Конфискация российских активов: хорошо, но можно лучше

1 вересня виповнився рік з того часу, як Вищий антикорупційний суд виніс перше рішення за позовом Міністерства юстиції щодо конфіскації активів російського олігарха Володимира Євтушенкова. З того часу ВАКС виніс 24 рішення щодо конфіскації активів, пов’язаних з державою-агресором, більшість з яких або не було оскаржено, або залишено без змін Апеляційною палатою ВАКС.

Поза сумнівом, Вищий антикорупційний суд є найефективнішим механізмом конфіскації російських активів в Україні і світі. Завдяки його рішенням вдалося передати у власність держави ТОВ "Миколаївський глиноземний завод", ТОВ "Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат", мажоритарні частки в АТ "Перший інвестиційний банк" ("PIN банк") і ТРЦ Ocean Plaza.

Рішення ВАКС – не механічний інструмент державної санкційної політики. Хоча будь-яке рішення щодо конфіскації російської власності в Україні було б схвально сприйняте суспільством, суд дотримується високих стандартів правосуддя. Законність та вмотивованість його рішень здебільшого не викликає сумнівів.

Проте найскладніша юридична робота в цьому напрямку ще попереду. Вона пов’язана з конфіскацією активів, власність на які розділена між кінцевими бенефіціарами не в Україні, а за кордоном, здебільшого в офшорних компаніях.

У чому проблема

Більшість позовів Мін’юсту до ВАКС щодо конфіскації стосувалися активів, що належали безпосередньо та повністю підсанкційним особам. Здебільшого йдеться про квартири, земельні ділянки та автомобілі, чимало яких перебувають на тимчасово окупованих територіях і недосяжні для української Феміди.

Найбільш значні та цікаві для України активи належать російським олігархам, які ретельно приховують їх належність. Їх структура власності складна і включає офшорні компанії, у ній присутні номінальні власники, а значними частками володіють непідсанкційні власники. Такі складні структури власності, типові для великого бізнесу, створюють серйозні виклики для конфіскації активів РФ.

Було три рішення, у яких гостро постали ці питання: щодо активів Михайла Шелкова (Демурінський ГЗК), Олега Дерипаски (Миколаївський глиноземний завод, Хустський та Жежелівський кар’єри), батька та сина Ротенбергів, Александра Пономаренка та Александра Скоробагатька (Ocean Plaza).

Ocean Plaza

У справі щодо Ocean Plaza суд встановив, що особи, які через низку офшорних компаній володіли 66,65% власності ТРЦ, були родичами та довіреними особами Ротенбергів та їх партнерів, тобто номінальними власниками майна.

Також українські компанії, через які управляли цим активом, та їхній менеджмент були тісно пов’язані з іншими компаніями Ротенбергів. Тому сумнівів у тому, що частка 66,65% в українському товаристві, якому належав Ocean Plaza, фактично контролювалася відповідачами і підлягала конфіскації, не виникало.

У цьому випадку конфіскація лише частини в структурі власності активу не була проблемою, оскільки власність була розділена та зареєстрована на рівні української компанії (власником решти 33,35% були компанії бізнесмена Василя Хмельницького). Аналогічна ситуація була з "PIN банком" Євгена Гінера, де ВАКС постановив конфіскувати лише частину власності активу.

Однак в інших справах, де власність між бенефіціарами структурована на рівні іноземних компаній, обставини були більш проблемними.

Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат

У випадку з Демуринським ГЗК, який належав Михайлу Шелкову, власність була розділена в рамках кіпрської компанії, у якій 75% статутного капіталу належали російському олігарху, а 25% – громадянці України.

Апеляційна палата ВАКС постановила повністю конфіскувати українську юридичну особу – ТОВ "Демурінський ГЗК", тобто були стягнуті і частка олігарха, і частка співвласника – громадянки України. Попри деяку суперечливість такого кроку, у рішенні були наведені аргументи, що співвласниця була прямо пов’язана з олігархом і він зберігав повний контроль над активом після його відчуження.

Однак є ситуації, коли ВАКС не визнав існування такого зв’язку між олігархом та відчуженим активом.

Хустський та Жежелівський карʼєри

У справі щодо активів Олега Дерипаски Мін'юст намагався довести, що у 2021 році олігарх через австрійську Strabag SE, співвласником якої він є, володів активами в Україні (ПрАТ "Хустський кар'єр" та ПрАТ "Жежелівський кар'єр").

Щоб уникнути санкцій, він відчужив ці активи на користь компанії Samsta Limited, власником якої, за твердженням Мін’юсту, була підконтрольна йому особа. На підставі цього Мін'юст висунув вимогу про стягнення кар’єрів у дохід держави.

Мін’юст обґрунтовував твердження про те, що власник компанії Samsta Limited підконтрольний Дерипасці, відсутністю в нього достатніх коштів для придбання.

У відповідь суд вказав, що угоду купівлі-продажу профінансувала компанія Financial & Investment Energy Holding (FIEH), у результаті чого фактичними власниками кар’єрів стали українські бізнесмени Ігор Мазепа, Віталій Антонов та інші. Жодних доказів їх зв’язків з Дерипаскою в справі не було.

Аргументами на користь того, що Дерипаска контролював діяльність Strabag SE, було те, що він опосередковано володів часткою 27,8% в цій компанії і призначив двох з чотирьох членів наглядової ради Strabag SE.

Детально проаналізувавши повноваження наглядової ради і правління, Апеляційна палата дійшла висновку, що цього недостатньо, аби стверджувати, що Дерипаска міг розпоряджатися долею вказаних активів через Strabag SE.

Це рішення ВАКС виглядає законним і вмотивованим. Апеляційна палата продемонструвала, що навіть у справах щодо стягнення активів агресора вона дотримується високих стандартів верховенства права, правової визначеності та забезпечує дотримання прав непідсанкційних осіб. Це рішення демонструє, що Мін’юсту доведеться дотримуватися високого стандарту в справах, де:

а) необхідно встановити зв'язок між олігархом та активом;

б) майном, щодо якого поданий позов, володіють непідсанкційні особи.

Як наслідок, може скластися так, що прогалини в чинному законодавстві створять труднощі в стягненні в дохід держави активів інших олігархів.

Які активи очікують рішень ВАКС

Наразі відомо про дві групи росіян, конфіскація активів яких очікується.

У першу чергу, йдеться про активи російських олігархів Олександра Бабакова, Євгена Гінера та Михайла Воєводіна ("Лужниківська група"). Їм належать п’ять готелів, два металургійні заводи, вісім обленерго в рамках ТОВ "ВС енерджі інтернешнл Україна" та інша власність.

Позов про стягнення цих активів Мін’юст подав 28 червня 2023 року. Оскільки "лужниківці" офіційно не володіють цими активами, а номінальними власниками є п’ятеро громадян ЄС, позов подано до фактичних і нібито номінальних власників.

Із схожими нюансами щодо номінальних власників ВАКС уже зіштовхувався в справах про конфіскацію Ocean Plaza і Хустського та Жежелівського кар’єрів. У справі щодо "Лужниківської групи" Мін’юсту слід показати, що передавання "лужниківцями" активів номінальним власникам було фіктивним.

Також можна доводити, що дії номіналів загрожують національним інтересам України: частина активів, принаймні формальними власниками яких вони є, продовжує працювати на тимчасово окупованих територіях, у тому числі співпрацюючи з військовими держави-агресора. Однак, як показує рішення в справі активів Дерипаски, ВАКС не схильний механічно визнавати, що особи є номінальними власниками лише через те, що на цьому наполягає Мін’юст.

Іншою очікуваною справою щодо конфіскації російських активів є власність групи "Альфа" в Україні (Михайло Фрідман, Петро Авен та Андрій Косогов). Мова про націоналізацію їх активів іде давно, а 21 липня 2023 року було ухвалене рішення про фактичну націоналізацію належного їм "Сенс банку".

"Альфі" також належить частка в IDS Group Ukraine, найбільшому національному виробнику мінеральних вод під брендами "Моршинська" та "Миргородська".

Активи IDS Group Ukraine належать кіпрській International distribution systems limited, більшою частиною корпоративних прав якої володіють громадяни Великобританії сім’я Бадрі Патаркацишвілі (34%), уряд Грузії (7,73%) та низка міноритаріїв (близько 10%). Частка "Альфи" – менше 50% корпоративних прав.

Схожа ситуація з іншим великим активом "Альфи" – найбільшим в Україні оператором мобільного зв’язку "Київстаром" (26 млн абонентів). Безпосереднім власником "Київстара" є нідерландська компанія Veon Holdings B.V.

Через іншу офшорну компанію вона належить бермудській Veon Ltd., 47,9% якої належать компанії LetterOne. Її бенефіціарами є Фрідман та Косогов. Решта акцій компанії Veon Ltd. (понад 50%) належатьінвесторам з усього світу.

На відміну від активів "Лужниківської групи", де Мін’юст, імовірно, зможе довести, що всі власники – фактичні чи номінальні – загрожують національній безпеці та територіальної цілісності, у випадку з активами групи "Альфа" співвласники російських олігархів у цю категорію не потрапляють.

Можливо, тому конфіскація цих активів ще не почалася. Головною проблемою є конфіскація активів, корпоративні права на які розділені в іноземних компаніях.

У чому проблема з конфіскацією активів

На підставі закону "Про санкції" майно можна стягнути в дохід держави лише тоді, якщо підсанкційна особа є його власником, або може розпоряджатися ним, у тому числі – через номінальних, підконтрольних їй власників.

З активами "Альфи" та "лужниківців" усе складніше. Вони належать офшорним компаніям і частки власності між кінцевими бенефіціарами розподіляються на рівні офшорних компаній. Український суд може стягнути лише активи, розташовані в Україні. Він може стягнути актив повністю або відмовити в цьому.

Якщо на рівні іноземної компанії частина акціонерів перебуває під санкціями, а частина – ні, виникає проблема захисту права власності. Конфіскувавши активи в Україні, суд забере власність у підсанкційних і непідсанкційних власників, а розділити її юридичних підстав він не має. Як наслідок, порушуються права непідсанкційних власників. Це може трапитися із згаданими вище активами.

У випадку з "Альфою" непідсанкційним власникам на рівні офшорних компаній належать частки у власності "Моршинської" та "Київстара", що перевищують 50% власності. Ці частки не можна просто стягнути в дохід держави, оскільки їх власники не вчиняли щодо України жодних протиправних чи ворожих дій.

У випадку "лужниківської" групи їх активи на рівні офшорів розділені між кількома номінальними власниками. Оскільки ступінь їх пов’язаності з "лужниківською" групою чи причетність до антиукраїнської діяльності ще треба довести, є ризик, що стягнення може бути застосоване лише щодо частини номінальних власників.

Тому стягнути активи вказаних осіб, не порушивши при цьому права непідсанкційних власників активів, виглядає складним (активи "лужниківської групи") і навіть неможливим (активи групи "Альфа") завданням.

Що робити

Майно підсанкційних росіян в Україні необхідно конфісковувати. Вимагаючи це в наших союзників, ми не можемо діяти інакше. Однак це потрібно зробити так, щоб не порушити права третіх непідсанкційних осіб.

Якщо серед власників є громадяни ЄС, вони, імовірно, відстоюватимуть свої права в міжнародних судах. Якщо у випадку з "лужниківською групою" законність конфіскації можна буде обґрунтувати пов’язаністю номіналів з олігархами чи їх антиукраїнською діяльністю, то у випадку з "Альфою" все менш оптимістично.

Причиною є обмежені повноваження ВАКС у справах щодо стягнення активів підсанкційних осіб. Суд може задовольнити позовні вимоги повністю або частково чи відмовити в їх задоволенні, однак таке рішення стосуватиметься лише активів на території України. Якщо власність на українські активи розподілена на рівні іноземної компанії, шансів врахувати інтереси непідсанкційних осіб немає.

Одним з варіантів є механізм виплати таким особам компенсації, але цей варіант економічно менш вигідний. Ціна активів на момент конфіскації їх державою і на момент приватизації в майбутньому може суттєво відрізнятися. Відповідно, держава може покарати підсанкційних осіб коштом платників податків.

Найефективнішим виходом видається розширення повноважень Мін’юсту та ВАКС у частині конфіскації підсанкційних активів. Мін’юст міг би вимагати, а суд – конфісковувати всі активи в Україні, де є частка підсанкційних осіб, незалежно від наявності інших власників. ВАКС постановляв би виділяти непідсанкційним власникам у конфіскованих активах частку, яку вони втратили через конфіскацію.

Візьмімо для прикладу ситуацію з "Київстаром". "Альфі" належать 47,9% у Veon Ltd. ВАКС може стягнути в дохід держави всі активи мобільного оператора в Україні і тим же рішенням передати непідсанкційним власникам частки в розмірі 52,1% в компанії Veon Ltd. аналогічну частку в конфіскованому в Україні активі.

Цей підхід усунув би ризики порушення прав третіх осіб, прискорив та спростив процес стягнення. Мін'юст міг би конфіскувати лише активи, що належать олігархам, незалежно від того, як вони сховали свою власність.

Натомість Україна в майбутньому могла б уникнути багаторічної судової тяганини та пов’язаних з цим видатків і продемонструвати відданість праву власності, яка є наріжним каменем суспільства, заснованого на правилах.

Матеріал підготовлений за підтримки міжнародного фонду "Відродження" в рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІ: забезпечення ефективності механізмів на національному і міжнародному рівнях".