Долларовый дилижанс для Украины
Как решить проблему с поставкой новых долларовых купюр в Украину и вывозом изношенных на обмен? (укр)
Обмінник чи банк відмовилися брати ваші старі долари. Знайомо? Тепер масштабуйте це до рівня цілої країни. Ви не знаєте, куди подіти долар 96 року, і великий банк не знає, куди подіти долар 96 року, але є нюанс.
Ваші старі долари навряд чи займають багато місця у вашому сейфі, а от українські банки всерйоз занепокоєні, як же утрамбувати цю макулатуру у сховищах.
В результаті, обмінники та банки вигадують тисячу причин не приймати у громадян небажані купюри (або приймати їх з пенею), а громадяни пишуть скарги і бідкаються.
Чому так сталося? Коротка відповідь – у країні війна. В мирний час система обміну доларової маси була простою, зрозумілою і відпрацьованою. Згідно з пунктом 12 Положення НБУ про транскордонне переміщення валютних цінностей, комерційні банки самі проводили міжнародні операції з іншими банками та дилерами валюти.
Для отримання готівки вони користувалися послугами спеціальних авіаперевізників напряму до України, а з аеропортів вивозили долари до своїх сховищ власними броньованими авто.
Спеціальні дилери – це, наприклад, moneycorp, BFC group, Travelex та інші, які, власне, контролювали збір та перевезення вантажу готівки до літаків комерційних авіаліній. Тим самим чином у зворотній бік бронемобілями та спецрейсами літаків вивозилися старі та пошкоджені купюри.
Проте війна вносить свої корективи у процес: у воюючій країні транспортування грошей може легко перетворитися на вестерн про пограбування диліжанса. Або, в гіршому випадку, на воєнну драму з елементами трилера.
Цікавий кейс висвітлював канал CNBC: історія радше нагадувала сценарій бойовика, ніж фінансову процедуру. Федеральний Резервний Банк Нью-Йорка мав у розпал воєнного конфлікту відправити до Іраку більше 40 мільярдів доларів з "Фонду Розвитку", створеного із заморожених активів диктатора Саддама Хусейна.
Протягом 2003-2008 років зі сховища у Нью-Джерсі броньовані авто, наповнені "цеглинами" із купюр, відправлялися на базу Ендрюс ВПС США, звідки літаки С-17 летіли до міжнародного аеропорту в Багдаді.
Там палети із грошима вантажили на бронеавто і везли до Центрального Банку Іраку. Частина 15-кілометрового шляху від аеропорту до банку періодично перебувала під контролем бойовиків, тож потрібно було якимось чином вигадати систему безпечного перевезення грошей.
Цю систему організував один чоловік, який попросив журналістів залишити його ім’я анонімним. Він власноруч побудував систему секретної документації, одним із перших застосував в подібній операції засоби РЕБ, аби зупинити керовані мобільним зв’язком саморобні бомби.
А ще використовував для транспортування грошей сміттєвози, щоразу домовляючись із новим водієм. Самому йому доводилося протягом всього рейсу сидіти зі зброєю поруч із водієм, погрожуючи йому розстрілом, якщо щось в процесі перевезень піде не так.
На щастя, в Україні навіть під час повномасштабної війни все не настільки суворо, як було в Іраку, але проблема небезпеки транспортування готівкових доларів існує. Одна справа — доставити гроші своїм інкасаторським броньовичком за півгодини з місцевого аеропорту.
Інша – везти готівку сотні кілометрів наземними маршрутами до сусідніх країн і таким же чином ввозити назад нову. Звісно, це вимагає спеціальних автомобілів, спеціального персоналу, спеціальної охорони, і звісно, така логістика є складною і дуже дорогою.
Отже, обсяг "нової" готівки драматично зменшився, банки потребу населення України у так званих "синіх" доларах США задовольнити не можуть, натомість змушені зберігати купу старих "зелених" баксів.
Звісно, всім було б простіше, якби наші люди не гребували брати в обмінниках старі купюри. Але вони з низки причин того не роблять – по-перше, бояться (справедливо) подальших проблем із обміном.
По-друге, через міські легенди на тему того, що такі долари скоро вийдуть зі вжитку навіть в США. Насправді ж усі долари, випущені після 1914 року, є легітимним платіжним засобом в Америці, обмежень на розрахунки такими банкнотами немає, американські банки просто поступово виводять їх з обігу, заміняючи на нові.
Проте пересічний українець того не знає, і думає, що отримавши в обміннику сотку 96-го року буде приречений жити із нею довіку.
Отже, маємо ситуацію. Банки України за час війни накопичили значний пул старих купюр, які наразі лежать у сховищах мертвим вантажем. Купувати їх народ не хоче, а броньовані літаки від нас за новими баксами не літатимуть, скоріш за все, аж до перемоги.
Через це проблеми мають усі: і обмінники, в яких відмовляються забирати старі купюри банки, і звичайні люди, у яких відмовляються купувати старі купюри обмінники, і банки, які мають у сховищах неліквідну доларову масу.
Вихід із ситуації я бачу у зміні вищезгаданого Положення під воєнний стан таким чином, аби у НБУ була можливість власноруч уніфікувати процес обміну готівки.
А саме, домовитися про організацію рейса броньованого літака із США до країни-сусідки (наприклад, Польщі), а звідти – караваном броньованого транспорту Центробанку через кордон до сховищ НБУ.
З яких їх зможуть, нарешті, забрати своїми маленькими броньовичками комерційні банки для забезпечення потреб населення. Якщо НБУ візьме на себе функцію представника українських комерційних банків у відносинах із закордонними контрагентами, банківська система України позбавиться мертвого вантажу.
А люди зможуть, нарешті, без проблем купувати і продавати будь-які готівкові долари в банках і обмінниках без надуманих штрафів та відмов.