Водоканалы Бойко

Останнім часом в Україні набула широкого застосування концесія.

Сьогодні, 13 лютого, відбудеться сесія міської ради Білої Церкви – найбільшого міста Київської області.

На цьому засіданні буде розглядатися питання концесії білоцерківської теплової мережі (Документ. Рішення про передачу тепломереж). В разі прийняття, це вже буде друга велика оборудка з передавання майна міста в приватні руки. До того влада Білої Церкви віддала в концесію міський водоканал.

Схоже, що невдовзі теплові мережі та водоканал будуть приватизовані за допомогою цілком легальних механізмів – але за суму, значно меншу за справедливу.

І є дуже великі підстави вважати, що за обома цими оборудками стоять діючий віце-прем'єр Юрій Бойко та його бізнес-партнер олігарх Дмитро Фірташ.

Схоже, що наступний великий перерозподіл державної та комунальної власності відбуватиметься за допомогою саме механізму концесії. "Економічна правда" вирішила розглянути ці випадки детальніше.

Як передають в концесію комунальні об'єкти

Що таке концесія? Простими словами, це передача державного майна в користування приватному власнику. За користування той має сплачувати щорічні внески, і за свій кошт модернізувати орендовані потужності.

Такий механізм розповсюджений в усьому світові. Але українські реалії перетворили його на дещо інше, ніж воно має бути. В нашій країні концесіонер не лише занижує платежі на користь держави, але і отримує зручну нагоду приватизувати таке майно "за недорого".

Владні засоби масової інформації створили міф про виняткову користь від державно-приватного партнерства у ЖКГ та інших сферах. Відсутність господаря в об'єктів державного і комунального майна, на думку чиновників, є причиною їх безпорадного стану і браку якісних послуг для громади.

Проте, на практиці цей механізм здебільшого схожий на процедуру законного і недорогого способу приватизації об'єктів. Зокрема, його застосовують, щоб розділити комунальне майно, яке важко купити відкритим шляхом.

У 2010-2013 роках міністерство ЖКГ хотіло передати в концесію 50 об'єктів. Передало лише десять, причому деякі з цих угод уже розірвані.

Екс-міністр ЖКГ, народний депутат від Партії регіонів Анатолій Близнюк називав кілька причин такої неузгодженості. Серед них - наявність колізій в законодавстві, недосконала тарифна політика, відсутність прозорої системи роботи компаній.

"На початок квітня 2012 року на основі цієї взаємодії обслуговувалися 39 об'єктів: чотири - у сфері поводження з твердими побутовими відходами, 14 - у сфері теплопостачання, 21 - у сфері водопостачання", - заявляв екс-міністр Близнюк.

Екс-міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Анатолій Близнюк. Фото donbass.ua

На думку Близнюка, основне завдання держави - запропонувати справедливий договір з концесіонером.

Майже півтора року тому міністерство разом з іншими державними органами повинно було визначити принципи, на яких будуть орендуватися і надаватися в концесію об'єкти комунального майна. Йшлося про обов'язкові концесійні платежі та інвестиції в технічне переоснащення.

Головним стимулом для держави повинно було стати підвищення якості надання послуг, зниження собівартості та вкладання коштів у ці об'єкти. Концесіонеру, звісно, все це повинно нести прибуток.

Проте, на практиці принцип справедливості дещо викривлений. Державно-приватне партнерство перетворилося в інструмент швидкого заробітку на споживачах за допомогою різкого підвищення комунальних тарифів та наступного відчуження комунальної власності.

Ера дешевої приватизації

За часів незалежності в концесію віддавалися різні види майнових комплексів - від вугільних шахт до водоканалів та теплокомуненерго.

Доволі вдалим є приклад взаємодії між шахтами "Свердловантрацит" і "Ровенькиантрацит" та компанією Ріната Ахметова ДТЕК. Остання виконує свої зобов'язання, хоча ці зобов'язання не є надто важкими.

Не є вони обтяжливими і в інших випадках передавання майна у концесію. Однак поширеними є випадки, коли інвестори не виконують навіть такі умови.

У 2008 році віддали в концесію підприємство "Луганськвода", але вже у 2012 році компанія була повернута громаді. За словами місцевих політиків, концесіонери хотіли підняти тарифи, і за рахунок цих коштів зробити модернізацію зношених радянських мереж.

Фото comments.ua

Варто згадати і проведену 2009 року невдалу концесію Сєверодонецького теплокомуненерго фірмою "Сєверодонецьктепло" (Документ. Концесійна угода). Схоже, ця структура була створена спеціально для концесії: у кодах економічної діяльності зазначено лише постачання пари і гарячої води.

Через два роки, 7 липня 2011 року, Господарський суд Києва задовольнив позов Сєверодонецької міської ради до цієї компанії про розірвання договору. Основна причина - невиконання підприємством своїх прямих обов'язків. Воно не лише заборгувало міському бюджету близько 7 млн грн, але й не виконало основну вимогу - забезпечити населення гарячою водою влітку.

Сліди Бойка та Фірташа в Сєвєродонецьку

Цікавий момент. Коли бенефіціаром виступав хтось з олігархів, концесійна угода ніколи не розривалася. Чи то завдяки виконанню ними всіх умов, чи то за рахунок їх впливу на чиновників.

З цієї точки зору цікавим є інший приклад концесії від 2009 року. Тоді задля "підвищення якості послуг централізованого водопостачання та водовідведення" був переданий в концесію Сєвєродонецький водоканал (Документ - Концесійний договір).

Концесіонером стало ТОВ "Таун сервіс", очолюване Михайлом Тарабановським. Чоловік зі схожим прізвищем (можливо, його батько) обіймав посаду першого заступника Рубежанського міського голови.

Успішність проекту в Сєвєродонецьку (Документ. Досвід концесії) вже зараз знаходиться під великим сумнівом. Модернізація водоканалу цього східноукраїнського міста стала для "Таун сервісу" надзвичайно складним завданням. Такої думки дотримуються мешканці міста Сєвєродонецьк, а про їх позицію ми дізналися від депутатів міської ради. Вони скаржаться, що жодного поліпшення в обслуговуванні не відбулося.

Проте, концесійну угоду з "Таун сервісом" влада міста не розриває. В чому тут таємниця?

Варто зазначити, що міста Рубіжне, Сєверодонецьк та Лисичанськ можна назвати одним цілим. Це один з центрів хімічної промисловості України. Наприклад, величезний сєверодонецький завод "Азот" входить до холдингу Дмитра Фірташа Ostchem.

Віце-прем'єр Юрій Бойко та олігарх Дмитро Фірташ. Фото Podrobnosti

Фірташ має бізнес-партнера на ім'я Юрій Бойко. Останній є чинним віце-прем'єр-міністром України, і відомий як один з головних російських лобістів в Україні. Також він вже багато років поспіль контролює НАК "Нафтогаз України", та є неформальним "власником" Київської області.

Луганська область також вважається "вотчиною" Бойка – разом з другим владним лобістом Олександром Єфремовим. Але якщо Єфремов колись був губернатором Луганської області, то Бойко починав за бізнесовою лінією.

Зокрема, саме у Рубіжному він керував НПП "Зоря", пройшовши шлях від звичайного майстра до директора хімічного підприємства.

"Існують підстави вважати, що саме Бойко та Фірташ мають відношення до "Таун сервіс", яке отримало в концесію Сєвєродонецький водоканал. На це вказує склад засновників компанії "Хімічно-промисловий альянс", яка і володіє сєвєродонецьким концесіонером разом з Тетяною Семеновою. Ці дві компанії навіть мали спільну адресу по вулиці Воздвиженській, 10-А в місті Києві.

Фото town.lg.ua

ТОВ "Хімічно-промисловий альянс" – доволі цікава організація. Нещодавно вона стала власником ТОВ "Сєверодонецький науково-дослідний конструкторський інститут хімічного машинобудування". За попередніми даними, саме цей науково-дослідний інститут повинен стати науковим крилом "Кримського титану", що належить Фірташу.

Нещодавно навколо цієї структури виник скандал. Нові власники забажали продати п'ятиповерховий будинок у центрі Сєверодонецька, де розміщується один з основних факультетів головного навчального закладу міста - Сєверодонецького технологічного інституту.

Ми поцікавилися, хто є засновниками "Хімічно-промислового союзу". З'ясувалося, що це двоє осіб: Антон Чернецов і фірма "Діренс вентурес лімітед", Нікосія, Кіпр.

Антон Олександрович вважається близьким до Юрія Бойка та Дмитра Фірташа, про це не раз згадувалось в пресі. Ось відповідні посилання на публікації в Forbes.ua, Дзеркалі тижня, Наших Грошах та інших джерелах.

До того ж, Чернецов є сином головного інженера НПП "Зоря" Олександра Чернецова, який працював там за часів, коли підприємством керував Бойко. Чернецов-старший та нинішній віце-прем'єр навіть разом займалися спортом.

Отже, зв'язок Юрія Бойка та Антона Чернецова є дуже вирогідним. Не виключено, що Антон Олександрович продовжує співпрацювати з віце-прем'єром.

За словами наших джерел, кіпріотська компанія "Діренс вентурес", скоріш за все, входить до холдингу, де "материнською платою" є лондонська DV Corporation Limited.

Якщо так, то не дивно, що зареєстрована у столиці Кіпру Нікосії "Діренс Вентурес" має спільну адресу з іншими компаніями холдингу Дмитра Фірташа. А вони, в свою чергу, фігурували у судових рішеннях щодо Кримського содового заводу.

Саме по цьому судовому рішенню можна знайти певний зв'язок між вищезгаданим засновником "Білоцерківводи" та українським "газово-хімічним" олігархом.

Відомо, що куратором столичної області від Партії регіонів є Юрій Бойко. Близькими до нього вважають мера Білої Церкви Василя Савчука та губернатора Київської області Анатолія Присяжнюка. Тому підтримка концесії Білоцерковського водоканалу з боку цих осіб нікого не здивувала. Зокрема, Присяжнюк неодноразово зустрічався з Савчуком з цього приводу, телефонував безпосередньо голові фракції Партії регіонів у міській раді Віктору Шараварі власне в день голосування (регіонали не збиралися підтримувати цю оборудку). Тож можна робити припущення, що Савчук та Присяжнюк доволі довго лобіювали інтереси таємних інвесторів, за якими проглядалася персона Бойка.

Автор звертався за коментарями до Юрія Бойка із запитаннями про причетність до концесії Сєвєродонецького та Білоцерківського водоканалу, а також зв’язку з Антоном Чернецовим та Дмитром Фірташем. Коментарі отримати не вдалось, оскільки взамін представники віце-прем’єра попрохали показати їм статтю, що готувала "Економічна правда".

До речі, зі слів місцевих політиків, доволі близьким до Бойка є нардеп Володимир Полочанінов. Зв'язок політиків між собою дуже важко довести якимись документами, але опосередковані факти свідчать, що вони пов'язані певними бізнес-інтересами.

Факт замовчування теми серед місцевої політичної еліти також наводять на думки щодо підтримки проекту владними структурами. Єдиними, хто відізвався на пропозицію автора дати коментарі, стали нардеп Володимир Полочанінов та директор "Білоцерківводи" Ольга Бабій.

До речі, після бесіди з Ольгою Бабій вийшов на зв'язок ще один експерт по питанням концесії – в.о. голови Білоцерківської міської організації роботодавців Чаус Іван Володимирович. Він зазначив, що і сам раніше був проти передачі в концесію водоканалу, але наразі думає інакше.

Як відомо, головою Федерації роботодавців України є Дмитро Фірташ, тому така зміна позицій одного з місцевих керівників зовсім не здивувала. Додатково, на другому поверсі будівлі місцевого осередку ФРУ, на центральному стенді находиться наступне фото.

Стенд біля місцевого відділення Федерації роботодавців України. Фото автора

Доволі цікавих помилок припускаються співробітники Торгово-промислової палати України Київщини. Невже Дмитро Фірташ поступився місцем Голови Ради ФРУ Юрію Бойку?

Білоцерківський водоканал: концесія імені Бойка.

Випадок з концесією водоканалу в Білій Церкві можна назвати унікальним.

За словами директора ТОВ "Білоцерківвода" Ольги Бабій, підприємство створили саме під передачу цілісного майнового комплексу в рамках державно-приватного партнерства.

Вона розповіла, що засновник "Білоцерківводи" уже провів концесію у Сєверодонецьку, і успішно реалізує той проект. Тож, пані Бабій підтвердила зв'язок між сєверодонецьким та білоцерківським підприємствами.

За статутом, основний вид діяльності "Білоцерківводи" - очищення та постачання води. Першим керівником товариства був вищезгаданий Михайло Тарабановський.

Простежується цікава паралель. "Білоцерківвода" зареєстрована в Білій Церкві на вулиці Гординського, 24/403. Фактично ж, вона працює на вулиці Сухоярській, 14, де раніше розміщувався Білоцерківський водоканал.

Офісний центр "Гординського-плаза" на вулиці Гординського, 24, у Білій Церкві. Фото автора

Мешканці Білої Церкви називають власником цієї будівлі найвпливовішу людину Білої Церкви - першого заступника міністра інфраструктури Костянтина Єфименка.

За документами ж, офісний центр належить однойменному товариству, засновником якого є акціонерна компанія "Ярос груп лімітед". Остання зареєстрована на вулиці Крейгмур чемберс в місті Роуд Таун, Тортола, Британські Віргінські острови.

З'ясувати, хто є засновником цієї компанії, неможливо - цей вид офшорів захищає інформацію про засновників.

Засновником "Білоцерківводи" є вищезгадана компанія "Хімічно-промисловий альянс". Саме це підприємство внесло 1 млн грн до статутного капіталу білоцерківського концесіонера.

Отже, концесію білоцерківського водоканалу цілком можна вважати проектом Бойка.

"Каламутна" передача в концесію

Результати конкурсу Білоцерківська міськрада затвердила 21 листопада 2012 року. "Білоцерківвода" взяла в концесію комунальне підприємство на 15 років.

Лише представники ВО "Свобода", бізнесвумен Людмила Дригало та Валерій Ямковий публічно виступили проти цієї угоди. Але наразі вони мовчать.

Міський голова Василь Савчук, в свою чергу, навіть відмовився надати інвестиційну програму. На щастя, нам вдалося отримати її власне у концесіонера.

Передача в управління білоцерківського водоканалу проходила поетапно. Спочатку потенційні концесіонери переглядали оціночну вартість підприємства - 118 млн грн. Така сума є замалою, тому що не повністю відображає вартість цілісного комплексу, що здійснює водозабезпечення та водовідведення найбільшого міста Київщини і ще трьох невеликих населених пунктів.

Реальна вартість майна на порядок вище. Але для занизької ціні є досить логічне пояснення. Білоцерківський водоканал оцінили за значно нижчими показниками, тому що виходили з формули, яка затверджена державою. Вона передбачає розрахунок на підставі фактичних результатів роботи підприємства за останній період.

Водоканал Білої Церкви. Фото з сторінки Романа Наумова у Livejournal

Схожа схема доволі часто використовується для заниження вартості об'єктів під час приватизації. Майбутній покупець призначає на підприємство "дружній" менеджмент, який занижує прибуток компанії, або навіть отримує "чесний" збиток. Зокрема, саме так могло бути у випадках з "Київенерго" (покупець Рінат Ахметов) та "Сумихімпром" (Фірташ).

Отже, погіршення показників Білоцерковського водоканалу могло відбутися не випадково, а задля зниження вартості майна. А вже далі працює формула розрахунку щоквартальних концесійних платежів – вони розраховуються на підставі вартості майна. А отже, відповідно теж є заниженими.

Окрім вартості водоканалу, потенційними концесіонерами переглядались фінансові результати попередніх років, технічне оснащення. Вони прораховували потенціал модернізації сильно зношених мереж та агрегатів.

Документ. Звіт "Білоцерківводи"

Як часто буває, на конкурс заявилася лише одна компанія - ТОВ "Білоцерківвода". Вона і стала переможцем.

За словами Бабій, міська рада ставила перед концесіонером високі вимоги. Наприклад, керуючий майном місцевої громади має бути платником податків саме у цьому місті. Але на практиці цю вимогу вдалося оминути.

Якщо структура власності "Білоцерківводи" - ТОВ "Хімічно-промисловий альянс" (Антон Чернецов та "Діренс вентурес лімітед"), - дозволяє уникнути сплати податків не тільки у Білій Церкві, але й в Україні.

Будівля з червоним фасадом - офіс "Хімічно-промислового альянсу" на столичній вулиці Воздвиженській, 10-А. Фото автора

Це відбуватиметься за стандартною юридичною процедурою виплат дивідендів материнським компаніям. Угода про уникнення подвійного оподаткування між Кіпром та СРСР скасована, але торік уряди України та Кіпру підписали конвенцію з аналогічних питань. Згідно з нею, зареєстрована на острові компанія, що не здійснює господарську діяльність на її території, а лише є власником українського підприємства, сплачує податок на прибуток на території кіпрської юрисдикції за мінімальною ставкою. Замість того, щоб сплачувати репатріаційний податок в Україні.

Цією шпаринкою користується величезна кількість власників бізнесу, починаючи від олігархів та закінчуючи підприємцями середньої руки. Тому слова Бабій про сплату податків на території Білої Церкви можна не брати до уваги.

Вимоги до учасників конкурсу справді були високими. Але дуже схоже, що ці вимоги були прописані навмисно під одну компанію - "Білоцерківвода". Саме для виконання цих умов було збільшено кількість обігових коштів компанії спочатку на 500 тис грн, а потім ще на 1 млн грн.

Чи відбудеться приватизація білоцерківського водоканалу?

Законодавство України передбачає механізм, за якого концесіонер може отримати об'єкт у власність. Для цього він може вкладати гроші в оновлення основних фондів орендованої компанії, а потім ці кошти заліковуються як його внесок за об'єкт. Зокрема, за такою схемою підприємствами Ахметова можуть бути приватизовані теплові траси в Києві.

У випадку з білоцерківським водоканалом, приватизація може відбутися за стандартною схемою. Спочатку за погодженням із міськрадою буде зроблена не передбачена інвестпрограмою модернізація. Потім "Білоцерківвода" згідно договору отримає право вимагати відшкодування від власника майна.

Цілком зрозуміло, що цих грошей в міському бюджеті не буде, тоді й виникне пропозиція приватизації даного цілісного майнового комплексу. До речі, аналогічні норми були прописані і у договорі між Сєвєродонецької міською радою та ТОВ "Таун Сервіс" в 2009 році.

У такий спосіб, реальні власники концесіонера (ймовірніше за все, Бойко та Фірташ) стануть повноправними власниками великих майнових комплексів.

Можливо, саме так вищезгадані бізнес-партнери будуть збирати в концесію комунальні підприємства в інших містах України. Відповідний досвід монополізації вже набуто під час приватизації облгазів.

Але що будемо робити, коли в одних руках зосередиться вся комунальна інфраструктура держави?

Модернізація водоканалу: багато слів – мало діла.

Як вже згадувалось, білоцерківський водоканал потребує від концесіонера великих капіталовкладень. Наразі зроблено фінансові вливання на суму близько 600 000 грн, а найближчим часом планується заміна автопарку ще на 300 000 грн.

Але ці "пакращення" навіть менші, ніж суми, котрі виділені з міського бюджету рівно рік тому. Отже, місто було кращим власником білоцерківського водоканалу. Навіщо тоді була потрібна концесія?

Скоріш за все, працює типова для України логіка. Аж поки водоканал не є власністю, вкладати в його розвиток ніхто не збирається.

Згідно з планом розвитку, на 2014 рік заплановано цілий ряд реконструкцій. Вони мають бути спрямовані на покращення якості води.

Також планується зменшення споживання електроенергії через модернізацію перекачки та очистки стоків.

Міська рада Білої Церкви. Фото з екаунту Романа Наумова у Livejournal

Виходячи зі слів Ольги Бабій, першочерговим заходом на 2014 рік стоїть в плані виготовлення проекту реконструкції каналізаційних очисних споруд. Сам проект буде робити польська компанія Aqua, котра реалізувала близько 60% проектів під егідою ЄС в Польщі.

Наразі "Білоцерківвода" чекає розрахунків, і прийматиме остаточне рішення. Вони можуть вкласти навіть 20-30 млн євро, але "вартість капіталізації повернеться в тариф через амортизацію". Тож чи варто перекладати на плечі споживачів вартість технологій Siemens, Bosch чи Grundfos? Тим більше, що ці вкладення згодом можуть піти у залік під час приватизації водоканалу.

Але навіть якщо в 2014 році зроблять проектування, то тільки в 2016-2017 роках будуть проводити модернізацію. Та чи мають власники "Білоцерківводи" взагалі бажання хоча б щось модернізувати?

Окремої уваги варта інвестпрограма, в якій до кожного пункту термін впровадження від 1 до 15 років. Це зроблено для унеможливлення розірвання договору в зв’язку невиконанням взятих на себе зобов’язань. Тому будівництво шлаконакопичувача на насосній станції другого підйому може тривати два, три або чотирнадцять з половиною років.

Також концесіонер може не сплачувати концесійний платіж в розмірі близько 1,8 млн грн за рік, якщо на цю суму можуть зробити дещо корисне для міста.

Документи: додатки до інвестиційної програми. Додатки 1, 2, 3, 6 та пояснювальна записка, а також Додатки 4 і 5, та Додаток 7

Наприклад, 2014 року за рахунок вивільнених грошей буде зроблена проектна документація окремого водопостачання та водовідведення для всіх комунальних підприємств, організацій та житлових будинків. Це потрібно і "Білоцерківводі", і місту. В місцевому бюджеті грошей на це немає.

Тож чи взагалі будуть зроблені інвестиції "Білоцерківводи"? Навряд чи.

Скоріш за все, концесіонери намагатимуться спочатку підняти тарифи за власні послуги.

Нардеп Володимир Полочанінов звернув увагу на західну практику передачі застарілих нефункціональних мереж та позитивних сторін державно-приватного партнерства.

Він зосередився на тому, що останній раз тарифи на послуги водоканалу переглядались в 2002 році, а в 2006-му – корегувались. Тарифи для міст з населенням більше 200 000 встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (НКРКП), а в містах менше – місцевою радою.

Наразі, покриття тарифом собівартості послуг водоканалу в Білій Церкві сягає близько 50-55%. Тому передача в концесію, на думку Полочанінова, єдиний вихід із цієї складної ситуації.

Депутат також зазначив, що "Білоцерківвода" не тільки вчасно виконує всі фінансові зобов’язання, але і займається модернізацією - збудувало підприємство по виробництву гіпохлориту натрію. Проте, цю заяву Полочанінова спростовує директор концесіонера - дане виробництво збудоване ще за часів керівництва комунальним підприємством Володимиром Мазуренком.

Володимир Полочанінов. Фото sled.net.ua

Серед важливих планів діяльності "Білоцерківвода" - звільнення тарифу від ПДВ рішенням НКРКП. Після прийняття, це рішення планується продублювати ухвалою міської ради. Мабуть, щоб його неможливо було скасувати.

Концесія як виклик прозорості влади

Виходячи з усього сказаного вище, легко припустити, що Бойко та Фірташ використовують можливість швидко і без колосальних фінансових затрат прибрати до рук великі комунальні підприємства "Сєвєродонецькводоканал" та "Білоцерківводоканал".

Отже, наступними кроками цілком можуть стати теплокомуненерго. Адже схема вже налагоджена, і депутати не будуть "брикатись" при голосуванні.

За словами місцевих політиків, наступним кроком влади стане передача в концесію Білоцерківської тепломережі. Наразі ведуться переговори, і навіть прийнята пропозиція за рішенням міської ради від "Білоцерківської когенераційної компанії" та "Дельта-Проекту".

Через призму збільшення статутного капіталу КП БМР "Білоцерківтепломережа" на суму 4,5 млн грн (Документ. Рішення про збільшення статутного капіталу), подібні слухи та попереднє рішення про розгляд пропозиції не здається чимось фантастичним.

Але дивує одне. Як можна передати тепломережу вартістю сотні мільйонів гривень в концесію двом незрозумілим компаніям?

Перша з них - "Білоцерківська когенераційна компанія" - зареєстрована в бараках за парканом місцевої компанії "Рубікон". Серед її засновників числяться дві фізичні особи з внесками до статутного капіталу по 480 грн.

Друга - "Дельта-Проект" - знаходиться в однокімнатній квартирі звичайної багатоповерхівки.

Тут є доволі цікавий момент. Обидві ці компанії не подали спільну заявку на концесію. Подала одна компанія – яка саме, невідомо. 20-го лютого закінчується термін подачі заявок для всіх бажаючих. Тож, лише тоді ми дізнаємось назву потенційного переможця.

Той факт, що зараз його назву замовчують, наводить на певні роздуми. За словами наших свідків у міській раді Білої Церкви, це "все ті ж". Тобто, люди, близькі до Бойка.

Фірташ та Бойко. Фото molbuk.ua

Можливо, завуальовано тепломережа буде віддана до рук одного з олігархів. Адже без покровителів у вищих ешелонах влади, впливу на органи місцевого самоврядування та зв’язків в нацкомісіях по регулюванню тарифів ніхто не матиме бажання конкурувати з невідомими структурами.

***

Завдяки концесії, дуже впливові бізнесмени зможуть користуватись безперешкодним доступом до приватизації державного та комунального майна. Державно-приватне партнерство у сфері ЖКГ не є таким чудодійним, допоки в законодавстві не з’являться норми, що захищатимуть місцеві громади від втрати майна. Вони мають гарантувати інвестування концесіонером відповідних коштів в модернізацію, контролювати дотримання стандартів якості наданих послуг та надавати місцевій владі повноваження для повноцінного контролю за виконанням концесійної угоди.

А поки це не зроблене, передача об’єктів державного чи місцевого значення в концесію буде викликати забагато питань.