Энергонезависимость: сколько (сто)лет(ий) к цели

Останні заяви урядовців свідчать, що Україна вже не сподівається на досягнення домовленостей з Росією.

Примарна надія на зниження цін на російський газ залишилася в минулому. Сьогодні на порядку денному стоїть питання, як максимально швидко скоротити імпорт блакитного палива з Росії.

Скільки часу на це знадобиться? Три роки, п'ять чи більше?

Влада запевняє, що вже в найближчі декілька років цінові коливання на російський газ будуть для України не настільки критичними, як зараз, що газу країна буде споживати набагато менше, і що надходити він буде з різних джерел. Чи це так?

Щоб відповісти на це питання, потрібно абстрагуватися від оптимістичних заяв і звернути увагу на кілька показників.

1. Структуру енергобалансу і частку газу в ньому.

2. Річний об'єм споживання газу та пропорцію між власним та імпортованим газом.

3. Енергоємність українського ВВП.

Лише ці показники та їх динаміка є індикатором успішної або неуспішної роботи уряду і влади в цілому. Простіше кажучи, скільки б хто не називав чорне білим, і не переконував, що стосунки з "Газпром" невдовзі налагодяться, але без зниження споживання газу це будуть лише фантазії.

Те саме можна сказати і про структуру енергобалансу та енергоємність ВВП.

Отже, на яких позиціях знаходиться Україна, і що реально зроблено за 2012 рік?

За даними "Нафтогазу", в останні роки частка блакитного палива у вітчизняному енергобалансі становить 38-41%. Зокрема, у 2010 році розподіл між основними енергоресурсами був такий: газ у структурі споживання енергії займав 40%, вугілля - 31%, атомна енергія - 19%, нафта - 10%.

У світовому ж енергобалансі газ займає 21,1%, у європейському - 24,5%. Очевидно, що блакитне паливо не повинно бути пріоритетним чи основним джерелом енергії. Звісно, це не стосується Росії.

Найбільш раціонально розвивати і використовувати ті енергетичні ресурси, якими багата країна. В Україні вкрай недооціненою є відновлювана енергетика. При річному технічно досяжному потенціалі на рівні 98 млн тонн умовного палива, що становить 40% енергобалансу країни, держава використовує не більше 1,5%.

Розмови навколо відновлюваної енергетики точаться вже не перший рік. Керівництво Держенергоефективності переконує, що за останні два роки Україна втричі збільшила виробництво струму з відновлюваних джерел. Відомство обіцяє, що до 2020 року частка відновлюваних джерел в енергобалансі зросте з 1,5% до 11%.

Проте системної державної політики у цій галузі досі нема. Варто лише згадати про вето президента на закон з введення тарифу на виробництво електроенергії з біогазу, яке відразу перекреслило можливість заміщення до 10 млрд кубометрів газу.

У цій сфері аж надто багато лобізму. Йде відчайдушна боротьба за державні дотації, а тому рішення приймаються крізь призму інтересів приватних структур, наближених до вищих чиновників. Відтак, це впливає на остаточний результат. В тому числі - на річний об'єм споживання газу, який 2011 року становив 59,3 млрд кубометрів.

Багато це чи мало? Якщо порівнювати з 2007 роком, це менше. Тоді країна спалила 66,8 млрд кубометрів газу. Проте у 2009 році держава обмежилися значно скромнішими показниками - 50,1 млрд кубометрів.

У 2012 році велика ймовірність того, що буде зафіксовано зниження об'єму споживання газу. Проте не на 15-20%, як це декларувала влада, а на 8-10%.

До 23 жовтня Україні вдалося зменшити споживання на 10,3% до 39,9 млрд кубометрів порівняно з 44 млрд кубометрів за аналогічний період 2011 року. Попереду ще два холодні місяці, тож сумарний показник може сягнути 54 млрд. Це буде більше, ніж у посткризовий 2009 рік, і майже стільки ж, як у 2010 році.

Відповідно, є шанс, що в 2012 році Україна поступиться першістю в рейтингу найбільших імпортерів російського газу іншим країнам. Як відомо, у 2011 році Київ посів "почесне" перше місце, купивши в "Газпрому" 40,01 млрд кубометрів палива і допомігши таким чином суттєво збільшити доходи російської монополії.

Однак чи надовго Україна позбудеться цього звання, великою мірою залежить від успіхів України у збільшенні видобутку власного газу та від досягнення домовленостей щодо імпорту цього енергоресурсу з інших країн.

Успіхи України у збільшенні видобутку доволі скромні. У 2011 році видобуток зріс лише на 0,4%. За дев'ять місяців 2012 року кардинальних змін теж не відбулося: плюс 0,6% або 97 млн кубометрів. Це крапля в морі.

Можливо, трохи пом'якшить ситуацію домовленість про імпорт газу з німецькою RWE. Втім, цей газ теж треба купувати, хоча його вартість і нижча на 40-70 дол.

Підсумовуючи, можна сказати, що реальні успіхи України на шляху енергетичної незалежності досить скромні. Вони є, але підстав для стрімкого зростання власного видобутку газу, переходу на відновлювані джерела енергії та зменшення енергоємності ВВП поки що дуже мало.

По суті, лише у 2012 році, коли стало зрозуміло, що домовленостей з Росією не буде, влада почала щось робити в цій сфері. Поки що країна намагається отримати максимум з резервів, які раніше не використовувалися. Однак це може дати лише короткотерміновий ефект. Для довгострокового - необхідно робити трохи більше.

Передусім - відмовитися від бажання заробити на створенні СП з видобутку сланцевого газу, на державних дотаціях у відновлюваній енергетиці шляхом обмеження доступу на цей ринок конкурентів, на державних закупівлях.

Цей перелік можна продовжувати, але і так зрозуміло: лише прозорі правила гри на ринку і послідовне відстоювання національних інтересів можуть зменшити кількість кроків до енергетичної незалежності України.

Іван Надєїн, голова ГО "Комітет енергетичної незалежності України"