Как размер доли собственности влияет на конфискацию российских активов

Встановлення факту реального контролю підсанкційних росіян над активами в Україні є одним із найскладніших аспектів санкційної політики України. Це питання регулярно постає як у випадку їхньої конфіскації, так і на більш ранній стадії арешту або блокування активів.

Зокрема, нещодавно Шевченківський районний суд міста Києва за зверненням Служби безпеки України заарештував 99% акцій ПрАТ "Київстар" і 100% акцій ТОВ "Лайфселл", у власності яких російські олігархи із групи "Альфа" - Фрідман і Авен - через пов’язані компанії володіють 47,85%, та 19,8% акцій відповідно.

Це рішення викликало гостру реакцію, зокрема з боку турецьких акціонерів lifecell, серед яких є турецький урядовий фонд. 

Зрештою, за зверненням Офісу Генерального прокурора, суд уточнив своє рішення, і арештував корпоративні права лише у розмірі, пропорційному часткам власності російських олігархів, хоча в самому рішенні про це не йшла мова. Це дає надію, що застосований підхід стане стандартним для подальшої судової практики з цього приводу. І це обумовлене як юридичними, так і економічними причинами.

Зараз санкційне законодавство дозволяє арешт українських активів підсанкційних осіб незалежно від обсягу корпоративних прав, якими вони володіють. Це призводить до ситуацій, коли навіть міноритарна частка власності може стати приводом для конфіскації активу в цілому. 

І в цьому випадку під загрозою є право власності непідсанкційних осіб, незалежно від того, чи вони є міноритаріями, чи мажоритаріями, а також подальше управління активу як бізнесу. 

Крім згаданих компаній – мобільних операторів – ці питання існують і у випадку групи IDS Ukraine, яка володіє брендами та виробничими потужностями "Моршинська" та "Миргородська". 

Станом на 24 лютого 2022 року, мажоритарним акціонером групи IDS Borjomi через низку компанії були вже згадані Фрідман і Авен. Згодом, компанії російських олігархів передали 7,73% акцій групи грузинському уряду, що зменшило частку росіян до 49,9%. 

Також було вжито низку інших заходів: виключено їхніх представників із органів корпоративного управління, зупинено виплату дивідендів в їхніх інтересах та ін.

Тим не менше, раніше суди арештували активи групи IDS Borjomi в Україні, в тому числі корпоративні права, які належать непідсанкційним особам, і визначили зовнішнього управителя її активів в Україні. 

При цьому факти зміни корпоративної структури і зменшення частки російських олігархів не були взяті до уваги, й мажоритарні власники втратили можливість управління бізнесом. 

Раніше питання фактичного контролю залежно від розміру часток над активом вже поставало у випадку конфіскації ПАТ "Хустський кар’єр" та ПАТ "Жежелівський кар’єр", які до листопада 2021 р. належали австрійський будівельній компанії Strabag SЕ, одним із співвласників якої в розмірі 28,7% через інші компанії є Олег Дерипаска. 

Позиція Мін’юсту, підтримана ВАКС у першій інстанції, полягала у тому, що ця частка у власності, а також призначення 2 з 4 членів Наглядової ради означали, що Дерипаска, де-факто, мав можливість розпоряджатися цими активами. 

Апеляційна палата відкинула ці аргументи, зазначивши, що частка корпоративних прав і факт призначення двох членів Наглядової ради ще не були свідченням вирішального впливу Дерипаски на прийняття рішень і скасувала рішення ВАКС щодо конфіскації обох кар’єрів.

Це рішення мало стати сигналом для подальшої практики: варто дуже обережно підходити до визначення того, має чи не має підсанкційна особа вирішальний вплив на актив. І попри те, що проблему озвучували експерти і навіть пропонували конкретні зміни до законодавства, саме випадку конфіскації активів вона досі не розв’язана.

Насправді, можуть бути випадки, коли навіть належність активу на 100% непідсанкційним особам не може бути перешкодою для конфіскації. Це можуть бути ситуації, коли корпоративні права структуровані на т.зв. "номіналів", про що, ймовірно, буде йти мова у випадку активів "лужніковської групи" (VS Energy та ін.). 

Однак у більшості випадків і в інтересах юридичної сталості рішень щодо активів, і в інтересах держави є гарантувати захист прав непідсанкційних акціонерів. І головним способом забезпечити це є арешт і подальша конфіскація лише частки підсанкційних осіб, одночасно не перебираючи операційний контроль над активами в ситуаціях, якщо така частка є міноритарною. 

У цьому випадку підхід, застосований Шевченківським судом міста Києва, має бути використаний і в подальшому, і для перегляду уже прийнятих рішень щодо арешту (блокування) активів такий підхід є виправданим як з точки зору справедливості, так і з точки зору економічної доцільності.

У першому випадку він демонструє відданість принципам верховенства права і збалансований підхід до розв’язання проблем із конфіскацією пов’язаних із РФ активів. Крім того, це дозволить запобігти судовим позовам з боку непідсанкційних власників. 

І у такому випадку, на відміну від позовів від компаній, пов’язаних з російськими олігархами, наприклад тих-же "Київстару" чи "Сенс Банку", позиція уряду України може бути значно слабшою, і за неї згодом може бути заплачено коштом платників податків.

А з точки зору економіки – дозволяє зберегти стабільність активу і його вартості. Теза про те, що "держава є поганим управлінцем" - правильна хоча б в тому сенсі, що на момент приватизації ринкова вартість активу ймовірно буде суттєво нижчою за ту, яка була на момент конфіскації. 

А в разі збереження операційного управління мажоритарних і непідсанкційних співвласників вартість приватизації міноритарної частки цілком може бути вищою ніж коли б приватизовувався актив на 100%.

Звісно, є винятки: системні банки, критична інфраструктура та ін. можуть вимагати повного переходу під контроль держави. Однак навіть приклад lifecell породжує сумніви, чи розмір частки в цьому випадку може бути достатнім обґрунтуванням для його приватизації, не кажучи вже про чисто бізнесові активи?

Нещодавно політики, правники та експерти обговорювали 89 місце України в міжнародному рейтингу Rule of Law Index. Попри те, що цей рейтинг має власну методологію, яка, як і будь-яка інша, не є 100% об’єктивною, цей факт став сигналом, який уряду та суспільству варто врахувати. 

І навіть у таких морально виправданих випадках, як конфіскація російських активів олігархів, варто домагатися максимальної юридичної законності та прозорості. Україна обґрунтовано очікує конфіскації російських активів від наших союзників, але при цьому ми маємо подавати приклад, як належно розв’язувати виклики, пов’язані із правом власності, а не просто приймати рішення, виходячи із принципу доцільності.