Как бизнес может помочь ветеранам вернуться к гражданской жизни

Одним із великих викликів сьогодення є реінтеграція ветеранів до цивільного життя. Україні потрібен комплексний і системний підхід на рівні держави із залученням бізнесу та громад, який би дозволяв ефективно працювати з цим питанням. 

Ніщо не ілюструє краще ситуації, в яких опиняються військові з пораненнями, повертаючись додому, аніж історії з життя. Розповім одну, яка особисто мене сильно вразила. 

Чоловік повністю втратив зір на війні і повернувшись додому дізнався, що дружина забрала його майно. Тим часом колишня дружина через суд намагалася заборонити йому бачитися з їхньою спільною дитиною. 

Тож ветеран, маючи страшну фізичну травму і такі сімейні труднощі, був у вкрай важкому психологічному стані.

На жаль, таких історій не одна і не дві. І цим людям щодня потрібна допомога, чи то юридична (як у цій історії — захистити право на спілкування з дитиною), чи то психологічна, чи ще якась специфічна. 

На щастя, ця історія мала гарний фінал: чоловік пройшов курс реабілітації в одному з закладів на Київщині, почав знову спілкуватися з людьми, навчився переписуватися у телефоні, впевнено пересуватися. 

Його психологічний стан значно покращився, і він навіть виявив бажання повернутися до роботи. До речі законне право спілкуватися із дитиною теж вдалося відстояти в суді.

Але щоб такі фінали були нормою, а не виключенням, потрібно вибудовувати комплексний і системний підхід та взаємодію бізнесу, громад і держави.

Увага до потреб ветеранів та їх інтеграція у загальні потреби громад

Напрацьовувати досвід інклюзивних практик ми почали ще від початку війни у 2014 році. Це просто стало нашою новою реальністю: адже на сьогодні кожна десята людина в компанії — військовий чи військова. 

Станом на зараз вже більше 2400 осіб з компанії мобілізовано, з них 100 людей загинуло, майже 50 — зникли безвісти, а частина у полоні, ще понад 400 є ветеранами, і більшість з них вже повернулися до роботи.

Маючи певний досвід спроб і помилок, зараз ми створюємо ветеранські простори обов’язково із залученням органів місцевого самоврядування та громади. Так це працює ефективніше. 

Чому? Бо недостатньо просто зробити ремонт у приміщенні, його потрібно облаштувати, враховуючи конкретні потреби ветеранів у дозвіллі. Можливо, вони хотіли б грати в шахи, або збиратися для перегляду футболу, або створити спілку рибалок.  

Але ключове, на мій погляд, в роботі за інклюзивним напрямом — адаптація суспільства, аби всі люди відчували і розуміли, що ми одне ціле. Не відокремлювали потреби військових як якісь особливі, а сприймали їх як загальні потреби громади, з якими ми всі сьогодні маємо жити. 

Ветерани будуть керувати громадами, створювати власні бізнеси, будуть працювати на виробництвах. Ми це все маємо враховувати у програмах розвитку громад, розуміти, яку проблематику потрібно вирішувати на конкретній території.

Працюючи над законодавчими проєктами в межах підтримки ветеранів, нам потрібно обов'язково мати експертизу з невеликих міст та сільських територій. У нас величезна держава, найбільша в Європі за територією. З 2015 року у нас є реформа децентралізації влади, має бути також і ветеранська децентралізація. 

Ветерани хочуть бути підприємцями, і це потрібно розвивати

За результатами дослідження потреб ветеранів 2023 року від Українського ветеранського фонду, 64% фронтовиків хочуть бути підприємцями.

Йдучи на війну, людина залишає все — свою родину, роботу на підприємстві, колектив, партнерів, клієнтів. Наша задача як бізнесів тут, у цивільному житті, повернути втрачене ветераном, або, наприклад, допомогти йому створити власний бізнес, якщо захисник повернувся та не бажає працювати у наймі, розуміючи, що в нього з’явилися ідеї та навички, які можна монетизувати. 

Наведу приклад: наш співробітник прийшов із війни, демобілізувався і повернувся на робоче місце, яке зберігалося за ним. Згодом стало відомо, що у нього є мама, яка проживає далеко від цього підприємства, а батько досі зниклий безвісти, і ми допомогли йому перевестись на підприємство у іншому регіоні, ближче до мами, з більш зручною локацією та, відповідно, новою посадою. 

Після певного періоду роботи він вирішив, що хоче все-таки розвивати власний бізнес і ми запропонували прийняти участь у програмі "Роби своє". 

Діяти ширше

Залучайте до своїх програм підтримки не лише співробітників, а усіх захисників і захисниць, які потребують допомоги.

Від початку повномасштабного вторгнення ми почали розробляти програму індивідуального супроводу та комплексної підтримки військових, ветеранів, їхніх родин та тих, хто чекає близьких із війни, яка повноцінно запрацювала у 2023 році. 

Її спрямування — підтримка захисників та їхніх родин під час служби та після повернення з війни: гуманітарна допомога військовим частинам, лікування і реабілітація, юридична та психологічна підтримка, соціальна реінтеграція, професійна адаптація, безкоштовна гаряча лінія, доступна 24/7. В межах програми системно працює Центр із взаємодії з військовими та ветеранами, що наразі налічує вже близько 20 координаторів та експертів, які щодня забезпечують індивідуальний супровід та комплексну підтримку захисникам та їхнім родинам.

Але що важливого ми зрозуміли в процесі? Окрім підтримки та координації кожного учасника програми, важливо, щоб менеджери також проводили комунікаційну роботу з місцевою громадою, громадськими об’єднаннями, волонтерами тощо, ретранслюючи потреби та проблеми захисників, захисниць і їхніх родин, з якими потрібно працювати суспільству. 

Ще один важливий інсайт із нашого досвіду — некоректно ділити людей на працівників і не працівників. Тому допомогу можуть отримати не тільки наші співробітники, а й жителі громад, і не лише на територіях, де є наші виробничі потужності, а й там, де їх немає — наприклад, жителі Києва, Житомира, Рівного, Чернігова, Донецька тощо. Ми намагаємося напрацьовувати позитивні рішення по всіх запитах.

На завершення зазначу: нам всім варто прагнути, аби наші захисники відчували себе важливими у суспільстві після повернення з бойових дій, мали можливість знаходити в своїх рідних громадах власне місце для реалізації. 

Це наш спільний виклик. Для цього має бути сприяння з усіх сторін — держави, бізнесу, некомерційних організацій і кожного члена суспільства.