Читайте мелкий шрифт: почему Украине не стоит достраивать блоки №3 и 4 на Хмельницкой АЭС

Варто чи не варто добудовувати два атомні енергоблоки на Хмельницькій АЕС? Останні тижні демонструють, що українці у цьому питанні розділилися на два табори. 

Першій частині довподоби історія про те, що електроенергія, вироблена на атомних електростанціях, є, начебто, найдешевшою. Ці ж люди щиро сподіваються, що, добудувавши два енергоблоки, держава знову поверне в їх домівки давно забуті 0 грн 90 коп. за кВт/год електроенергії. 

Друга частина не менш щиро здивована наміром уряду починати багаторічний проєкт на десятки мільярдів гривень в умовах, коли до кінця лише цього року, за словами Міністра фінансів Марченка, Україні вже не вистачає 200 мільярдів гривень для покриття видатків на оборону.

На підтримку своєї позиції щодо необхідності добудови енергоблоків №3 та 4 на Хмельницькій АЕС, прихильники цієї ідеї зазвичай називають три причини. По-перше, завершення будівництва, яке розпочали ще у 1985 році, нібито має дозволити і надалі підтримувати для простих українців низьку ціну на електроенергію. 

По-друге, добудова блоків начебто конче необхідна для подолання значного дефіциту електроенергії в українській енергосистемі. І по-третє, Україна повинна бути готовою до повоєнного відновлення, коли сюди зі своїми грошима ринуть іноземні інвестори спраглі до будівництва заводів, виробництва "зеленого" водню та реалізації інших енергоємних проєктів. 

Одним словом, електроенергії буде багато, вона буде дешевою і її точно вистачить всім, - переконують прихильники добудови.

Звучить гарно, але цього разу потрібно уважно читати те, що зазвичай пишуть дрібним текстом внизу кредитних договорів, – умови, на яких суспільству пропонується така "вигідна" угода. 

Мінімум 135 мільярдів гривень, мінімум 3-5 роки до завершення проєкту та некомплектні ядерні реактори, які Болгарія раніше купила у Росатому. І це далеко не все, що приховано за дужками проєкту добудови, який зараз активно проштовхнуть до ухвалення в українському парламенті. 

Прочитавши під лупою всі додаткові умови, що йдуть разом із добудовою двох атомних енергоблоків, стає зрозуміло, що причин відхилити таку, на перший погляд привабливу пропозицію, куди більше, ніж причин її підтримати.  

Угода

Зі слів Міністра енергетики України Германа Галущенка відомо, що добудова двох атомних енергоблоків на Хмельницькій АЕС планується за рахунок закупівлі ядерних реакторів у Болгарії. Продавець, начебто, готовий продати реактори за "символічні" 600 мільйонів євро (приблизно 26,5 мільярдів гривень). Міністерство енергетики переконує, що завершити добудову атомного енергоблоку №3 можна лише 2,5-3 роки, а енергоблоку №4 – до 5 років. 

З першого погляду все виглядає доволі привабливо, однак важливо прочитати і те, що написано дрібним шрифтом. 

По-перше, атомні енергоблоки, які пропонує нам Болгарія, були придбані нею для цілей побудови своєї атомної електростанції у місті Белене. Продавцем реакторів та частини обладнання виступила російська компанія "Атомстройекспорт", яка є дочірньою компанією "Росатому". 

Перекуповуючи ці реактори у Болгарії, Україна де-факто купує обладнання, що вироблене Росією. Це може створити дуже небезпечний прецедент, який охоче почнуть використовувати деякі країни Європи для купівлі російської продукції: достатньо купити, скажімо, російський газ через Болгарію і на критику можна відповісти, що він болгарський, адже саме такою логікою керується Міністр енергетики Галущенко, коли доводить, що атомні енергоблоки не російські. 

По-друге, ціна в 600 мільйонів євро (еквівалент 640 мільйонам доларів) є не остаточною і ніде офіційно не зафіксована. Вона звучала у стінах болгарського парламенту у 2023 році, коли депутати обговорювали можливий продаж Україні ядерних реакторів. 

Тодішні дискусії завершилися фразою "продаємо, але не менше, ніж за 600 мільйонів євро". Звідки ж взялася ця цифра і які гарантії, що вона не виросте?

Наразі відомо тільки те, що у грудні 2016 року Болгарія сама виплатила Росії борг у 601,6 мільйони доларів за поставку обладнання, необхідного для будівництва АЕС в Белене. 

Виглядає, що уряд Болгарії просто хоче отримати назад те, що витратив у 2016 році. Однак, навряд чи все так просто. По-перше, якщо врахувати інфляцію у США за період з 2017 року по сьогодні (тобто знецінення долара як валюти), то 601,6 мільйонів доларів у грудні 2016 року дорівнюють 760 мільйонам доларів сьогодні. 

По-друге, розуміючи, що Україна вже остаточно вирішила придбати ядерні реактори (наприклад, так можна буде сказати після прийняття Верховною Радою відповідного закону) та відсутність у нас будь-яких альтернатив, уряд Болгарії розпочне перемовини з позиції сили і точно спробує отримати максимально можливу ціну. 

У Болгарії є досить вагомі причини так вчинити: недобудована АЕС в Белене, на яку вже витрачено 1,5 мільярди доларів, розділила країну навпіл та стала причиною швидкого закінчення кар’єри багатьох національних політиків. 

І ось нарешті болгарським політичним елітам випала нагода повернути втрачене і завоювати народну любов. З огляду на це, я не здивуюсь, якщо фінальний рахунок від уряду Болгарії буде ближчим до 1 мільярду доларів.  

По-третє, не зрозуміло в якому стані знаходяться ядерні реактори та інше обладнання, які Україна хоче купити у Болгарії для добудови Хмельницької АЕС. Відомо тільки те, що і реактори, і обладнання щонайменше останні 10 років лежить десь на території Болгарії. 

З публічних джерел також відомо, що через дострокову відмову болгарському уряду від проєкту в Белене, Росія поставила не все обладнання, яке потрібно для будівництва та введення в експлуатацію атомних енергоблоків. В цьому контексті виникає логічне запитання: а як Україна планує придбавати додаткове обладнання, виробником якого є російський Росатом та його дочірні компанії?  

Одним словом, ключові умови запропонованої суспільству угоду насторожують. Але це тільки початок дрібного шрифту.

Вартість проєкту

Враховуючи, що лише два атомні енергоблоки, які Україна планує придбати у Болгарії обійдуться нам у суму від 640 мільйонів до 1 мільярду доларів, виникає запитання, а скільки ж буде коштувати весь проєкт добудови енергоблоків №3 та 4 на Хмельницькій АЕС? 

Міністр енергетики Галущенко переконує, що це приблизно 72 мільярди гривень (еквівалент 1,76 мільярдів доларів). На перший погляд здається, що угода дійсно хороша: ядерні реактори можна купити за 640 мільйонів (у це вірить міністр), потім за 1,1 мільярди доларів побудувати два атомні енергоблоки. 

Що може піти не так? Якщо ж знову придивитися до дрібного шрифту, то можна зрозуміти, що 72 мільярди гривень це вартість добудови Хмельницької АЕС за цінами станом на травень 2017 року, коли уряд Гройсмана востаннє затверджував техніко-економічне обґрунтування проєкту. 

На пряме запитання "Яка вартість проєкту у нинішніх цінах?", Міністр відповіді не дав. Сказав лише, що цифри є і їх суспільству покажуть згодом, коли закон буде прийнято.   

Зробивши дуже просту вправу, а саме відкоригувавши 72 мільярди гривень на рівень інфляції в Україні за період з 2017 по 2023 роки, можна з’ясувати, що нинішня вартість проєкту з добудови складає щонайменше 135 мільярдів гривень. 

І я більш ніж переконаний, що остаточна вартість добудови енергоблоків №3 та 4 на Хмельницькій АЕС, якщо цей проєкт все ж таки буде реалізовано, буде набагато вищою. 

Та навіть 135 мільярдів гривень – це феноменальна сума в умовах війни на виснаження, яка вже триває третій рік і невідомо скільки ще триватиме. Чи може державний "Енергоатом" вже залучив ці кошти і тільки чекає дозволу на завершення будівництва?  

Енергоатом

Ви не повірите, але у "Енергоатому" немає грошей на добудову енергоблоків №3 та 4 на Хмельницькій АЕС. Ба більше, компанія в хронічних збитках та боргах. По-перше, один чистий збиток "Енергоатому" за останні два роки склав близько 14 мільярдів гривень. 

Загалом, якщо порахувати загальний фінансовий результат діяльності компанії за період з 2011 по 2023 роки, то чистий збиток складає 22,7 мільярди гривень. По-друге, "Енергоатом" вже другий рік не може погасити борг у розмірі 14 мільярдів гривень, який компанія винна на оптовому ринку електричної енергії іншій державній компанії – "Гарантований покупець". 

І нарешті, за даними Міністерства фінансів України, станом на 01.01.2024 "Енергоатом" ще мав і заборгованість по отриманим кредитам у розмірі 42,5 мільярди гривень.

Вочевидь розуміючи проблему відсутності власних коштів, Міністр енергетики Галущенко переконує, що добудову енергоблоків планують за рахунок кредитних коштів. Загальна фраза, в якій дуже бракує конкретики. Хто дає кредит? На яких умовах? Який % проєкту буде профінансовано за рахунок кредиту? Звідки буде залучена решта коштів, якщо у "Енергоатому" їх просто-напросто немає? 

Одним словом, багато запитань, які досі залишаються без відповіді. Скоріш за все пан Галущенко говорить про кредит для того, щоб запевнити, що на добудову Хмельницької АЕС не залучатимуться державні кошти. 

Знову ж таки, не все так просто. Іноземні кредитори навряд чи надаватимуть багатомільярдний кредит без державних гарантій, оскільки саме держава є власником "Енергоатому". У такому випадку будь-які проблеми "Енергоатому" з виплатою кредиту одразу стануть проблемами державного бюджету України. 

Однак, навіть без зауважень щодо кредиту, є великі сумніви чи можна сьогодні довірити державному "Енергоатому" проєкт добудови енергоблоків на Хмельницькій АЕС. 

По-перше, у компанії хронічні проблеми із закупівлями. Журналісти регулярно помічають "Енергоатом" у придбанні товарів та послуг за завищеними цінами, а сама компанія занадто часто не розкриває кошториси та ігнорує відповідні запити. 

По-друге, компанія – регулярний фігурант корупційних скандалів. До прикладу, зовсім нещодавно НАБУ скерувало до суду справу колишнього посадовця "Енергоатому", якого звинувачують у продажу електроенергії за заниженими цінами, в результаті чого компанія отримала збиток у розмірі 93,76 млн. грн. 

Це не єдина справа НАБУ, у якій фігурує "Енергоатом". Роком раніше, у жовтні 2023 року, НАБУ та САП повідомили про підозру особам, яких підозрюють у завданні майже 100 млн грн збитків "Енергоатому" при будівництві Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. 

По-третє, сумнівним видається і сама можливість "Енергоатому" завершувати проєкти вчасно. До прикладу, на підключення газотурбінної електростанції потужністю всього 28 МВт, що була подарована американськими партнерами у лютому 2023 року, "Енергоатом" витратив 16 місяців. 

Що стосується великих проєктів, то згадується історія Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Не зважаючи на те, що уряд визначив термін будівництва першого комплексу цього сховища до кінця 2019 року, "Енергоатом" отримав дозвіл на його експлуатацію тільки навесні 2022 року.

Одним словом, чи може суспільство довірити нинішньому "Енергоатому" розпорядження десятками мільярдів гривень і очікувати на вчасне завершення проєкту добудови, яке обіцяють всього за 2,5-3 роки? Практика останніх років показує, що ні. 

Підписуємо?

В наступні кілька тижнів Міністерство енергетики буде намагатися переконати народних депутатів України погодити від імені суспільства угоду щодо добудови енергоблоків №3 та 4 на Хмельницькій АЕС. 

Угоду, яка переповнена дрібним шрифтом та необґрунтованими запевненнями. Угоду, яка жодним чином не наблизить Україну до децентралізованої енергетичної системи та не додасть ані кіловату електроенергії в домівки українців в наступні кілька років. 

Угоду, яка, на радість нашим ворогам, розпорошить і без того обмежені ресурси українського уряду та підірве зусилля останніх років у протидії російській ядерній енергетиці. 

"Ми працюємо над відновленням того, що можна відновити. Водночас головний пріоритет наразі – це децентралізація і нарощення потужності генерації", - заявив Міністр енергетики Герман Галущенко під час зустрічі з потенційними інвесторами, яка відбувалася в Берліні, 10 червня, напередодні Міжнародної конференції з питань відновлення України. 

Залишилося тільки зробити так, щоб дії почали відповідати гучним заявам. І відмовитися від ідеї добудови енергоблоків №3 та 4 на Хмельницькій АЕС. Хоча би зараз, поки українське суспільство не в змозі прочитати дрібний шрифт, бо зайняте набагато важливішою справою – боротьбою за право на існування власної держави.