Доверенное лицо: что даст бизнесу внедрение таможенного представительства в Украине

Українські парламентарі готуються ухвалити чергові зміни в митне законодавство. Невдовзі в нормативно-правовому полі з’явиться поняття митного представника. 

Відповідний законопроєкт №10411 "Про внесення змін до Митного кодексу України щодо імплементації деяких положень Митного кодексу Європейського Союзу" вже погоджено профільним комітетом до другого читання. 

Втім, ефективність цих новел визначатиметься тим, наскільки законодавці зможуть адаптувати європейські правила до національних реалій.

Отже, хто такий митний представник? Згідно із законопроєктом, це особа, яка діє на підставі правочину та уповноважена іншою особою на виконання встановлених дій та митних формальностей в рамках взаємовідносин з митними органами шляхом прямого або непрямого представництва. 

В ЄС право на призначення митного представника надається будь-якій особі як до початку транзиту, так і для необхідності випуску товару у вільний обіг, наприклад, з митного складу.

Які типи представництва існують?

Розрізняють пряме та непряме представництво. У першому випадку представник не несе жодної відповідальності під час митного оформлення та діє виключно як агент. Водночас, права та обов’язки залишаються у компанії-імпортера, як у приципала. 

При цьому, його повноваження мають підтверджуватись відповідним документом, що, зокрема, визначає вид представництва. Для існування прямого представництва, крім надання повноважень на представництво, має існувати "contemplatio domini", тобто і агент і довіритель повинні бути обізнані про дії, які вони вчиняють від імені інших осіб.

В ЄС, у випадку прямого представництва, представник подає заяву від імені третьої особи, яка не є ані заявником, ані власником товару за митною процедурою. Відповідно до змін, які пропонує наш законодавець, якщо особа (і) не заявляє про те, що діє як митний представник, або (іі) заявляє, що діє як митний представник без належних документів, - то вона вважається "за замовчуванням" такою, що діє від власного імені та у власних інтересах.

Непряме представництво в ЄС було доступне протягом десятиліть, але набуло поширення після Brexit. Такий вид представництва передбачає вчинення дій митним представником в інтересах особи, яку він представляє, але від власного імені. В такому разі права та обов’язки, пов’язані з митними формальностями, передаються представнику.

Як показує практика країн Європейського Союзу, непряме представництво переважно використовується компаніями-нерезидентами ЄС, які здійснюють постачання, зокрема, для e-commerce або на митний склад та не мають фізичної присутності в країні призначення (ЄС), а під час імпорту в документах повинна вказуватися зареєстрована локальна компанія.

В багатьох випадках перевізники не бажають брати на себе солідарну відповідальність перед митними органами, саме тому такі компанії залучають непрямого представника. Іншими словами, непряме представництво застосовується для тих, хто не має зареєстрованого бізнесу в країні імпорту і залучає непрямого митного представника як юридичну особу, яка буде декларантом.

Законопроєкт передбачає умову, за якою право здійснювати декларування непрямим представником товарів в інтересах іншої особи надається виключно за наявністю авторизації на провадження митної брокерської діяльності, яка замінить існуючий дозвіл та буде обов'язковою вимогою митного органу для підтвердження відповідних повноважень. 

Тобто, представництво за довіреністю втратить свою актуальність, що потребуватиме для деяких компаній суттєвих змін в подальшій моделі їхньої роботи. 

Надання повноважень митному представнику та відповідальність перед митними органами

Незважаючи на те, що законопроєкт готується до другого читання, практичне застосування митного представництва в Україні потребує доопрацювання. Так, відповідно до підходів ЄС, незалежно від обраного способу представництва, між клієнтом та представником укладається відповідний договір/авторизація або доручення для визначення зобов’язань та меж юридичної відповідальності. 

Чинний Митний кодекс України встановлює, що взаємовідносини митного брокера (митного представника "по-новому") з особою, яку він представляє, визначаються відповідним договором. 

В цій частині норми залишаться без змін. Також, проєкт закону передбачає що прямий митний представник не несе відповідальність за невиконання обов’язків декларанта, якого він представляє, зокрема, в частині сплати митних платежів.

Відповідно до законодавства ЄС, особою, відповідальною за сплату митного боргу, є декларант. У разі непрямого представництва боржником є ​​особа, від імені якої оформлено митну декларацію, а також непрямий митний представник, який несе солідарну з імпортером відповідальність за сплату митних платежів, пов’язані з товарами (за виключенням імпортного ПДВ). 

При цьому, якщо митна декларація складається на основі неправдивої інформації, яка призводить до того, що ввізне мито не стягується або стягується частково, то особа, яка надала таку неправдиву інформацію також стає спів боржником.

Митні правила в ЄС функціонують із урахуванням інших законодавчих актів ЄС та законодавства країн-членів. В контексті митного представництва особливо критичним є узгодженість із законодавством в сфері непрямого оподаткування, зокрема, ПДВ. 

Загальні принципи оподаткування ПДВ встановлює Директива Ради 2006/112/ЄС від 28 листопада 2006 року, яка передбачає, що особами для цілей ПДВ є також і особи-нерезиденти на загальних підставах (на відміну від чинного підходу в Україні). Також, ця Директива передбачає інститут податкового представника, який не обов’язково є митним представником, і визначає, що при імпорті ПДВ мають сплатити особи, визначені відповідно до законодавства країн-членів. 

Це положення пояснює усталена судова практика ЄС, яка визначає, що відповідальність непрямого митного представника за сплату ПДВ при імпорті солідарно з імпортером не може бути застосована, якщо не існує національних положень, які прямо і однозначно визначають такого представника відповідальним за сплату цього податку (справа C-714/20 від 12 травня 2022 року). 

Отже, відповідальність непрямого представника в країнах ЄС при імпорті за загальним правилом обмежується лише сплатою мита, а не імпортного ПДВ, якщо це прямо не передбачено національним законодавством. Таким чином, з точки зору правил ЄС, непрямий представник може бути особою відповідальною за сплату ПДВ лише за умови, що національне законодавство прямо це передбачає.

Таким чином, саме Податковий кодекс України повинен визначати (1) обов’язок особи-нерезидента сплачувати ПДВ при імпорті і (2) відповідальність непрямого митного представника щодо сплати ПДВ при імпорті, оскільки виключно Податковий кодекс регулює правила оподаткування (крім мита) товарів, що переміщуються через митний кордон України. 

Разом з тим, законопроєкт №10411 передбачає зміни лише до митного законодавства і не має пов’язаного законопроєкту, який би вносив зміни до податкового. Без змін до податкового законодавства України, відповідальність непрямого митного представника за сплату ПДВ, передбачена лише митним законодавством, буде суперечити логіці як права ЄС, так і України.

Також, слід врахувати, що пряме і непряме митне представництво в ЄС функціонують з точки зору ПДВ з урахуванням загальних положень Директиви Ради 2006/112/ЄС щодо посередницьких договорів. Чинні правила оподаткування ПДВ подібних договорів в Україні відрізняються від правил ЄС, що також може вплинути на повноцінність роботи інституту митного представництва в Україні.

З огляду на наведене вище, можна з упевненістю сказати, що запропоновані в законопроєкті зміни в багатьох аспектах відповідають законодавству ЄС, що слугує важливим кроком до подальшої євроінтеграції та створення належних умов для розвитку бізнесу на визначених принципах. Водночас, слід також враховувати необхідність узгодження податкових та митних норм задля повноцінного функціонування інституту митного представництва в Україні.

Співавторка: Юлія Шишко, Менеджерка практики Податкового консалтингу, злиття і поглинання PwС Україна