План победы президента: как использовать в нашу пользу "сингапурский сценарий"

Я не одразу дізнався про промову президента щодо "Плану Перемоги", і що там був пункт четвертий – про стратегічну важливість корисних копалин і, фактично, про їхню важливу роль у безпековій ситуації в Україні.

Але, знаєте, коли я це почув, в мене була одна думка в голові: "Нарешті!" Просто "Нарешті"!!!

Тому що, як ви знаєте, я особисто саме про ці можливості кажу з 2019 року на всіх відкритих майданчиках, приватних зустрічах і зустрічах з багатьма представниками влади.

Тож, що ми можемо запропонувати світу? Ви чули, Володимир Зеленський казав про уран, титан, графіт, літій… Але, хочу підкреслити, що окрім цих чотирьох корисних копалин, які назвав Президент, ми маємо набагато більше! 

Загалом Україна має 28 критично важливих мінералів! В Євросоюзі, згідно з Актом про критичні матеріали, прийнятим Єврокомісією рік тому, визначено їх 34. Так ось, Україна має 28 матеріалів з цих 34! 

Отже, ми маємо шалений потенціал і нам є що запропонувати, в першу чергу ЄС та Сполученим Штатам. Україна не є та не повинна бути бідним родичем з простягнутою рукою!

Безумовно, нам потрібні інвестиції, щоб реалізувати свій неабиякий потенціал! А ось задля інвестицій потрібні глибинні, корінні зміни в законодавстві. Що ж це може бути?

Ось що я бачу із потрібного

1. Необхідна корінна зміна кредитно-грошової політики Держави. Необхідно стимулювання з боку державних банків і пряме кредитування гірничо-металургійної галузі за схемою проєктного фінансування. 

Нарешті прийшов час не будувати піраміду ОВГЗ, а створювати нових великих платників податків. До речі, іноземний інвестор, як правило, вкладає частину коштів в капітал, і має очікування, що місцева влада і місцеві банки підтримують проєкт шляхом кредитування на іншу частину капітальних витрат. У нас наразі такого практично немає.

2. Дуже потрібно ввести механізм Державних гарантій для інвесторів у нові проєкти зі створення підприємств у сфері критичних матеріалів, які мають бути закладені у Бюджет.

3. Необхідно розповсюдити закон про "інвестнянь" саме на ці проєкти, бо є дуже великі обмеження саме для гірничодобувної промисловості, які потрібно усувати.

4. Необхідно впровадити страхування, в першу чергу, від воєнних ризиків з боку Державного експортного кредитного агентства. Це неймовірно важливо! Бо я не розумію, чому, наприклад, зерно можна страхувати в ЕКА, а корисні копалини – ні. Якось безглуздо.

5. Необхідно перевести оцінку запасів родовищ з наших, ще "совдепівських", стандартів на міжнародні. Окрім того, ми маємо величезну кількість родовищ, але у них різний ступінь розвідки. І ми, як держава, не знаємо насправді кількість запасів, які маємо. 

Тут потрібна окрема програма з термінової геологічної розвідки з оцінкою запасів за міжнародними стандартами. Ліндсі Грем, сенатор Сполучених Штатів, каже про оцінку наших покладів у декілька трильйонів доларів. Можливо, це декілька сотень мільярдів доларів, можливо, це декілька десятків трильйонів доларів – ми зараз, на жаль, не знаємо.

Окрім того, нам потрібна зрозуміла стратегія з управління сферою критичних матерів. Наприклад, чому всі говорять про літій? З приводу нього у мене особисто дуже великі сумніви. Чому? Тому що український літій через його геологічні умови видобутку може бути просто не конкурентоспроможним на світовому ринку.

А чому нікого не цікавить, наприклад, галій чи германій, які набагато важливіші для західного світу, ніж літій? Чи знаєте ви, що три роки тому Китай майже поставив на коліна всю оборонну промисловість США, обмеживши експорт лише двох металів – германію і галію! 

Китай зміг сконцентрувати у себе близько 80% світового виробництва цих копалин. А знаєте, хто в той період був на третьому місці з виробництва галію та германію? Україна. Цікаво, так? А зараз – нуль!

А ви знаєте, наприклад, що в нас є величезні поклади міді? І вони не розробляються, зовсім!

Є мідь, нікель, галій, германій, гафній, скандій, кобальт. Для того, щоб родовища розроблялись, вони мають бути економічно доцільними до розробки, а цим треба займатися.

Повертаючись до безпеки, хочу нагадати свій улюблений приклад з історії Сінгапуру, пов’язаний з Прем’єр-міністром Лі Куан Ю. Його країна опинилась без грошей і військового захисту, коли британці раптом визнали Сінгапур незалежним, сіли на корабель та і попливли собі разом з золотим запасом та військом.

З одного боку у Сінгапура був агресивний Китай з Мао Цзедуном, а з іншого – також агресивна Індонезія з режимом Сухарто. Лі Куан Ю вирішив звернутись до США. Але він відправляв міністрів – не до Держдепу, не до Білого Дому, не до Конгресу, а у приватні компанії, де вони просили про розміщення виробничих потужностей у Сінгапурі. 

В них не було корисних копалин, тому вони пропонували це компаніям, які виробляли електроніку та інші товари. А щоб заохотити їх увійти у Сінгапур, їм пропонувалася безкоштовно земля, підключення до електроносіїв, кредити сінгапурських держбанків.

В чому була мета Лі Куан Ю? Він зрозумів, що якщо хтось і може посприяти безпеці та вплинути на рішення Держдепу і Білого Дому, то це не дипломати, а вітчизняний американський бізнес, великий бізнес. 

А великий бізнес буде сприяти тільки тоді, коли в нього є прибуток, який треба захищати! І Сінгапур став тим Сінгапуром, який ми знаємо його зараз.

Я б пропонував Українським держслужбовцям подивитися на нас самих очима іноземних інвесторів, не навʼязувати своє бачення, а спромогтися зрозуміти - що їм, інвесторам, може бути не просто цікаво, а що вони бажають бачити для того, щоб вкладати в Україну гроші і стати залізним, мідним, нікелевим, нарешті титановим куполом нашої безпеки, нашого плану Перемоги.