Последствия блокады: кто понесет наибольшие потери

Блокаду розігнали. 13 березня представники СБУ затримали основних учасників акції протесту, які протягом останніх двох місяців блокували основні залізничні маршрути і не давали Україні торгувати з ОРДЛО.

Ще через добу поліція під Краматорськом затримала колону активістів "блокади Донбасу", які намагалися прорватися на схід.

Тепер уже немає ніяких перепон для відновлення торгівлі з ОРДЛО. Однак під час блокади ватажки бойовиків взяли під контроль найбільші підприємства на окупованих територіях, в тому числі шахти і металургійні підприємства.

Напередодні президент Петро Порошенко заявив, що жодної торговельної діяльності із захопленими підприємствами Україна вести не буде, а в середу Рада національної безпеки і оборони України вирішила припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення. Отже, питання економічних втрат для країни досі на порядку денному.

Протягом всього часу блокади ОРДЛО провідні українські чиновники висловлювали своє негативне ставлення до цього заходу і запевняли, що блокада дорого коштуватиме українській економіці.   Одну з останніх гучних заяв зробив прем'єр-міністр Володимир Гройсман у Вінниці: "2-4 млрд грн щомісяця втрачаємо. Це ціна втрат від блокади".

Проте, попри залякування з боку влади, більшість українців не відчувають ніяких наслідків: ні обіцяних віялових відключень, ні курсової нестабільності. Зрештою цього не можна сказати про людей, які працюють на окупованих територіях.

Найбільші підприємства та шахти, розташовані в ОРДЛО, зупинилися. Їм нема куди збувати продукцію. Підприємства, які раніше належали переважно Рінату Ахметову, "націоналізували". Вони теж залежали від сировини, яка постачалася з контрольованої Україною території, що унеможливило їх роботу.

Проте невдовзі проблеми можуть спіткати і підприємства на вільній території.

Промислові ланцюжки

Критично важливими для промисловості з обох сторін є кілька груп товарів, якими Україна торгує з ОРДЛО. За даними "Укрзалізниці" у 2016 році з підконтрольної на неконтрольовану територію залізниця перевезла 13 424,7 тис тонн вантажів.

На територію ОРДЛО в основному ввозилися руда залізна (45,5%) та кам'яне вугілля (44,5%). Основні відправники на територію ОРДЛО — "ДТЕК Павлоградвугілля", Північний ГЗК та Інгулецький ГЗК.

З неконтрольованої на підконтрольну територію перевезено 19 422,4 тис тонн вантажів: кам'яне вугілля (61,6%), чорні метали (20%), кокс (7,8%). Основні відправники — "ДТЕК Ровенькиантрацит", Єнакіївський МЗ, "Донецьксталь-МЗ".

Тепер більшість цих підприємства простоюють. "Металургійні підприємства ОРДЛО є елементом вертикально-інтегрованих компаній, таких як СКМ. Самі вони функціонувати не можуть. Це як витягнути з автомобіля коробку перемикання швидкостей", — каже експерт економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.

Проте проблеми відчують не тільки підприємства в зоні ОРДЛО.

"Відновити поставки коксівного вугілля і флюсо-доломітної сировини неможливо. Без цієї ланки в сировинному ланцюжку може зупинитися Авдієвський коксохім, який залежить від поставок вугілля, і металургійні комбінати в Маріуполі та Запоріжжі, що залежать від коксу та флюсів. Лише "Арселор Міттал", інтегрований в міжнародну компанію, має альтернативу", — каже аналітик Олексій Кущ.

За його словами потужності СКМ та ІСД до такого обриву сировинних ланцюжків не готові. "Навіть якщо вони знайдуть сировину і вирішать проблему з логістикою, то втратять цінову перевагу і стануть неконкурентоспроможними, що змусить скоротити виробництво до мінімальних показників", — вважає Кущ.

Схожої думки і в Економічному дискусійному клубі. "Заповнити ланки виробництв ОРДЛО українська металургія може, але мова йде про ціну питання. В умовах жорсткої конкуренції на наших традиційних ринках будь-яке збільшення вартості виробництва продукції веде до втрати цього ринку", — каже Пендзин.

Навіть в "Арселор Міттал", де з 2014 року перейшли на імпортну сировину, бояться наслідків блокади. "Блокада поставок вугілля загрожує стабільному енергопостачанню підприємства, а також забезпеченню сировинними матеріалами, необхідними для виробничої діяльності", — заявили в компанії.

Енергетика

Блокада з точки зору наслідків для енергетики — менш гостра проблема, ніж її намагаються змалювати владні політики. Зазвичай українські ТЕС працюють на вугіллі, але можуть працювати і на газі та мазуті. Статистика свідчить, що "вугільні" ТЕС (без ТЕЦ) забезпечують близько 30% потреб України в електроенергії.

За даними Економічного дискусійного клубу ТЕС споживають близько 24 млн тонн вугілля на рік. З них 9 млн тонн — антрацит, який видобувається лише на окупованій території. На цьому вугіллі працюють сім з 14 ТЕС: Криворізька, Придніпровська, Слов'янська, Старобешівська, Луганська, Зміївська і Трипільська.

"У короткій перспективі відмова від "окупованого" антрациту вимагала проведення низки заходів із заміни джерел його постачання. Для зменшення споживання антрациту необхідно модернізувати 50 енергоблоків, з яких державі належать лише 15. Як варіант — імпорт, що вимагає 50 днів", — каже Пендзин.

Залишки вугілля і можливість палити мазут дозволяють Україні перекрити цей відрізок часу і почати купувати вугілля з інших джерел, додає експерт.

[L] Паралельно, за його словами, ПАТ "Центроенерго" почало переводити котлоагрегати №2 і №5 Зміївської ТЕС з антрациту на вугілля газової групи. Вартість робіт — 240 млн грн, термін реалізації — п'ять-сім місяців. Надалі це планується зробити на всіх блоках ТЕС, які знаходяться у власності держави.

Залишаються котлоагрегати ТЕС, які належать холдингу ДТЕК Ахметова. Однак особливої зацікавленості щодо їх переобладнання у власників нема, адже їм належить багато шахт на неконтрольованій території, що видобувають антрацит.

"За даними ДТЕК, на переобладнання їх блоків потрібно 300 днів. Роботи на третьому і четвертому блоках Придністровської ТЕС оцінені 600 млн грн. Найближчим часом ДТЕК не планує займатися цими роботами. У разі необхідності будуть переводити навантаження на "газові" блоки", — каже Пендзин.

Він додає, що за твердої політичної волі за рік-два Україна може перейти на альтернативні джерела і відмовитися від вугілля з окупованих територій.

Проте такий сценарій ускладняється тим, що в Україні діє тариф на вугілля "Ротердам+", який дозволяє його бенефіціарам збагачуватися на 0,5 млрд грн щомісяця завдяки торгівлі з окупованими територіями.

Висновки

У медіа-просторі лунали різні цифри щодо того, скільки коштів втратить Україна від торгової блокади. У ДФС на питання, скільки податків сплачували підприємства, розташовані в ОРДЛО, на запит ЕП не відповіли. У пресі часто звучить цифра 36 млрд грн, але вона і близько не відповідає дійсності.

Основний платник податків в ОРДЛО — група СКМ Ахметова. За даними прес-служби СКМ, у 2016 році підприємства групи, що перебувають на неконтрольованій території, сплатили в український бюджет понад 3,5 млрд грн. Це близько 10% від суми податків, сплачених усіма активами СКМ у 2016 році.

"За три роки конфлікту наші підприємства з неконтрольованої території виплатили в український бюджет понад 10 млрд грн податків", — розповіли в СКМ.

Отже, тема податків дещо гіперболізована: більшість підприємств СКМ продовжать платити податки на території України. Інша річ — економічне зростання. Однією з найбільших проблем називають проблему торгового балансу.

За даними керівника аналітичного відділу компанії Concorde Capital Олександра Паращія, загалом втрати України в торговому балансі не перевищать 5% валютної виручки і становитимуть 150-170 млн дол на місяць.

"Якщо скласти все, виходимо на 1,8 млрд дол чистого ефекту на торговий баланс. Це небагато. До того ж, якщо ціни на сталь і руду не падатимуть, то у нас є шанс наростити експорт у 2017 році ледь не на 10%", — вважає експерт.

Загалом ситуація для економіки неприємна, але ніякого колапсу не буде. За найбільш песимістичним сценарієм, прогнозує НБУ, продовження блокади до кінця року може уповільнити економічне зростання у 2017 році на 1,5%.

На думку експертів, питання блокади пов'язані радше з приватними та політичними інтересами окремих осіб, ніж з економікою держави в цілому.

"Що робити у цій ситуації з українською металургією та з усією країною — це питання політичної відповідальності керівників. Саме політичної. Швидше за все, вирішуватися воно буде саме у цій площині", — резюмує Пендзин.