Возможен ли рост тарифов при низких доходах населения

Під час обговорення перегляду тарифів на комунальні послуги основний акцент зазвичай робиться на фінансовий тиск, який ці тарифи створюють для споживачів. І це дійсно важливе питання, адже тарифи впливають на здатність сімей оплачувати життєво необхідні послуги. 

Проте часто не згадується про низькі заробітні плати та пенсії, які отримують значна частина населення. Особливо гостро ця проблема стосується пенсіонерів, які живуть на мінімальні пенсії.

Згідно з логікою державної політики, домогосподарство має витрачати не більше 20% свого доходу на оплату комунальних послуг. Це важливий орієнтир, що дозволяє забезпечити фінансову стабільність сімей і зробити послуги доступними для більшості населення. 

Проте реальність така, що не кожна сім'я може собі дозволити дотримуватися цього правила. Величезна частина населення, особливо люди з низькими доходами, стикається з тим, що їх витрати на комунальні послуги можуть перевищувати цей поріг, адже заробітні плати та пенсії не відповідають сучасним економічним викликам.

Саме для таких ситуацій передбачено механізм субсидій, який покликаний допомогти вразливим категоріям населення. Держава компенсує частину витрат на комунальні послуги для тих, хто не в змозі самостійно сплачувати повну вартість. 

Це важливий інструмент соціального захисту, однак його недостатньо для вирішення загальної проблеми низьких доходів населення.

Замість постійних дискусій про "підвищення" чи "зниження" тарифів, варто говорити про запуск економічних механізмів, які дозволять збільшити доходи громадян. Це стосується як заробітних плат, так і пенсій. Зрозуміло, що такі механізми мають враховувати складну воєнну ситуацію, в якій опинилася країна, але економіка повинна функціонувати так, щоб люди могли забезпечити себе базовими послугами.

Важливо також звернути увагу на комунальні підприємства, що надають ці послуги. Водоканали, енергетичні компанії та теплопостачальники відіграють критично важливу роль у забезпеченні стійкості міст і громад. Вони стикаються з серйозними фінансовими труднощами через низькі тарифи, які часто не покривають навіть операційні витрати. 

Якщо підприємства не отримають достатньо фінансування для нормальної роботи, це може призвести до зупинки постачання води, тепла або електроенергії, що є загрозою для всієї системи життєзабезпечення, особливо в умовах війни.

Ще раз наголосимо, що тариф наразі залишається єдиним джерелом надходження коштів, оскільки дієвих механізмів фінансування з державного або місцевого бюджетів досі не існує. Тож штучне стримування тарифів – це вбивча тактика популістів, що може призвести до колапсу водопровідної галузі. І від цього аж ніяк не виграють споживачі, інтереси яких нібито захищались такою ціною.

Українські водоканали вже перебувають у критичному фінансовому стані, і часто не мають коштів навіть на операційні витрати, не кажучи вже про модернізацію та оновлення. Тариф на водопостачання покриває собівартість лише на 70%. В той же час постійно зростає тариф на електроенергію, яка у структурі тарифу на воду становить приблизно половину вартості, наразі він підвищився вже в два рази. 

Отже, водоканали накопичують борги, що вже сягають 9,7 млрд грн. Невпинно зростають ціни і на інші складові собівартості тарифу з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, зокрема, реагенти подорожчали вже втричі, постійно підвищуються податки для водопостачальних підприємств, зокрема військовий збір та ПДВ. Загалом, недофінансування водоканалів за час війни складає біля 18 млрд грн щорічно. Сума боргів та збитків дорівнює річному валовому доходу підприємств галузі.

Не слід забувати, що працівники водоканалів у звичайному житті також є і споживачами комунальних послуг, і просто громадянами, які мають на свою зарплату якось виживати і утримувати родину. Наразі, за відсутності економічно обгрунтованого тарифу, заробітна плата фахівців у водопостачальних підприємствах складає в середньому близько 14 тисяч гривень, а подекуди навіть 10 - це дуже низький показник. Маленька зарплатня спричиняє значний відтік кадрів і зовсім не мотивує нових працівників приходити на вакантні посади. 

Говорячи про високі тарифи, звісно слід враховувати низькі доходи населення і пенсіонерів, що не дозволяють багатьом родинам вкладатися в ці 20% витрат на комунальні послуги. Але разом з тим необхідно говорити і про дієві шляхи вирішення питання. Механізм субсидій є важливим, але він не вирішує проблему низького рівня доходів загалом. 

Потрібно впроваджувати економічні механізми, які забезпечать зростання доходів громадян і підтримку комунальних підприємств, щоб забезпечити стійкість країни та доступ до життєво необхідних ресурсів.

На жаль, проблема платоспроможності значної частини населення не може бути вирішена через популістську тактику стримування тарифів. Це лише тимчасова міра, яка поглиблює кризу, оскільки комунальні підприємства продовжують накопичувати борги, не маючи можливості покривати навіть операційні витрати. 

Натомість держава вже має ефективний інструмент – механізм адресних субсидій. Він дозволяє цільово допомагати тим категоріям населення, які дійсно потребують підтримки, зокрема пенсіонерам, малозабезпеченим та іншим вразливим верствам суспільства.

Впровадження системи субсидій дозволяє забезпечити соціальну справедливість: тарифи для комунальних підприємств залишаються економічно обґрунтованими, що сприяє їхній фінансовій стабільності та подальшому розвитку. Водночас споживачі, які не можуть сплачувати повну вартість послуг, отримують необхідну допомогу від держави, що дозволяє зберегти їхню платоспроможність.

Тому вирішення проблеми не в штучному обмеженні тарифів, а в системному підході, який поєднує економічну стійкість підприємств та соціальний захист населення. Субсидії є тим самим механізмом, що забезпечує баланс між інтересами різних сторін, не ставлячи під загрозу функціонування критично важливої інфраструктури.