Михаил Гончар: Статус Украины как ведущего транзитера газа не вечен

2016-й став знаковим для української економіки. За рік довелося здійснити те, що не вдавалося за 25 років незалежності: зіскочити з паливної голки Росії.

Фактично ж Україна позбулася імпорту газу з Росії, але не російського газу. Надходить він тепер з території ЄС.

Проте, найбільше занепокоєння зараз викликає слабкий прогрес інституційних змін та загального переходу до енергоефективної економіки. Що Україні вдалося в 2016, що чекає у 2017, як олігархи продовжують впливати на сектор, чому система реверсу з ЄС не надто надійна, і як уникнути ризиків.

ЕП підбиває підсумки року разом з експертом з питань енергетики, президентом Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайлом Гончарем.

Виклики в енергетиці у 2016 році. Як ми впоралися

"Найбільш помітний успіх — у зменшенні газової залежності, яка традиційно була ахіллесовою п'ятою не тільки української економіки, а й політики. Вперше отримали нульовий імпорт російського газу.

Крім того, відбулося скорочення загального рівня споживання газу, теж до безпрецедентного обсягу. Якщо у 1990-х роках обсяг щорічного споживання блакитного палива становив близько 80 млрд куб м, всередині 2000-х — 60 млрд куб м, то у 2016 році, на мою думку, становитиме близько 30 млрд куб м. (за даними "Укртрансгазу", 2016 року споживання газу Україною зменшилось лише на 4% і становило 30,3 млрд кубометрів, ЕП).

За відсутності імпорту з Росії це серйозний прогрес. Весь газ ми імпортуємо з європейський напрямків. Обсяг імпорту буде на рівні 11 млрд куб м (Україна у 2016 році скоротила імпорт природного газу на 32,7% порівняно з 2015 роком — до 11,78 млрд кубометрів, ЕП), це теж безпрецедентний показник".

"Також ми вирішили проблему забезпечення атомних станцій паливом. В останні роки його імпорт з альтернативного джерела, компанії Westinghouse, становив 6-7% у вартісному вимірі від загального обсягу, а у 2016 році — близько третини. Це означає, що у 2017 році ми можемо вийти на паритет з російською компанією "ТВЕЛ" за обсягами імпорту.

Так ми убезпечимо себе, адже наша електроенергетика витягується ядерною генерацією. У 2015 році частка АЕС у загальному обсязі виробництва електроенергії становила 55,8%. У 2016 році буде не менше, можливо, навіть 60%".

"Іншим викликом були і будуть кібератаки на наші енергомережі. Ми пам'ятаємо події річної давнини, 23 грудня 2015 року, коли об'єднана енергосистема України стала об'єктом масованої кібератаки, яка, на щастя, не вдалася. Відключення електроенергії були масовими у трьох західноукраїнських обленерго. Ситуація недавно повторилася у Києві та області"

Що викликає занепокоєння

"2016 рік ми пройшли досить успішно. Щоправда, викликає занепокоєння слабкий прогрес інституційних змін та загального переходу до енергоефективної економіки. Однак це питання стосується не тільки енергетики, а усього загалу економічних реформ".

"Потрібно створити відповідну систему стимулів для населення. Поки ми спостерігаємо захоплення уряду субсидіюванням споживачів. Без проведення монетизації субсидій позитивних наслідків не буде".

"Мінусом останніх трьох років стало й те, що ми не розглянули нову енергетичну стратегію. Є готовий варіант, синтез напрацювань попередніх років. Однак були зволікання, зміна уряду, тож стратегію не прийняли".

"На цьому фоні спостерігаємо ще один фундаментальний виклик, який влада не бере до уваги: відбувається фрагментація енергетичного сектору. Ми звикли вживати абревіатуру ПЕК, паливно-енергетичний комплекс, який нині розтягується на шматки різними олігархічними імперіями. Цей процес почався ще всередині 2000-х і при Януковичі отримав зелене світло. Зараз червоне світло цій фрагментації влада не увімкнула. Нині нема олігарха, який не хотів би у свою імперію втягнути шматочок ПЕК.

Це призводить до хаотичного розвитку енергетики, де кожен реалізовує свою стратегію безвідносно до стратегій інших та національних інтересів.

Скажімо, для когось базовим буде вугільний сценарій. Він проблемний, бо антрацитові марки вугілля перебувають на окупованій території і це створює нову залежність для України — вугільну. Також це суперечить фундаментальному розвитку, бо мова йде про обмеження шкідливих викидів".

"Спостерігаємо також спроби "приватизації" національного регулятора. Хоча був прийнятий відповідний закон, де-факто олігархічні групи, що є фаворитами нової клептократії, намагаються поставити його собі на службу. Звідси бездумне штампування нових тарифів.

Наприклад, МВФ не вимагав стовідсоткового паритету ціни відповідно до вартості імпортованого газу, мова йшла про 75% паритету. Уряд же підвищив тарифи до 100% паритету. В результаті, споживачі отримали квитанції із захмарними цифрами в умовах зубожіння і соціальної напруги. Регулятор пішов назустріч монополістам.

Це висвітлює наступну проблему: брак ефективної роботи антимонопольного відомства, яке "не бачить", де у нас склалися монополії. Подекуди навіть намагається показати, що де-юре їх там нема. Навіть коли всім зрозуміло, що 70% генеруючих потужностей теплової енергетики знаходиться в одних руках, і це ситуація небезпечної концентрації, Антимонопольний комітет жодних проблем не бачить".

Про енергетичну дипломатію, якої нема

"Коли не маємо консолідованої позиції, маємо різновекторний рух. Тоді і виникають ситуації, коли "Нафтогаз", наприклад, вирішує проблему забезпечення запасів газу на зиму, виходячи із своїх корпоративних бачень, а тепловики (ТЕС, для яких основне паливо — вугілля) — зі своїх.

Як наслідок, не створені додаткові запаси газу на випадок переривання постачання антрацитових марок вугілля з окупованих територій і неможливості імпортування газу за реверсом. Компенсувати провал генерації буде складно.

Компанія ДТЕК, наприклад, застрахувалася, підписавши імпортний контракт на ввезення південноафриканського вугілля та вугілля з Польщі. Виглядає ніби добре, але відсутність координації на державному рівні призводить до того, що кожен намагається діяти сам по собі".

"Як з точки зору внутрішньої енергетичної політики, так і з точки зору зовнішньої енергетичної політики повинен бути координатор. Міністерство енергетики не може ним бути, бо "Нафтогаз", наприклад, перебуває у віданні Мінекономіки.

Останнє теж не може стати регулятором, бо не відповідає за енергетичний сектор. Потрібно призначити або профільного віце-прем'єра, або спеціального уповноваженого на рівні уряду, який координуватиме діяльність усіх міністерств і відомств, які мають стосунок до енергетичного сектору".

"У нас є енергетика і дипломатія, але нема енергетичної дипломатії. Її і не може бути, оскільки нема консолідованої позиції. Через це не відбулося радикального зниження рентної ставки на видобуток газу. Імпорту газу з Росії ми позбавилися і тепер отримуємо його від ЄС".

Чому система реверсу газу з ЄС недостатньо надійна для України

"Те, що ми називаємо Євросоюзом — доволі аморфне поняття. Там близько десяти країн займають проросійську позицію, що містить ризики для нас".

"Ця система може бути надійною з технічної точки зору, однак був приклад Угорщини. Поставки з цієї країни переривалися кілька разів без видимих на те причин, хоча формально це пояснювалося необхідністю виконання якихось технічних робіт. Тут ми не можемо бути застраховані від несподіванок.

Якщо паралельно працювати над енергозбереженням та нарощенням власного видобутку газу, то імпорт нам взагалі не потрібен. Ми споживаємо блакитного палива удвічі більше, ніж Польща, яка має уп'ятеро вищий ВВП. При цьому структури економіки України та Польщі схожі.

Тим паче, якщо ми знизили споживання газу до 30 млрд куб м, маємо ще невеликий запас зниження — 3-4 млрд куб м. Вже є програма, яка дозволить протягом найближчих трьох років підняти видобуток газу з 20 млрд куб м до 25-26 млрд куб м. Вона реалістична, якщо знизити дикі ставки рентної плати. Якщо паралельно працювати над енергозбереженням та нарощенням власного видобутку газу, то імпорт нам взагалі не потрібен".

Про тиск Москви

"Росія діє доволі послідовно, але не можна це розглядати так, як подають українські ЗМІ. Росія не будує "Північний потік-2" чи "Турецький потік". На початку 2010-х років Росія подавала як доконаний факт те, що з грудня 2015 року запрацює "Південний потік". Тобто він уже мав би працювати цілий рік.

Аналогічна ситуація з "Турецьким потоком". Росія подає це так, ніби вже сьогодні-завтра російський газ підійде до турецького берега, попливши в обхід України. Насправді ж навіть Держдума ще не ратифікувала угоду, підписану під час візиту Путіна. Турецький парламент її уже ратифікував.

Водночас Туреччина розуміє, що світ клином на російському газі не зійшовся. У них є проект TANAP, який планує вивести азербайджанський газ, а в перспективі і туркменський, через Південний Кавказ у Туреччину і Європу. Вони також ведуть свою гру, намагаючись стати південним газовим перехрестям для Євросоюзу, коли весь газ з Ірану, Єгипту, Азербайджану, Туркменістану та Росії пройде в Європу через Туреччину.

Вони конкурують з нами, а росіяни тим користуються. Однак серед російських експертів існує думка, що "Газпрому" не варто тісно зв'язуватися з Туреччиною, адже її поведінка буде ще більш проблемною, ніж поведінка України.

Крім того, турецька сторона не отримала від російської деталізованої карти проходження газопроводу по суходолу, де будуть потрібні складні процедури погодження. На менеджерському рівні "Газпрому" визнається, що ніякий "Турецький потік" у 2019 році не з'явиться. Однак у притаманній Росії манері "Газпром" чинить політико-психологічний тиск".

Як цьому протидіяти

"Ми його використовуємо, але наш статус провідного транзитера не вічний. Так, на початку 1990-х років 80% російського газу в Європу йшло через територію України, а нині — трохи менше 50%. Ніякого монопольного становища, як іноді кажуть представники Росії та ЄС, Україна не має.

За таких обставин для нас важливо мобілізувати тиск на Росію з боку ЄС, довести, що вилучення України із системи транзиту — це не перевага для Європи. По суті, вона збільшує свою залежність, диверсифікуючи маршрути, але не змінюючи постачальника".

"Наразі ведуться багатосторонні переговори про створення консорціуму за участю "Укртрансгазу" та групи європейських компаній без "Газпрому". На нашому боці — стаття 274 угоди про асоціацію. Вона передбачає, що не тільки Україна, а й ЄС повинен враховувати наявний потенціал і реалізовувати його при втіленні проектів. Наш маршрут має перевагу: він економічно вигідніший. І становище України як основного транзитера залишається".