Мазепа не единственный. Как власти используют ручные методы для преследования бизнеса

Однією з ознак тоталітарних/авторитарних/автократичних держав та чи не важливішою причиною їхнього економічного занепаду є своєрідне недовірливо-зверхнє ставлення до бізнесу: з одного боку – як до об’єкту стримування й жорсткого регулювання, з іншого – як до зручної й беззахисної "кормової бази".

Для цього годиться роками напрацьований інструментарій: а) репресивний апарат із керованими судами та квазі-судовими органами, б) законодавчо визначений механізм виявлення, блокування й відібрання майна, в) вибірковий принцип його застосування.

Такі інструменти дозволяють вручну керувати конкуренцією, утискаючи одних суб’єктів господарювання і створюючи переваги для інших, перерозподіляти активи, відбираючи їх у одних осіб й передаючи іншим, або звертаючи на користь держави.

Окремі пострадянські країни, насамперед рф і рб, наразі відкрито сповідують політику "бізнесофагії" та відверто відкидають базові гарантії прав людини. Яскравим наочним прикладом може слугувати російський закон про невиконання рішень ЄСПЛ. 

Вони нічого не приховують – гарантій немає і не буде. Інші ж (наприклад, Сакартвело, Україна) декларують неабияку прихильність до західних цінностей, створюючи численні законодавчі запобіжники, але часто не виконуючи їх на практиці. Отже, прапори різні – результат один.

Аналізуючи причини такого явища в Україні можна виділити дві групи чинників. Перші – централізовані – небажання влади випустити з рук важелі управління. Серед маркерів таких тенденцій можна вказати використання квазісудової процедури накладення санкцій РНБОУ та ідеї на кшталт "інвестиційних нянь".

Таке регулювання, безперечно, заохочує бізнес "дружити" із владою, але навряд чи може слугувати "магнітом" для потенційних інвесторів. Зрештою, чи істотно це відрізняється від порядків у рф?

Санкції

Федеральна служба з фінансового моніторингу рф формує перелік фізичних і юридичних осіб, причетних до екстремізму/тероризму, що має наслідком, у т. ч. заморожування (блокування) коштів на рахунках та іншого майна. 

Однією з поширених підстав для внесення особи до такого переліку є наявність самого лише процесуального рішення про визнання особи підозрюваною або обвинуваченою у вчиненні одного із злочинів "екстремістської чи терористичної спрямованості". 

Не вирок, який набрав законної сили (до якого довіри, звісно, теж ніякої), а сам факт підозри. Аналіз практики свідчить, що більшість підозр у вчиненні подібних злочинів засновані виключно на публікаціях у мережі інтернет. 

А якщо згадати, що у рф відсутній інститут перевірки обґрунтованості підозри (обвинувачення) на досудовому розслідуванні, то стає зрозумілим, що такі процесуальні рішення – чиста дискреція слідчого/прокурора. Дикунство і варварство, чи не так?

Ми зовсім не такі. Живим доказом перемоги в Україні європейських цінностей є санкції РНБОУ, які застосовуються без відкритого слухання, без відома особи, без будь-яких стандартів доказування і, боронь боже, презумпції невинуватості, часто на підставі секретної довідки СБУ. 

Ніякого судового рішення для застосування санкцій не потрібно, більше того, не потрібно навіть формальної підозри чи то пак навіть розпочатого кримінального провадження.

"Розбір польотів" у судах та виступи членів РНБОУ у ЗМІ дають чітке розуміння, що ні Президент України (який вводить в дію санкції), ні РНБОУ (яка приймає рішення про їх застосування) насправді не перевіряють обґрунтованості застосування санкцій до конкретної особи – довіряють ініціатору. 

Як бачимо, з-за високих державних органів та поважних процедур проглядає той самий скромний трудяга-майор СБУ.

Особа, до якої застосували санкції, може ніколи не дізнатися про причини такого рішення, навіть у суді щодо його оскарження. Довідка СБУ секретна, Президент публічно озвучує одні підстави, в суді його представники вказують інші – суцільна інтрига аж до ЄСПЛ.

Чітко артикульований у ВРУ при прийнятті закону й відображений в тексті закону принцип непоширення санкцій на своїх громадян цілком знівельований практикою РНБОУ й легітимізований Верховним Судом.

Периферійні чинники

Другу групу чинників складають зловживання представників виконавчої влади (в першу чергу контролюючих і правоохоронних органів) за сприяння або потурання судової влади. Така собі "контрреволюція на місцях". Причин тому багато, але надто впадають у око низька кваліфікація й неконструктивна мотивація "кадрів".

З публікацій ЗМІ та судового реєстру можна визначити сучасних амбасадорів окресленої тенденції: СБУ із переслідуванням бізнесу за пособництво державі-агресору та БЕБ із переслідуванням бізнесу за несплату податків у кращих традиціях податкової міліції (RIP). 

Ці правоохоронці настільки вправні, що за їхніми подвигами вже із захватом спостерігає Тимчасова слідча комісія ВРУ на чолі із паном Железняком. Останні новини свідчать, що "ліцензія на вбивство" бізнесу є й у ДБР.

Оскільки це "еліта" правоохоронних органів, то і оперують вони тонкими високоінтелектуальними матеріями: аналізують роботу компаній, зареєстрованих у іноземних юрисдикціях, жонглюють поняттями "корпоративні права", "офшорні компанії", "майнові права інтелектуальної власності" тощо, щоправда, все ще на рівні обізнаності глядачів серіалів про "копів".

"Кіпрські офшори"

Сам факт створення компаній, а надто за кордоном, а надто на Кіпрі, за давньою російською традицією може визнаватися злочином, або принаймні готуванням до злочину, мовляв, приховують статки за кордоном, у "офшорах". 

Навіть ЄСПЛ вказував їм на неприйнятність кримінального переслідування дій, які неможливо відрізнити від звичайної комерційної діяльності (рішення ЄСПЛ "Навальний і Офіцеров проти Росії" від 23.02.2016, п. 126).

Перейняли традицію країни-агресора й українські правоохоронці. У багатьох підозрах у гучних справах стверджується, що Кіпр є офшорною юрисдикцією, а реєстрація там компанії не має на меті нічого праведного, окрім ухилення від сплати податків та приховання справжнього засновника від української влади. 

Як остання крапля, прокурор із придихом віщає слідчому судді про крамольних кіпрських "номінальних директорів" і це остаточно переконує суд – справа тут нечиста: "совєцький чєлавєк на Кіпрі компанію не зареєструє".

Проте, Кіпр – європейська держава, член Євросоюзу, у якому із прозорістю бізнесу та дотриманням прав людини все набагато краще, ніж в Україні. Цілком очевидно (для всіх, крім правоохоронців і слідчих суддів), що Кіпр не є офшорною юрисдикцією згідно з розпорядженням КМУ № 143-р від 23.02.2011 "Про віднесення держав до переліку офшорних зон". 

Так звані номінальні директори – законний правовий інститут, а відомості про засновників кіпрських компаній – доступні будь-кому, хто вміє користуватися інтернетом, у відкритому Корпоративному реєстрі Кіпру.

Арешт корпоративних прав

Поширення набула абсолютно незбагненна практика визнавати речовими доказами і арештовувати з цих підстав корпоративні права компаній. Навіть самі назви "речові докази" і "корпоративні права" могли б наштовхнути правоохоронців на сумніви: чогось речового можна торкнутися, а прав – ні. 

Речові докази слідчий зобов’язаний ретельно оглянути, сфотографувати. Цікаво, як вони справляються із правами?

Нікого не здивувало, що корпоративні права у вигляді 100% статутного капіталу ПрАТ "КИЇВСТАР" та інших компаній СБУ визнало речовими доказами. Проте, оскільки за ст. 98 КПК речовими доказами є виключно "матеріальні об'єкти", виникає цілком правомірне питання: як "права" та/або "бездокументарні акції" можуть бути речовими доказами? 

Апріорі ніяк, за визначенням. Пояснити це СБУ мали слідчі судді або хоча б у апеляційному суді. Але ні, вкотре інститут судового контролю не спрацював. СБУ хвалиться: арешт накладено на корпоративні права з метою збереження речових доказів. 

Апеляційний суд не бачить для того жодних перепон. І це непоодинокий випадок, це явище тенденційне у останні роки.

Не менш показовою є ухвала про виправлення описки щодо відсотків арештованих корправ: "прокурором у клопотанні про накладення арешту на майно допущено описку, яка в подальшому також відображена в ухвалі слідчого судді в описовій та резолютивній частинах" – це не кулуарне пояснення рівня знущання над правосуддям – це цитата з ухвали. 

Виглядає так, що слідчі судді визнають, що виконують вказівки, не піддаючи жодному критичному осмисленню доводи правоохоронців, думка яких може змінитися навіть після ухвалення судового рішення.

Майнові права інтелектуальної власності

За клопотаннями СБУ слідчий суддя наклав арешт на "майнові права інтелектуальної власності", але забув перевірити чи існують такі права взагалі. З першого курсу юридичного ВНЗ могло б бути відомо, що такі права підтверджуються патентом. 

Але хто звертатиме увагу на такі дрібниці, якщо просять поважні люди. Навіщо ж арештовувати те, чого не існує? Відповідь проглядає з похідних заходів ухвали – заборона виготовлення продукції (щось нове й зовсім не передбачене КПК).

Заборона випуску продукції

За клопотаннями СБУ слідчий суддя заборонив заводу (лідер галузі, сотні працівників, чутлива продукція, мобілізаційне завдання) виготовляти продукцію (майже всю) щоб забезпечити можливу конфіскацію майна одного з учасників (засновників) заводу.

Це просто квінтесенція наруги над правом. Суд не помітив, що на майно юридичної особи не може бути звернуте стягнення за зобов’язаннями її учасника, тобто, таке майно ніяк не може сприяти майбутній конфіскації. 

Суд також не помітив, що заборона виготовлення продукції не є одним із заходів забезпечення кримінального провадження. Зрештою, проблема не тільки із знанням закону, а й з логікою: як відсутність майна (не виготовлена продукція) забезпечить його подальше стягнення (конфіскацію) у дохід держави?

Обґрунтованість підозри

Відсутність необхідності перевіряти обґрунтованість підозри (обвинувачення) під час розслідування та при, наприклад, обранні запобіжного заходу чи накладенні арешту на майно – реалії сучасного російського законодавства та правозастосовчої практики – може виглядати дикунством із позицій закріплених в Україні правових інститутів. 

Проте, з огляду на реальну судову практику слідчих суддів (і апеляційних судів) такий стан речей "за поребриком" виглядає як цинічна чесність й відсутність зайвого фарсу.

Запроваджений в Україні у 2018 році інститут скасування повідомлення про підозру вже у 2022 році майже зведений нанівець існуючою судовою практикою (це тема для окремої статті).

Тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилучення майна, арешт майна, затримання особи, запобіжні заходи – все ще заходи забезпечення кримінального провадження, які застосовуються слідчим суддею виключно за наявності доказів обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК).

Практика свідчить, що суди до перевірки цього критерію здебільшого ставляться формально, цілком у дусі російських колег.

Більшість аналізованих кейсів про пособництво державі-агресору характеризуються не тільки відсутністю доказів, але й навіть тверджень у підозрі, які б свідчили про такий злочин. 

Часто інкримінують поставки продукції у країни СНД: Азербайджан, Білорусь, що не є кримінально караним, обмежуючись лише припискою, що метою була поставка в рф. У провину ставлять поставки товару з України в країну СНД нібито "з метою подальшої поставки до рф", не помічаючи, що насправді поставка була не з України, а в Україну. 

"Доказами" є малочитабельні роздруківки чатів, єдиною ознакою яких є велика кількість беззмістовного тексту, який слідчі судді не читають. Все це майже не знаходить реагування з боку слідчих суддів.

Виключенням є кейс відомого бізнесмена у агросфері Василя Астіона, при обранні запобіжного заходу якому слідчий суддя визнав підозру за ч. 3 ст. 212 КК України (ухилення від сплати податків) необґрунтованою. 

Тут теж не обійшлося без "кіпрських офшорів", але очевидність безпідставності підозри прямо вбачалася із судових рішень, які набрали законної сили, та відомостей самої податкової служби. 

Рішеннями адміністративного суду, залишеними без змін судом апеляційної інстанції (які набрали законної сили) були визнані протиправними податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами перевірок вказаних у підозрі підприємств. 

Суди встановили правильність застосування оподаткування дивідендів (які були повно і достовірно відображені у податковій звітності). Податковим органом видані довідки про відсутність заборгованості вказаних підприємств перед бюджетом.

Радість від такого рішення слідчого судді затьмарює рівень цинізму/непрофесіоналізму БЕБ, які, не зважаючи на очевидні обставини, продовжили кримінальне переслідування, а також те, що подібні ситуації не рідкість, а реакція слідчого судді чи не унікальна.

Практика останніх років дозволяє також виявити тенденцію до "полювання" саме на великий бізнес, який часто є бюджетоутворюючим, руйнація якого матиме негативні наслідки на загальнодержавному рівні, а тому вимагає більш уважного ставлення з боку судового контролю.

Як бачимо, у всій вищенаведеній проблематиці, яка здатна відлякнути самих сміливих інвесторів, прослідковується низька кваліфікація й неконструктивна мотивація правоохоронців та слідчих суддів. 

Вирішення цієї проблеми повністю лежить у площині створення професійного і незалежного судового органу, яким міг би бути Вищий спеціалізований суд із захисту інвестицій.