Чем руководствуются страны при выборе партнеров сейчас и что это значит для Украины?

З початку 1990-х років і аж до світової фінансової кризи виробництво товарів і послуг ставало дедалі більш глобалізованим. Щоб підвищити власну ефективність та знизити вартість кінцевого продукту, компанії створювали складні ланцюги постачання, де розробка, виготовлення деталей і кінцева збірка відбувалися в різних країнах. 

Однак посилення геополітичної напруженості, поширення протекціонізму та карантинні обмеження поставили під сумнів надійність таких ланцюгів поставок та призвели до зміни поглядів на торговельні відносини. Точніше кажучи, до геоекономічної фрагментації.

Чи може це стимулювати ЄС, який все ще тісно пов'язаний торгівлею з геополітичними опонентами (насамперед Китаєм), розширити співпрацю з Україною? 

Як змінилася глобальна торгівля? 

З початком коронакризи компанії частіше почали розглядати можливість перенесення виробництва до сусідніх (near-shoring) чи геополітично близьких (friend-shoring) країн, а також його повернення до країни походження (re-shoring). 

Альтернативним підходом було розосередження діяльності серед ще більшого числа країн (диверсифікація).

У 2023 році 74% транснаціональних корпорацій зі значною присутністю в ЄС планували вжити щонайменше один із цих заходів протягом наступних п'яти років, водночас у попередні п'ять років до них вдавалося лише 42%. Friend-shoring став майже вчетверо популярнішим, однак паралельно зросла і частка тих, хто планував через це залишити ЄС. 

До зменшення ризиків, спричинених взаємозалежністю з геополітичними опонентами, закликали і представники урядів. США наголошували на важливості співпраці з союзниками і партнерами. ЄС – на підвищенні конкурентоздатності, стійкості та безпеки власної економіки. Китай – на самодостатності, особливо в розвитку технологій.

Фрагментація вже позначається на динаміці економічних показників. Так, з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну темпи зростання торгівлі між геополітично близькими країнами були на 3,8 в. п. вищими, ніж між геополітично віддаленими. Схожі тенденції демонстрували і приватні іноземні інвестиції.

Як у ЄС?

ЄС на власному досвіді пересвідчився в цінності сталого доступу до ключових ресурсів чи виробничих компонентів. Першим викликом став дефіцит напівпровідників, зумовлений боротьбою з пандемією COVID-19. 

Він суттєвіше позначився на економіках країн ЄС, у яких провідним споживачем була автомобільна галузь (водночас у США та Китаї – телекомунікаційна та комп'ютерна техніка, які отримали пріоритет у замовленнях). 

Другим викликом стала залежність від російського газу. Інфраструктура Європи витримала скорочення поставок російського трубопровідного газу на понад 55% у 2022 році. Однак, щоб досягти цього, ЄС довелося, в тому числі, скоротити споживання газу промисловістю. А це стримувало економічне зростання. 

Обидва виклики погіршили позиції ЄС у світовій економіці. Його частка у світовому ВВП з 2019 до 2023 року скоротилася на 0,8 в. п. до 14,5%. Отже, зменшення вразливості ланцюгів постачання ЄС може стати важливим аспектом стійкого економічного розвитку.

Однак, якщо залежність від росії проявлялася в ланцюгах доданої вартості ЄС, передусім у сировинних секторах (добуванні енергетичних та неенергетичних копалин, металургії), то залежність від інших геополітично віддалених країн, насамперед Китаю, зачіпає і технологічні сектори. А відповідно генерує вищі ризики для економічного зростання. 

Загалом на товари з високим ступенем залежності у 2022 році припадало менше 9% імпорту до ЄС, більше половини з яких поставляв Китай. Проте не всі такі залежності є стратегічними. 

Останні спостерігаються лише в енергоємному виробництві, відновлюваній енергетиці, оборонній і авіакосмічній галузях, цифрових технологіях, електроніці та охороні здоров'я. Порушення ланцюгів постачання в цих секторах може суттєво вплинути на здатність ЄС забезпечувати охорону здоров’я і безпеку своїх громадян, а також досягнути екологічної та цифрової трансформації.

Першоджерелом такої залежності є те, що ЄС не має суттєвих родовищ критичних сировинних товарів, зокрема магнію, рідкоземельних елементів, платиноїдів тощо. До того ж часто пошуку альтернативних Китаю чи ПАР постачальників перешкоджало не лише природне багатство цих країн корисними копалинами, а й значна концентрація обробки копалин на світовому рівні.

Які перспективи для України? 

Як продемонструвала доволі швидка відмова від російських товарів, ЄС має потенціал для переорієнтації торгівлі на користь геополітично близьких країн. У 2023 році частка росії звузилася одразу на 4,7 в. п. порівняно з попереднім роком (до 2% загального імпорту) завдяки запровадженню ЄС економічних санкцій та диверсифікації поставок. Проте вона й надалі перевищувала частку України, що навіть до повномасштабного вторгнення становила лише 1,1%.

У 2022 році загальний обсяг товарів з високим ступенем залежності, які імпортував ЄС, становив 263 млрд дол. США, що понад удесятеро перевищувало обсяги експорту України в ЄС (близько 25 млрд дол. США). 

Звісно, Україна не зможе стати постачальником усіх таких товарів, але перспективи є обережно оптимістичними як у традиційних галузях (сільському господарстві, добуванні та металургії), так і у виробництві технологічних товарів. 

Україна вже має успішний досвід співпраці з європейськими виробниками, тому її залучення до ланцюгів постачання ЄС із виготовлення акумуляторів, сонячних панелей, напівпровідників має бути у пріоритеті. Цьому сприятиме і те, що Україна має більше половини критичних сировинних товарів з переліку ЄС (наприклад, графіт і титанові руди). 

Досвід у розбудові та локалізації ВПК, включно із дронами, в умовах війни з оперативним випробуванням розробок на полі бою теж може зацікавити європейських партнерів. Крім того, в умовах обмежених ресурсів актуальним є розвиток в Україні вторинної переробки матеріалів, що проілюстрував нещодавній досвід Міноборони. 

А співробітництво у фармацевтичній галузі (за умови отримання Україною "фармацевтичного безвізу") може допомогти ЄС замістити продукцію з Азії, насамперед активні фармацевтичні інгредієнти з Китаю.

Однак основними передумовами для реалізації цього потенціалу є зниження безпекових ризиків та проведення реформ, зокрема у сфері захисту прав власності. Важливими чинниками для розбудови виробничих потужностей буде також розширення пропозиції робочої сили та відновлення енергетики. 

ЄС зі свого боку може сприяти збільшенню інвестицій в Україну та поліпшенню умов ведення бізнесу через забезпечення конструктивної взаємодії, зокрема в питанні доступу до ринків ЄС без політичних та регуляторних ризиків. 

Додатково про шляхи для залучення України до ланцюгів постачання ЄС – у тематичній вставці Інфляційного звіту НБУ за липень 2024 року – "Friend-shoring для ЄС – можливість для України?".