Частное ПВО. Время наступило

У 2023 році українська ППО збила 3578 повітряних цілей. Це видатний результат роботи українських військових, за яким стоять врятовані життя, економіка і наше майбутнє.

На тлі такого успіху якось незручно говорити про те, що більш ніж 900 повітряних цілей збити не вдалося. На жаль.

За 2023 рік росія у понад 5 разів збільшила кількість запусків ударних безпілотників: з 242 у першому кварталі до 1281 у четвертому. І хоча незважаючи на 5-кратне зростання навантаження нашим воїнам і вдалося утримати високим відсоток ураження "мопедів", кількість ворожих літальних апаратів, що долетіли до місця свого призначення, зросла більш ніж в 10 разів: з 23 у першому кварталі 2023 року до 235 у четвертому.

Щодо ворожих ракет, очікувано, наше ППО виявилося трохи менш ефективним – середній відсоток враження у 2023 році склав 70,2%. Більша частина з 399 ракет, що оминули наш захист - аеробалістичні, надзвукові, проти-радіолокаційні та зенітні ракети. 

Всього таких ракет - 291, або 73% від усіх незбитих ракет. І це теж зрозуміло, бо для збиття таких повітряних цілей нам потрібні системи ППО рівня Patriot чи IRIS T, яких в країні дуже мало.

Тож, сьогодні ми опинилася в ситуації, коли потребуємо негайного розвитку нашої системи ППО, і в тому розвитку маємо покладатися на себе. Нам негайно потрібні наші українські системи ППО та зенітні боєприпаси, що будуть збивати і дрони, і ракети, і надійно захистять наше небо. Чи можемо ми це зробити? 

В Україні існує інженерна спільнота, спроможна як використовувати існуючі технології, так і пропонувати нові, досі не існуючі в світі рішення. Технології, що сьогодні втілені у західних системах протиповітряної оборони, переважно було створено у 80-ті роки минулого сторіччя. 

І наші сьогоднішні знання дозволяють нам повторити або перевершити ці технології. Однак часу у нас нема, ми маємо прискорити розробку нових українських систем ППО.

Звісно, в цьому питанні ми покладаємося на нашу державу і на українських інноваторів-підприємців, що взялися вирішувати задачі оборони. Забезпечити нас зброєю і новітніми технологіями мав би "Укроборонпром" - величезна і існуюча за наші кошти структура. Однак того, що робиться, явно недостатньо. 

А проблем так багато, що сам по собі "Укроборонпром" з ними не впорається. Тому пропонуємо зосередитися на взаємодії держави і приватного бізнесу в питаннях розробки новітнього озброєння, бо саме в цій сфері може бути забезпечено інноваційний прорив. Проте взаємодія між державою і приватними розробниками озброєння вибудувана погано.

По-перше, держава не може системно фінансувати розробки на стадії досліджень і перевірки ідеї. Будь-які державні ґрантові програми є неефективними і мають забагато негативних наслідків - стимулювання ґрантожерства, ріст корупції, лобіювання постановки на озброєння не найкращих зразків, а тих, розробку яких було профінансовано державним грантом тощо. 

Тому на етапі створення прототипу продукту приватні дослідники і розробники мають знаходити ресурси для своїх досліджень самостійно. І це нормально. Бо фінансовий ресурс завжди можна залучити, за умови, що для інновації існує чи може бути створено ринок.

По-друге, держава періодично мобілізує ключових людей з команд приватних розробників. Такі команди часто не відповідають критеріям підприємств, що мають право на "бронь" для своїх фахівців, тому що вони ще не постачають озброєння в війська, а лише перебувають на етапі його творення. 

Таким чином, члени команди розробки є незахищеними від мобілізації. І коли когось з ядра команди мобілізують, команда втрачає накопичений в результаті досліджень, спроб та помилок безцінний досвід. І розробка озброєння припиняється.

По-третє, бюрократичний процес "введення військового виробу в експлуатацію", який необхідно пройти кожному розробнику для того, щоб продавати свою продукцію державі, є непрозорим і складним. 

Цей процес займає невизначений час і змушує розробників, що і так обмежені в ресурсах, нести незаплановані витрати на утримання команди та своєї інфраструктури. А після проходження цього бюрократичного пекла держава може відмовити розробнику у введенні його продукту "в експлуатацію". 

По-четверте, проходження бюрократичної процедури "введення в експлуатацію" означає, що різні державні замовники зможуть купувати продукт у розробника. Однак це не означає, що продукт будуть купувати. У держави може не бути грошей на те, щоб зробити замовлення.

По-п’яте, режим "введення в експлуатацію" діє тільки на час воєнного стану. Коли війна закінчиться розробник може опинитися перед необхідністю проходити нові кола бюрократичного пекла, які передбачає процес "постановки на озброєння", що не дуже надихає вкладатися у розвиток виробництва.

По-шосте, українська держава дискримінує українських виробників зброї. Бо сьогодні держава купує озброєння за "неконкурентною" процедурою без тендеру, а для цього випадку встановлене обмеження маржі в розмірі 1% на вартість всіх комплектуючих і 30% на інші витрати. 

А ще тільки український розробник укладає перший договір з державним замовником, він буде приречений на нескінченні перевірки державними БЕБ, ГПУ, СБУ тощо. 

Такі вимоги і такі наслідки встановлені тільки для українських виробників. Іноземні постачальники зброї позбавлені обмежень в своїх доходах і всього бюрократичного клопоту.

По-сьоме, українська держава заважає українському розробнику виходити на інші ринки, навіть якщо сама не купує його продукцію, бо для експорту продукції військового призначення необхідно отримати дозвіл від Міноборони України. 

А такі дозволи під час повномасштабного вторгнення не надаються. Що ж тоді робити розробнику військової інновації, якщо його продукт держава не купує, однак і не дає його експортувати? Єдине, що можна зробити – це продати свій винахід іноземній компанії за тією ціною, яку йому запропонують.

Погодьтеся, що описаний стан справ не дуже стимулює підприємців-інноваторів створювати новітні військові продукти. В результаті стимулюванням військових інновацій в Україні займається наш ворог, а не наша держава. 

А заклики політиків про творення технологічної переваги перед ворогом, завжди залишаються тільки закликами.

То як нам швидко отримати технологічні військові продукти від українських розробників?

Ключовим обмеженням, яке ми маємо подолати, є обмеження ОДНОГО ПОКУПЦЯ. В існуючій системі наша держава є єдиним можливим покупцем військових інновацій. 

Цей покупець може затримати розвиток інновації, може заборонити її експорт, може знищити команду розробників через мобілізацію чи перевірки, тощо. Цей один-єдиний покупець є недосконалим, має низку обмежень і не може дати раду в питанні розвитку інновацій. 

Більше того, в поточних умовах наша держава не має грошей навіть на те, щоб завантажити замовленнями вже існуючих українських виробників зброї. То що вже казати про тих розробників, які ще тільки налаштовують виробництво? 

Звісно, все це дуже сумно, але як є. То як можна зняти існуючі обмеження системи хоча б в питанні захисту нашого повітряного простору? Маємо створити ринок ППО послуг.

Якщо держава дозволила українцям вбивати росіян, що зі зброєю прийшли на нашу землю, то чому не можна дозволити збивати російські повітряні засоби враження, що несуть смерть і руйнування українцям?

Послуги з охорони повітряного простору можуть вважатися різновидом послуг з охорони, які сьогодні надають приватні компанії. Компаніям, що виберуть своєю спеціалізацією захист повітряного простору, можна дати можливість купувати за свій рахунок відповідні засоби для ураження повітряних цілей. 

Дохід таких компаній міг би складатися з абонплати, яку вони отримують від своїх замовників, а також з премії, яку могла би платити держава за кожний збитий ударний дрон чи ракету. 

Звісно, діяльність таких компаній має здійснюватися в координації з військовим командуванням, а керівниками та операторами зброї в компанії мають бути кваліфіковані ветерани ЗСУ. 

Замовниками послуг ППО можуть бути територіальні громади чи регіональні бізнес-спільноти, які хочуть підсилити свій захист та мають відповідні ресурси.

І не варто думати, що кращий захист отримають ті, хто має більше грошей. Бо ніхто не знає куди насправді прямує повітряна ціль. Якщо компанія з охорони повітряного простору і знешкодить ціль десь неподалік від зернового терміналу чи заводу, це не означає, що саме на цей термінал чи завод ту ціль і було скеровано. 

Українське небо є спільним для всіх і збиваючи повітряну ціль в одній точці країни оператор системи ППО захищає українців, що знаходяться в іншому місці. Тому чим більше буде засобів ППО в Україні, чим щільніше вони будуть розміщені, тим безпечніше буде усім. 

Які переваги має таке рішення у порівнянні з існуючим станом справ?

1. Ринок ППО послуг в Україні створить потужний попит на інноваційні і технологічні рішення, які задовільнять українські розробники. Охоронні компанії будуть активно шукати і купувати найкращі зразки озброєння і технології, бо від того буде залежати їхня ефективність, витрати і доходи. Таким чином розробники інновацій отримають гроші на дослідження і ринок для своєї продукції.

2. Держава зменшить витрати на утримання сил і засобів ППО, а витрати на преміювання приватного ППО будуть прозорими, і за результат - збитий ударний дрон чи ракета. 

Звісно, більш складні і дорогі системи протиповітряної оборони, що здатні збивати балістику, і надалі будуть контролюватися державою, бо на світовому ринку не прийнято продавати таке озброєння в приватні руки. 

Хоча якщо хтось з приватних українських розробників створить недорогі і хороші зенітні ракети і пускові установки, хіба це не піде всім на користь? 

3. Небо України буде закрито приватними операторами від ударних дронів, а держава зможе економити дорогі зенітні ракети і не витрачати їх на дешевші повітряні цілі.

4. В Україні з’явиться практика застосування різного інноваційного озброєння, виникне розуміння, які з продуктів кращі, виникне конкуренція, яка ще більше прискорить процес творення інновацій. 

Так держава отримає можливість обирати продукти серед найкращих зразків, які вже було перевірено приватними компаніями. В конкуренції визначиться ринкова ціна для різних виробів. Так українська держава отримає можливість купувати технологічні військові продукти по чесній ціні і зменшиться корупція.

5. Через розмір премії за збиту повітряну ціль держава зможе регулювати темп розвитку ринку послуг з охорони повітряного простору, щоб наше небо скоріше стало повністю захищеним.

6. Залучення ветеранів до роботи в приватному ППО дозволить частково вирішити проблему працевлаштування ветеранів.

7. Компанії ППО будуть надавати робочі місця, сплачувати податки і охороняти визначені сектори чи інфраструктурні об’єкти своїх замовників. Так виникне новий сектор економіки і нове джерело податків.

Таким чином відкриття ринку послуг з охорони неба для приватних компаній прискорить розробки озброєння, підсилить протиповітряну оборону, зменшить державні витрати, створить нові робочі місця, наповнить бюджети додатковими податковими надходженнями і зменшить корупцію.