підтримки окремих підприємств. Час від часу вони отримують пряму допомогу. Також надаються преференції окремим галузям або регіонам.

— Я не думаю, що такі види втручання йдуть на користь економічному зростанню. Як люблять казати деякі економісти, якщо ви хочете щось підтримати — підтримайте освіту. Дослідження та інновації стимулюють всю економіку. Втім, можливо, мені подобається цей вислів, бо я вчитель (усміхається).

Якщо вам потрібно визначитися з тим, що уряд повинен підтримати, ви переглядаєте список і думаєте: чому ми повинні підтримувати текстильну промисловість? Для цього нема жодної причини, бо кожен може виготовити сорочку. Отже, у підтримці урядом подібних галузей нема жодної потреби.

Підтримуючи такий сектор, ви душите приватний бізнес, інновації, нові технології. Такий підхід може виявитися дуже шкідливим для економічного зростання.

Відсіювання таких галузей — важливий вид реформи. Це дозволяє зрозуміти, кому субсидія насправді необхідна. Навіть тоді, коли ви вирішили, що вона необхідна, треба думати про приватний сектор і про те, як він може посприяти розвитку.

У США багато коледжів та університетів є приватними. Ви отримуєте гроші від уряду, але установи приватні. Приватний сектор формує сферу освіти, але все одно отримує підтримку з боку уряду. Я би звернув увагу на цю модель.

— Державна підтримка вищої освіти у нас дуже велика. Україна фінансує всі університети. Крім того, кількість університетів на одну особу у нас вища, ніж в Західній Європі. Абітурієнтами стають 80% школярів. При цьому якість вищої освіти невисока. У той же час початкова освіта недофінансована.

— Гадаю, це проблема не тільки України. У США також високий рівень державної підтримки освіти. Наприклад, Стенфордський університет є приватним закладом. Його фінансують багато донорів — частка уряду невелика. Фірми випускників просто виділяють кошти Стенфорду. Тобто він має добре фінансування.

Якщо ж ви подивитеся на деякі школи, середні класи, дитячі садки у менш благополучних районах, то там все погано. У Південній Каліфорнії стан навіть центральних шкіл дуже поганий. Те, про що ви говорите, це проблема.

Не забуваймо про дітей, які перебувають в несприятливому становищі. Вони потребують підтримки. У США діє рух на підтримку більшого вибору: якщо ви живете в бідному районі, то можете перейти у кращу школу.

Ми можемо зробити багато реформ у сфері освіти. Нам у цьому допоможуть технології. Є можливість робити багато речей в інтернеті. Це важливо, тому що нові технології приходять разом з потребою висококваліфікованих працівників.

— В Україні нема конкуренції, тому що вимоги університетів до знань абітурієнтів низькі, контрактні платежі теж невеликі з огляду на те, що уряд, як і раніше, фінансуватиме заклад, орієнтуючись на кількість студентів.

— Якщо ви можете фінансувати стипендії людям з низьким рівнем доходу, це має сенс. Однак люди, у яких є гроші, повинні платити. Так це працює у Стенфорді.

Якщо у вас є кошти, ви платите дорого за навчання. Якщо ви їх не маєте, ви отримуєте стипендію. Гадаю, цей принцип добре працює. В іншому випадку ми повинні були б субсидувати багатих людей. Це абсолютно неробоча ідея.

— Восени 2017 року Україна планує повернутися на зовнішні ринки запозичень. У 2018 році нам потрібно інтенсифікувати виходи на зовнішні ринки з огляду на великі боргові виплати у 2019 році. Яким був досвід повернення країн, що перебували в такій же ситуації, як Україна тепер?

— Це не повна аналогія, але Мексика мала величезні проблеми із залученням боргового капіталу і частково скоротила запозичення. Тепер вона почувається набагато краще і може просто позичати. Прикладів є багато, усі вони різні, але головне — повернути репутацію країни, у яку можна інвестувати.

Ви знаєте, що капітал — боягуз. Завжди є страх позичити тому, хто не зможе повернути борг. Ризик суверенного дефолту дуже високий. Якщо є спосіб шляхом запозичення відновити довіру інвесторів і зменшити їхні страхи, ви могли б опинитися у кращій ситуації. Багато країн пройшли через це в минулому.

— У нас була неоднозначна політика щодо інвесторів: діяв контроль за рухом капіталу, була заборона на виведення дивідендів за кордон, інвестори не могли повернути інвестиції. Що можна зробити, щоб відновити довіру?

— Якщо ви переконуєте, що заслуговуєте на довіру, якщо ваші лідери говорять про важливість відкритих ринків капіталу і вітають інвестиції, це сигнал того, що ви не плануєте блокувати рух капіталу. Є різні способи реалізації цих намірів.

Допоможе вирішити цю проблему гнучке курсоутворення. Якщо обмінний курс може адаптуватися до зміни умов, потреба в обмеженні руху капіталу падає.

Сподіваюся, у вас буде менше проблем з питаннями безпеки і це теж допоможе. Ефект забезпечить увесь комплекс заходів. Послідовна і передбачувана монетарна і фіскальна політики є ознакою того, що Україна відкрита для бізнесу.

Марія Репко, заступник директора Центру економічної стратегії, Галина Калачова, ЕП/VoxUkraine

Фото надані прес-службою НБУ