Почему "клуб белого бизнеса" – очень плохая инициатива?

Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт №11084 щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства. Його автором є Данило Гетьманцев, при цьому ініціативу підтримали багато депутатів. 

Мова йде про створення певного "клубу білого бізнесу", членство в якому потрібно буде заслужити, але воно має забезпечити ВІП-обслуговування, відсутність планових перевірок та інші привілеї. На перший погляд, це виглядає красиво, і підтримується певною частиною бізнесу.

Але якщо подумати глибше, ідея не просто втрачає свій блиск, а й обертається практично повною протилежністю. Замість того, щоб оформити "новий громадський договір держави з бізнесом", як пише головний ініціатор, такий закон насправді допоможе законсервувати поточну податкову систему і її конкретних виконавців - азаровських податківців. 

Наразі фіскальна політика в Україні працює за принципом "презумпції вини", закладеним у корпоративну культуру податківців ще за Азарова. Податківців вчать, що вони, буцімто, захищають суспільні інтереси проти хижих та жадібних підприємців (податкова має справу переважно з бізнесом), які, відповідно до совкових традицій, за замовчуванням вважаються ворогами суспільства. 

Такий підхід особливо влаштовує податківців не тільки тим, що виправдовує будь-які незаконні дії, як от вимагання переплат податку на прибуток, "суспільними інтересами", але і фактичною індульгенцією на "доїння бізнесу" на власну кишеню. 

Це перетворює дискрецію, яку неможливо повністю прибрати з процесу адміністрування, на знаряддя для здирництва та інших зловживань, відтак спонукає податківців та тих, хто лобіює їхні інтереси (той же МінФін) відстоювати та за найменшої нагоди розширювати дискреційні можливості і повноваження, як це, наприклад, передбачено у Національній стратегії доходів (НСД). 

Тож як би не намагався добросовісний платник виконувати законодавство, він все одно може бути звинувачений у недоплаті податків з відповідними наслідками, якщо тільки не "домовиться" з податковою. Саме тут лежать корені протистояння справді "білого" бізнесу та податкової. 

На тлі цього, створення "клубу білого бізнесу" не призведе до посилення довіри між бізнесом та податківцями, більше того, створить ще більшу сегрегацію підприємців, нові корупційні схеми, та, головне – послабить позиції бізнесу у боротьбі за цивілізовані податкові відносини.

Можливо, клуб білого бізнесу міг би успішно працювати в якій-небудь розвиненій країні, з добросовісною податковою службою і, в цілому, "суспільним порядком відкритого доступу", який ґрунтується на вільній політичній і економічній конкуренції. 

Однак у такій податковій системі без будь-яких "клубів" є критерії ризиків, причому більш продумані, ніж передбачені законопроєктом (про це далі). І тих, хто їм не відповідає - а це абсолютна більшість - просто не перевіряють. Ніколи. Взагалі.

Проте в "порядку обмеженого доступу", в якому ми, на жаль, переважно живемо, будь-які дискримінації мають великий ризик того, що "свої" потраплять до "білого списку", а їхні конкуренти – до "чорного". 

Наприклад, автор попереджав про такий ризик, коли створювали Систему автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризику (СМКОР) – і цей ризик, на жаль, матеріалізувався. 

Тут буде те ж саме, тільки, ймовірно, з самого початку: той, хто завжди добре "домовлявся" і "дружив" з податківцями - буде в шоколаді і надалі, тепер уже на "законних" підставах. А, наприклад, мікробізнес - взагалі виключений з розгляду.

Гірше того: головний критерій "добровільного дотримання податкового законодавства" - це, звичайно ж, сплата всіх податків відповідно до законодавства. Але депутатам, мабуть, невідомо, що, як знає будь-який фахівець, це в принципі неможливо допоки, існує податок на прибуток, який є дискреційним за своєю природою. 

Будь-який досвідчений бухгалтер чи фінансовий директор знає безліч способів приховати прибуток або показати його, коли це потрібно. І точно так само, будь-який досвідчений податковий інспектор завжди може знайти, до чого причепитися в калькуляції фінансового результату. Тому ніхто не може бути впевненим, що сплатив цей податок правильно.

На жаль, поки існує податок на прибуток і нинішній ПДВ з його адмініструванням і критерієм "господарської діяльності", чіткі апріорні критерії для визначення неможливі, тому що ніхто не знає, дотримується він закону чи ні. 

Тобто, щоб створити такий "клуб", на початку закон (принаймні, в наших умовах слабкого і ненадійного верховенства права) повинен бути максимально чітким: ось тут - можна, ось тут – не можна. 

Як на спрощеній системі (без РРО). "Сіру зону" потрібно звести до абсолютного мінімуму. Проте наразі зацікавлені особи розширили цю зону під себе і намагаються розширити її ще більше.

Отже, будь-якого члена клубу можна, за бажанням, у будь-який момент викинути з нього: досить прийти з перевіркою і донарахувати податок на прибуток (підстави завжди знайдуться). 

Тобто або плати без заперечень все, що тобі "втюхали", або ти "білим" не будеш. За таких умов у практиків виникає закономірне питання: який буде неофіційний "членський внесок"? Скільки потрібно буде "заносити" до податкової щоквартально за перебування в клубі?

Проте це ще не все. Податкова система потребує глибокої реформи, яка, серед іншого, повинна включати перезавантаження ДПС принаймні на принципах законопроєкту №9243 (до речі, поданого тим же Гетьманцевим). Проте цей законопроєкт ніяк не рухається, "немає політичної волі". А вона виникає переважно під тиском (рідкісні винятки - приємні сюрпризи). 

Бізнес, який хоче платити податки цивілізовано, вже кілька років практично одноголосно бореться за справжню податкову реформу, яка включає перезавантаження ДПС і БЕБ, заміну податку на прибуток на набагато менш дискреційний податок на виведений капітал, "європейське" в хорошому розумінні адміністрування ПДВ, і багато іншого, що дуже не подобається азаровським вихованцям, що засіли в податковій. 

Створення такого "клубу" ослаблює цей тиск, якщо не зробить його безсилим - схоже, саме для цього і розпочалася ця ідея.

Адже якщо такий "клуб" створити, то вийде, що, з одного боку, частина бізнесу буде вилучена з гри, тому що вона має привілегію і не хоче її втрачати; а для цього потрібно сидіти тихо і не виступати, інакше прийдуть і донарахують, як описано вище. 

А всі аргументи та зусилля решти бізнесу множаться на нуль звинуваченням "не білий". Тобто весь бізнес ділиться на "білих", які дружать з податковою, і ніяких реформ не вимагають, і всіх інших, "ризикових", які вимагають реформ, "щоб не платити податки". Бінго! 

Чого тільки азаровські податківці не придумають, щоб лише уникнути перезавантаження...Ну і кілька більш конкретних зауважень. Якщо придивитися до "привілеїв" членів "клубу", то передбачений законопроєктом "індивідуальний комплаєнс-менеджер" - це "інвест-няня" №2. 

Знову ж таки, вибірковий підхід, чомусь (зрозуміло чому) подобається нашим чиновникам, особливо нинішній владі. Загалом, надавати платникам податків консультації з дотримання податкового законодавства - це першорядний обов'язок податківця (у нормальному, не азаровському світі). 

Точно так само, як надання йому усієї доступної інформації про наявні в його діяльності "ризики" та способи їх мінімізації. Проте для роботи за азарівським підходом, з практичної точки зору, то індивідуальний "комплаєнс-менеджер" дуже потрібний: а хто ж ще буде збирати "членські внески"?

Крім того, якщо уважно придивитися до критеріїв для включення до цього "клубу", то, окрім вже розглянутого вище, "дотримання податкового законодавства" (читай: вміння дружити з податковою), автори ініціативи включають улюблене нашими податківцями "податкове навантаження вище середнього по галузі". Насправді, це дуже поганий показник.

По-перше, це означає, що приблизно половина підприємств (з точністю до різниці між медіаною та середнім) завжди будуть в "ризикових", незалежно від того, як вони стараються дотримуватися закону. Просто чисто механічно. 

Плюс, якщо йдеться про середню зарплату, то вона сильно залежить від регіону, використовуваних технологій та інших об'єктивних обставин. Таким чином, підприємство, створене у депресивному регіоні з метою використання місцевої дешевої робочої сили (і, при цьому, надання місцевим жителям добре оплачуваної, за місцевими мірками, роботи) з відносно примітивними технологіями, не має шансів потрапити до "раю".

По-друге, "галузь" - це дуже умовне поняття з економічної теорії, яке в радянські часи застосовували буквально (галузеві міністерства), але в реальній ринковій економіці воно досить розмите. 

Наприклад, один завод з "галузі" по-старому торгує через відділ збуту, а інший вирішив виділити в окреме підприємство торговий дім. Обидва отримують, в цілому, однаковий прибуток, і повністю сплачують податок з нього, а також ПДВ. Перший буде в "білих", тому що він має вищий показник сплаченого ПДВ і ПП до обороту - просто завдяки тому, що він де-факто працює ще й у галузі оптової торгівлі. 

Отже, саме наявність такого критерію з певними негативними наслідками спотворює бізнес-рішення, причому в бік вертикальної інтеграції (знову згадаємо радянщину), на відміну від аутсорсингу та концентрації на ключових компетенціях. Проте радянські "економісти" звикли мислити категоріями "галузі"...

Загалом справжньому "білому бізнесу" та депутатам, які його підтримують, потрібно підійти до цього законопроєкту без ілюзій, а продовжити просувати справжню податкову реформу для всіх.

Ця публікація підготовлена ГО "Кейс Україна"  за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства".