Сможет ли ОПЕК+ добиться дефицита нефти
Инновации в действии
На початку липня Саудівська Аравія заявила про плани подовжити одностороннє липневе скорочення видобутку нафти на 1 млн барелів на добу ще й на серпень.
Водночас росія пообіцяла скоротити обсяги свого експорту на 0,5 млн барелів/доба. Для численних спостерігачів це стало слушним приводом, щоб заговорити про ще стрімкіше розширення дефіциту нафти у найближчі місяці.
При цьому ключові аргументи на користь дефіциту з початку року майже не змінилися: скорочення пропозиції ОПЕК+, посилення попиту Китаю і стійкість зростання західних економік.
Утім цінові прогнози поки що не дуже добре проходять випробування реальністю. І замість передбачених консенсус-прогнозом середньо-квартальних $90 за барель, ціни на нафту Brent за результатами півріччя так і не вийшли за межі коридору $70-80, незважаючи на попередні заяви ОПЕК+ про скорочення видобутку.
Навіть ці дві нещодавні спроби союзників підштовхнути ціни поки що виглядають не дуже успішними: ціни досі коливаються неподалік верхньої межі коридору.
У гравців нафтового ринку наразі є вагомі підстави сумніватися в прогнозах близького великого дефіциту.
Охочих постачати нафту достатньо
Виведення саудитами з обігу добового мільйона барелів дійсно є відчутним для ринку. В результаті протягом липня-серпня провідний світовий експортер добуватиме найменше з 2020 року, коли споживання отримало потужний удар від пандемії Covid. Проте поки що пропозиції вистачає й від інших експортерів, включаючи росію.
Сумнівно, що за заявами росіян стоять реальні наміри надалі суттєво зменшувати поставки. Недарма країна засекретила статистику видобутку нафти з березня цього року, достовірність якої й до цього викликала питання.
У лютому росія вже заявляла про наміри скоротити видобуток на 500 барелів/день. Утім з того моменту і до кінця червня російський експорт нафти тільки зростав, і разом з ним зростало невдоволення союзників рф з ОПЕК+.
На відміну від своїх колег з Близького Сходу, російські нафтовики не можуть швидко відновлювати видобуток. До того ж західні санкції звузили коло покупців вимогливими до цін Китаєм, Індією і Турцією. Все це аж ніяк не мотивує російські нафтові компанії різко скорочувати виробництво.
Поставки ще одного великого підсанкційного експортера нафти, Ірану, подвоїлись з минулої осені до 1,6 млн барелів/добу і сягнули максимуму за останні п’ять років. Більшість цих обсягів завдяки тіньовому танкерному флоту і щедрим знижкам знаходять своїх покупців у тому ж Китаї.
Видобуток поступово відновлюється навіть у Венесуелі, де ще рік тому він впав до рівня 40-х років минулого сторіччя, а цього року вже виріс майже на 20%.
В цілому, за даними Bloomberg, сумарні обсяги поставок до Індії і Китаю з росії, Ірану і Венесуели з початку року стрибнули на 50%, або на 2 млн барелів на добу. Це явно не те, на що очікували аналітики, коли прогнозували збільшення дефіциту нафти протягом року.
Втім, справа не тільки в здібності тоталітарних нафтових експортерів обходити санкції. Також нарощують видобуток в США, Аргентині, Бразилії, Гайані, Норвегії, Канаді і навіть в не дуже багатому на нафту Китаї. І якщо Саудівська Аравія продовжуватиме недопостачати свою нафту, вона ризикує просто втратити свою ринкову частку.
Китайський попит не квапиться на поміч
Ще з початку року майже всі аналітики були впевнені, що китайська економіка, звільнившись від обмежень проти пандемії Covid, стане головним локомотивом зростання попиту на нафту.
Втім за сім місяців відміни обмежень очікуване економічне відновлення виявилося настільки слабким, що китайська влада змушена знову планувати обширний комплекс заходів з монетарного, кредитного і фіскального стимулювання.
Наскільки ці заходи зможуть підігріти внутрішній попит, у тому числі на нафту, залишається під питанням. Адже після багатьох років масованого накачування кредитами, населення і підприємства зосереджені на борговому розвантаженні.
Тож нова державна підтримка, скоріше, буде використана на контрольоване уповільнення, ніж на виток економічного буму.
Дійсно, обсяги імпорту нафти в Китай в останні місяці зростають, особливо нафти російської. Водночас в країні також швидко зростають комерційні і стратегічні запаси нафти, засвідчуючи, що обсяги імпорту значно перевищують реальне споживання.
За таким накопиченням неминуче піде обмеження закупівель у майбутньому, а отже ціни залишаться без очікуваної підтримки.
Тож недарма, коли на минулому тижні вийшли сумні новини про різке сповільнення росту китайського ВВП, реакція цін на нафту була однією з найболісніших на ринках.
Стійкість західних економік буде вирішальною
Не назвеш сприятливою для нафтового ринку й ситуації у західних економіках. За підсумками першого кварталу економіка Єврозони вже опинилась в технічній рецесії.
Залишається відкритим питання, чи вдасться здійснити м’яку посадку економіці Сполучених Штатів. Адже саме з цього припущення виходять багато провісників великого нафтового дефіциту.
Наразі помітне уповільнення американської інфляції викликало потужну хвилю оптимізму на фінансових ринках, адже це наближає кінець циклу підвищення ставок ФРС і підвищує шанси уникнути рецесії. Ще більше надихає інвесторів стійкість американського споживчого попиту і жвавість ринку зайнятості.
Утім саме ці два фактори можуть знову прискорити інфляцію. А прискорення інфляції створить складну дилему: центральним банкам буде важко побороти інфляцію, не допустивши за допомогою високих ставок певного економічного спаду.
І яким би нетривалим був цей спад, він на деякий час спричинить падіння споживання, в тому числі й нафти. Наразі на ринку не дуже багато гравців готові ставити на ідеальний сценарій, за якого зниження інфляції співпаде з відсутністю рецесії.
І навіть якщо ОПЕК+ вдасться значно обмежити пропозицію нафти, мало хто вже вірить у повернення нафтових цін до тризначних позначок, як це було пів року тому.